Його проекти схожі на виклики. Вони дивують, захоплюють, дехто дивиться на них очима, подібними на знаки запитання. Але всім цікаво, окрім маститих володарів пензлів. Їх заздрісна «дрож пронімає» від підвищеного інтересу мас-медіа до молодого, вдатного на несподівані ідеї колеги. Маститих теж можна зрозуміти: хлопець побожно не завмирає перед полотнами патріархів, не просить у них милостивої поради, зате часто «вибухає» непрогнозованими мистецькими витворами, на які журналісти кидаються, як піраньї.
Ну хто б із солідних малярів додумався написати картину-прогноз під назвою «Вручення Нобелівської премії Віктору Ющенку» із точним зображенням представників шведської королівської родини та завсідників церемоніалу нагородження лауреатів. Останній штрих Роман додав до неї тоді, коли діючий Президент України ще й не номінувався на премію за просування демократії в Україні. Після того ж як відзнака імені Нобеля оминула Віктора Андрійовича, чиновники бояться картини як шаманського наврочення. Проте автор не впадає у покаянний транс. Він продовжує допікати консерваторам — до цьогорічного Дня молоді виставив картину «Палітра Станіславова», на якій, окрім визначних архітектурних пам'яток та особливостей життя обласного центру Прикарпаття, знайшов місце і для найвідоміших івано-франківських бомжів.
Однак його нетрадиційну творчість не можна сприймати лише як характерні для задерикуватої молодості арт-витівки чи недоступний для вікторіанських смаків ультра-модерн. Роман справляє стійке враження митця-інтелектуала, який хоче дивувати світ масштабними за сюжетами і розмірами полотнами.
Нині його творча передова пролягає через одну з ремонтних майстерень Богородчанської сільгосптехніки, де на час творення «Хроніки України» навіть перестали лагодити трактори та вантажівки. Коли Романа навідує натхнення, він сідає за кермо «дев'ятки» і з Івано-Франківська їде в орендовану за 200 гривень на місяць (відтепер — удвічі більше) ангарного типу робітню. По дорозі в райцентр Богородчани й розпочалася наша розмова.