У першу еміграцію з Києва Олена поїхала 17-річною. Тоді, навесні 1925 року, вона з матір'ю та братом Сергієм вирушили до Чехії, де батько, Іван Шовгенів (колишній міністр шляхів в уряді УНР), був ректором Української господарської академії у Подебрадах. І хоч у самому Києві дівчина прожила всього років дванадцять, це місто, де так гарно цвіли каштани, запало в душу навічно. Дитинство її минуло в Москві та Петербурзі. А українською заговорила тільки в Чехії. З принципу. «Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино, — згадувала Олена згодом бенкет комітету російських монархістів. — Невідомо хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими «зарізяку на пузяку», «собачій язик»... Усі з того реготалися. А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: «Ви хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!» З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою».
Олена закінчила історико-філологічне відділення Українського педiнституту в Празі, що була тоді, завдяки президенту Чехії Томашу Масарику, яскравим центром української діаспори. У Чехії познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — кубанським козаком Михайлом Телігою. 1 серпня 1926 року вона обвінчалася з ним у празькому храмі св. Миколая. За рік про неї заговорили як про талановиту поетесу. У вереснi 1929 року подружжя перебралося до Варшави. Олена Телiга пише вірші й публіцистику — теж все краще. Статті «Сліпа вулиця», «Партачі життя», «Якими нас прагнете?». «Наша українськість не підлягає під жодні вітри, не йде на жодні компроміси», — наголошувала Олена і віршувала свій принцип:
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
У Польщi вона бідувала, доводилося працювати з музичними номерами у нiчних кабаре i навiть манекенницею, нарешті вчителькою початкових класiв. У грудні 1939 року у Кракові познайомилася з археологом і поетом Ольжичем, сином Олександра Олеся, і вступила в Організацію українських націоналістів.
Про своє знайомство з Оленою Телігою залишив спомин художник Святослав Гординський. Тоді до цього міста звідусіль сходилася українська інтелігенція. «Місто Коперника почало ставати своєрідним українським центром, — писав художник. — Тепер тут стали виростати українські установи, крамниці тощо. Заснувалося українське видавництво, яке, незважаючи на цензурні умови воєнного часу, дедалі більше поширювало свою діяльність». Найулюбленішим місцем для зустрічей мистецької «краківської еміграції» була кав'ярня «Полтава», яку Гординський розмалював у стилі української кераміки — «ляпастими квітами на охрі та зелені». Телігу Гординський знав з її віршів. «Вечірня пісня» і присвячений Леонідові Мосендзу «Лист» ставили її поряд з Лесею Українкою. Невдовзі після знайомства виник конфлікт. «Остання сторінка «Ілюстрованих вістей» була гумористична й належала Едвардові Козакові; тут він в одному з перших випусків дав карикатури-ілюстрації до українських пісень. Тут, між іншими, була карикатура на обох Лепких, Богдана і Лева. Але «сенсацією» була, власне, Теліга до слів «А за мною молодою ходять хлопці чередою», — писав у мемуарах Святослав Гординський. — Олена йшла спереду у вигадливому капелюшку — а вона мала смак добирати їх — із задертим угору носом, і вела за собою череду хлопців. Вона образилася страшенно: і капелюх не так, і ніс надто вгору. Але найбільша образа була за що інше: позаду «череди хлопців» плентався пес! — Як я як редактор смів його пустити?!»
Митець, описуючи складний і непоступливий характер Олени, згадує про те, що за життя не вийшла друком жодна її поетична збірка. Хоча 1940 року перша книжечка вже готувалася до друку у видавництві «Дороги». Олена принесла туди рецензію на повість І. Винницької «Христина», де зазначалося, що авторка має літературний смак, але водночас доказувала, що це продукт «жіночої творчості», «без напруженої атмосфери великої дії», словом — нашу молодь треба «застерегти перед читанням цієї книжки». Але ж видавництво не могло у власному часописі застерігати читачів від своєї ж продукції. Олена поставила ультиматум: друкуйте або я забираю свою збірку поезій! Отож перша її книжка побачила світ уже по смерті авторки.
У кав'ярні «Полтава» в Теліги й письменника Уласа Самчука виник план рушати до Києва. Просто вбрід через Сян. «Весь український Краків під знаком вимандру «туди», — писав у мемуарах Самчук. — Старанно поділились на групи. Бандерівці і мельниківці. Страшні перегони — хто буде перший на місці. Я ж не можу дарувати «їм» розколу. Маю жаль до тих і других. Майже в них не вірю. Раз вони могли розбитись у такий незвичайний час, не можна вірити у їх політичний глузд. А без того ніяка справа неможлива. Невже немає ніяких, таки направду ніяких доріг до згоди? Бійтеся, люди, Бога!»
Самчук і Олена не знали, що чекає їх у дорозі й у Києві. Просто мріяли бути там: «Любимо трагічно і соняшно землю предків, яку від нас забрали. Тепер за неї люті бої ведуться, а ми — її поети — крадькома йдемо до неї, щоб бачити її, чути і сказати про неї слово. Нас там не хочуть бачити. Ні ці, ні ті. Але ми йдемо самі. Нас тягне незбагненна сила, а Бог керує нашими стопами».
У Києві вже був Олег Ольжич із групою (у якій був і син Василя Стефаника Юрій); його завданням було утворити український парламент. На Подолі в невеликому будинку він організував штаб-квартиру, там провели перші збори Національної ради (близько 130 осіб), у якій були представлені різні політичні сили і національні меншини. До Ради входили також Олена Теліга, Ісидора Косач-Борисова (сестра Лесі Українки), Улас Самчук.
Наказом із Берліна у листопаді 1941 року Національній раді заборонили збиратися. Заступник київського генерал-губернатора Аккман заявив, що «ворогом номер один є український націоналізм». 12 грудня арештували членів редакції «Українське слово», натомість нацисти заснували «Нове українське слово» з гаслом «Слава великій Німеччині!» і створили російську газету. «Створення російської і закриття української національної газети свідчило про те, що Гітлер на окупованих територіях планував проводити політику «сталінського інтернаціоналізму», — пише публіцист Юрій Краснощок у книзі «Диявольська гра». Узимку 1941-го під містечком Базар на Житомирщині нацисти розстріляли майже тисячу учасників мітингу на честь 20-річчя розстрілу Червоною армією Другого зимового походу війська УНР...
Марко Антонович, редактор часопису «Молода Україна», жодного з номерів якого так і не дали видрукувати німці, деякий час жив у одному будинку в Києві з Оленою Телігою. «У ті часи Київ був голодний, холодний і досить малолюдний, але деякі середнього віку громадяни, які могли його порівнювати з дореволюційними часами, вказували на те, що ще ніколи Київ не був таким українським містом, як саме тоді, восени 1941 року, — згадував Антонович. — Навіть на улицях загально панувала українська мова». Олена, за його спогадами, була «рішуча, безкомпромісова, а при тому дуже невимоглива щодо особистого життя й витривала, якщо мовити про терпіння різних невигод у неопалюваному помешканні, де вночі замерзала вода в шклянках і де лише в кухні, і то ввечері, коли ми трохи топили, було тепліше. Однак у особистому житті вона була дуже мила, тепла, товариська».
Через три з чимось місяці після прибуття до Києва Олену Телігу арештували у приміщенні Спілки письменників. У київському гестапо Телiга перебувала у камерi N 34 і якось бачилася там з ув'язненою сестрою Лесi Українки. На стіні камери залишила свiй останнiй автограф: тризуб i напис: «Тут сидiла i звiдси йде на розстрiл Олена Телiга». 21 лютого 1942 року її розстріляли фашисти разом з її чоловіком Михайлом Телігою, Іваном Ірлявським, професором Гупалом та іншими націонал-патріотами у Бабиному Яру. Загалом у тому урочищі позбавили життя понад 600 українських націоналістів.
На сьогодні відомий лише сорок один вірш із написаних Оленою Телігою. Твори її були видані вперше у 1946 році у збірці «Прапори духу». Найповніше зібрання творів поетеси побачило світ 1977 року в Парижі («Полум'яні межі»). Збірку «Олена Теліга» видали в США у 1977 р. і згодом перевидали в Україні. 1992 року в Рівному вперше в Україні видано збірку творів Олени Теліги «Найгостріше слово — Україна», 1994-го в Києві засновано видавництво імені Олени Теліги.
Нині в Україні діє Всеукраїнське жіноче товариство ім. Олени Теліги, що стало засновником однойменної премії, яку вже вручили Ліні Костенко, Михайлині Коцюбинській та Ніні Марченко, матері відомого правозахисника, в'язня сумління Валерія Марченка. Вулиця, що веде до Бабиного Яру, названа іменем Олени Теліги.
Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!
І ми їх даємо не у залізнім гимні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.
Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.
Гойдайте ж кличний дзвін!
Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть —
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
