Хитка логіка трубного лобі

      Розумом Росію не збагнути... Цю прописну істину мимоволі згадуєш, ледь вникнувши у суть ініціатив Міністерства економічного розвитку та торгівлі нашого північного сусіда з введення 8-відсоткового мита стосовно імпорту труб великого діаметру. Багато галасу з нічого — інакше й не скажеш. Адже, за даними Фонду розвитку трубної промисловості Росії, ринок труб саме великого діаметру на теренах найбільшої за площею держави світу стрімко розвивається. Зокрема, у 2006 році він перевищить 2 мільйони тонн, з яких 1,76 мільйона припадає на своїх виробників. Іншим, як неважко підрахувати, дістаються мало не ніжки та ріжки. Однак Росія і їх вирішила обрубати. Рішуче й без вороття.

      «Вони свої дії мотивують тим, що на російському ринку відсоток російських труб великого діаметру зменшився через українців, — пояснює генеральний директор об'єднання трубних заводів України «Укртрубопром» Леонід Ксаверчук. — Але при цьому замовчують, що труби надходять і з інших держав. Я щойно у складі української делегації побував у Москві, де ми проводили консультації саме на цю тему. І, чесно зізнаюся, з їхнього боку я не почув жодного переконливого аргументу. Усі ці проблеми притягнуті за вуха — інакше й не скажеш. Адже вони стверджують про заподіяні збитки російській стороні. Які збитки, — дозвольте запитати. Ту ж трубу діаметром 1420 міліметрів виробництва Харцизького трубного заводу росіяни до 2003 року не виробляли взагалі. І її ми постачали саме за їхнім проханням. Тепер же вони провели антидемпінгове розслідування за даними 2000 року. Уявляєте? Як труба, яку вони не виробляли, могла заподіяти збитки? Я розумію, що кожен прагне захистити свій ринок, але ж методи для цього мають бути цивілізованими».

      Однак поки що все відбувається за принципом «Васько слухає та їсть». Запровадження 8-відсоткового мита здається справою нетривалого часу. На теренах України воно начебто відіб'ється й не настільки. Бо зачіпає три підприємства — Харцизький, Новомосковський трубні та Нижньодніпровський трубопрокатний. Саме вони виготовляють труби великого діаметру. Надто ж Харцизький, для якого така продукція є профілюючою. Ще донедавна підприємство вважалося монополістом з виробництва труб великого діаметру на неосяжних теренах колишнього Радянського Союзу. З 2003 року їх стали випускати й росіяни. І тепер, зрозуміло, вони хочуть своїх виробників захистити. Але чи не виявиться це палицею з двома кінцями? Генеральний директор Харцизького трубного заводу Андрій Шишацький на сторінках «Деловой столицы» привертає увагу до ключового фактора, який спричиняє обмеження виробництва на російських підприємствах. Це — дефіцит штріпсу (трубної заготовки). Отож і ніякі обмежувальні заходи не призведуть до підвищення темпів росту російського виробництва труб великого діаметру. З іншого боку, навіть на такому тлі у 2006 році вони мають випустити такої продукції на 33 відсотки більше, ніж у попередньому.

      До висновку про відсутність будь-якої загрози дійшли і у вищезгадуваному Міністерстві економічного розвитку та торгівлі Росії. Навіть збиралися оголосити саме такі результати розслідування. Проте згодом усе переграли, і нині вже обговорюється проект рішення, яке передбачає введення мита. Тут уже хочеш не хочеш, а запідозриш у такому перебігу подій трубне лобі, яке себе аргументами не переобтяжує. А вищезгаданий Андрій Шишацький уже заговорив про можливість вступу свого підприємства до Фонду розвитку трубної промисловості Росії, що й ініціював скандальне антидемпінгове розслідування. Саме в цьому він вбачає найкращий вихід. При тому, що ні в кого не виникає сумнівів щодо кращої якості українських труб великого діаметру. «Гадаю, до нашого рівня вони підтягнуться хіба що років за два», — вважає Леонід Ксаверчук.

      У кращі часи частка Харцизького заводу на російському ринку труб великого діаметру сягала 40 відсотків. Нині планка впала до 28—25. На Новомосковському та Нижньодніпровському заводах — і того менше. Після введення 8-відсоткового мита ситуація, немає сумніву, погіршиться. При цьому на компенсацію втрат за рахунок внутрішнього ринку навряд чи доводиться сподіватися. Утім тут тенденція до зростання обсягів виробництва: якщо років три-чотири тому Україна споживала 300—400 тисяч тонн труб за рік, то нині зашкалює вже за 500 тисяч. Для наочності варто порівняти ситуацію з радянськими часами. Майже два мільйони труб ми тоді реалізовували безпосередньо в Україні. Нині приблизно стільки ж виробляємо загалом. З них 75 відсотків йде за кордон, з яких приблизно третя частина — до Росії. Отож поки що українські трубники розраховують на зовнішні ринки.

      Леонід Ксаверчук висловлює переконаність, що за умови вступу до Всесвітньої організації торгівлі, куди прагнуть як Україна, так і Росія, нашому північному сусідові з такими методами захисту власного ринку розгулятися вже не вдасться. Отож і діють вони за принципом «куй залізо, доки гаряче».

      Коли крити нічим, усі методи прийнятні. За великим рахунком, питання навіть не в трубах великого діаметру, а в українському металі взагалі. Його поставки на свою територію росіяни намагаються обмежити постійно і цілеспрямовано. Отож у пресі навіть загуляв термін «сталева війна». Ще пристрасті довкола труб великого діаметру не вляглися, як те ж Міністерство економічного розвитку та торгівлі Росії на початку липня заявило про початок широкомасштабного антидемпінгового розслідування проти імпорту холоднокатаного плоского прокату. Думаю, і в цьому разі вникати в аргументацію російської сторони немає сенсу. Бо майже не доводиться сумніватися, що знову з'явиться щось притягнуте за вуха.

      Присіпатися наші північні сусіди можуть справді до чого завгодно. Зокрема, нині думський комітет з екології взявся проштовхувати на розгляд депутатів ідеї мораторію на імпорт металопродукції з України під тим приводом, що у її виробництві використовується метал із зони відчуження Чорнобильської АЕС. Через 20 років після аварії, виявляється, така проблема постала. При цьому немає жодних посилань на результати конкретних замірів. «Після аварії на Чорнобильській АЕС на всіх наших заводах створено служби радіологічного контролю, — обурюється Леонід Ксаверчук. — Та й як можна, скажіть на милість, обвинувачувати Україну в радіоактивності труби, коли та ж корпорація «Інтерпайп» отримує трубну заготовку зі Старого Осколу, лист — з Липецька, а чавун — з Тули?».

       Отож можна констатувати одне: росіяни з нашою металопродукцією на своєму ринку не надто церемонилися й раніше, а тепер і взагалі перейшли всі межі. Тим паче, за ситуації, коли в Україні не сформовано уряд, наші інтереси по-справжньому і захистити нікому.