Ми — мамонти...

Щороку — по 75 мільйонів землян

      Людство потерпає від перенаселення, старішає, і ця проблема усе більшою мірою позначається на перебігу всіх глобальних процесів. Тож нас недаремно хвилює: а скільком землянам доведеться опікуватись «місцем під сонцем» найближчими десятиліттями? І скільки буде серед них українців?

      Минулого року ООН представила карту світу, на якій вказано лінії зміни кількості населення планети до 2050 року. За останні півстоліття воно більше ніж подвоїлося, досягши кількості 6 мільярдів наприкінці 1999 року. Нещодавно ООН офіційно сповістила, що населення Землі — вже 6,5 мільярда осіб. Щорічний приріст населення Землі становить наразі близько 75 мільйонів людей. Тому, за прогнозами ООН, чисельності у 7 мільярдів воно досягне близько 2012 року. А до середини ХХІ століття народонаселення Землі, за «усередненою» оцінкою, зросте до 9,3 мільярда.

На кожну афганістанку — по 7 дітей

      85 відсотків прогнозованого на 2050 рік приросту населення припадає на країни, які сьогодні належать до категорії таких, що розвиваються. Найвищі темпи приросту — в Африканському поясі Сахеля (країнах на південь від Сахари). Очікується, що загальна чисельність населення тут збільшиться з сьогоднiшнiх 700 мільйонів осіб до 1,2 мільярда у 2025 році, а у 2050 році становитиме приблизно 1,65 мільярда.

      Прогноз ООН передбачає, що загальна кількість дітей, які народжуються в однієї жінки (фертильність), у найменш розвинених країнах Африки знизиться з 5,7 (нині) до 4 у 2010 році і 2,5 у 2050-ому, що вважається все ще відносно високим показником. Та все ж найвищим цей показник залишається поки що в Афганістані — майже 7. Очікується також, що в найближчі 20 років фертильність жінок знизиться до менш ніж 3 у близькосхідному та північноафриканському регіонах, до менш ніж 2 у Китаї, приблизно до 2 у Латинській Америці та країнах Карибського басейну. У Східній Європі та країнах СНД цей показник зросте приблизно до 2.

      За перші 5 років нового століття в країнах, що розвиваються, на світ з'явилось майже 180 мільйонів осіб, а в розвинених країнах — вдесятеро менше. Чисельність народонаселення, яке припадає на заможні країни світу, знизилась з 27 відсотків у 1970 році до 20 у 2000-му. Якщо тенденція збережеться, через 20 років ця частка становитиме лише 16 відсотків. За прогнозами ООН, до 2050 року населення вiдсталих країн зросте з сьогоднішніх 4,9 мільярда до понад 8,2 мільярда, тоді як населення розвинених регіонів у середньому залишиться стабільним — на рівні 1,2 мільярда.

Європейців — лише 10 відсотків

      Рівень зростання населення Австралії, Канади, Нової Зеландії та США — найвищий серед розвинених країн — близько 1 відсотка. А от населення країн ЄС за чверть століття відчутно скоротиться — з нинішніх 460 мільйонів до 410 (на 10 відсотків). Рівень народжуваності залишиться нижчим за рівень смертності. У деяких країнах, таких як Франція, Велика Британiя та Ірландія, кількість населення зросте. Але в інших — відчутно знизиться. Найзначнішим воно буде саме в країнах Центральної та Східної Європи — нових членах та кандидатах на вступ до ЄС, в цілому зі 105 мільйонів до 85.

      У 1900 році, за оцінками ООН, кожна четверта людина на планеті (це майже 25 відсотків землян) жила в Європі. А наразі населення Європи становить трохи більше ніж 10 відсотків. До 2025 року при тому, що в європейській спільноті середній показник народжуваності становить 1,48 дитини на одну жінку, частка європейців у населенні планети становитиме 7 відсотків.

      Підвищення освітнього рівня і нові кар'єрні можливості жінок Європи призвели до ситуації, коли майже кожна п'ята жінка у Фінляндії, Німеччині, Італії та Нідерландах до 40 років бездітна. ООН, Організація економічного співробітництва і розвитку, і навіть ЦРУ оприлюднили серйозні дослідження з економічних та соціальних наслідків «бебі-краху» падіння народжуваності у Європі. Незважаючи на щедрі соціальні пільги й численні засоби заохочення в окремих країнах ЄС, рівень народжуваності в цілому падає тут уже три десятиліття. За даними Єврокомісії, чисельність населення вже зменшується у таких країнах, як Угорщина, Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Чехія. Із шести найбільш населених країн ЄС лише Франція та Велика Британія прогнозують зростання чисельності населення до 2050 року. Рівень народжуваності в Іспанії, Німеччині та Італії — менший ніж 1,3 дитини на одну жінку, тоді як класичний показник, який забезпечує відновлення населення, становить 2,1 дитини на одну жінку.

      Стратегічний баланс для Європи ускладнюється сумними передбаченнями, що населення Росії та України скоротиться навіть значніше, ніж населення ЄС. Населення Росії з нинішніх приблизно 145 мільйонів за прогнозами скоротиться до 104 мільйонів у середині століття. Населення ж України, як передбачається, скоротиться з нинішніх 47 мільйонів до 30 мільйонів (вражаюче скорочення — на 40 відсотків!)

      Оскільки рівень народжуваності в Європі й надалі буде зменшуватися, а тривалість життя зростатиме, «вік» європейців збільшуватиметься швидше, ніж у минулі півстоліття. Європа не лише «скорочується», а й старішає. Європейці постали перед невідворотним фактом — визнанням, що підтримувати віковий статус населення (передусім їх цікавить виробниче здоров'я «трудового ресурсу») і необхідну для розвитку чисельність їм залишається лише за рахунок значної імміграції.

Нова Європа — «засмагла» й стара

      На думку відомого політолога Френсіса Фукуями, лінія поділу між першим і третім світом зачіпатиме не лише доходи і культуру, а й вік. У Європі, Японії і частині Північної Америки медіана віку сягне до середини століття майже 60 років. А у слаборозвинених країнах вона буде незначно перевищувати 20 років. Старіючому європейському населенню доведеться співіснувати з молодшими іммігрантами, що вирізняються культурою. Мусульмани «заллють» Європу, перетворивши її на Євроарабію, а латиноамериканці — Сполучені Штати.

      У середині ХХІ століття у бідних країнах буде мешкати у шість разів більше людей, аніж у багатих. Вже нині ситуація виглядає вкрай складною. Понад мільярд людей — від Латинської Америки, Центральної Африки аж до Китаю — живуть у примітивних традиційних етнічних спільнотах у нетрищах, без жодного шансу на мінімальну життєву стабільність чи перспективу. Тому їм не залишається нічого, окрім радикальних фундаменталістських релігійних вірувань чи звичайного бандитизму. Тож адаптація нових прибульців відбуватиметься не без зіткнень. У Європі в цьому вже пересвідчилися французькі передмістя. А за словами Семюеля Гантінгтона, суспільство США, яке у 2050 році складатиметься на чверть з латиноамериканців — це «кінець Америки, яку ми знаємо 300 років». Водночас, за висновком багатьох експертів, навіть європейських, розповсюджений сьогодні страх перед «припливною хвилею» іммігрантів зі Східної Європи — роздмуханий популістський міф. Східна Європа сама потребує значного припливу іммігрантів.

      Найповажніші газети світу жахають своєю теорією «революції жебраків». Дані Світового Банку говорять про те, що 1,2 мільярда людей живуть менш ніж на один долар у день. Очевидно, що найамбітніші чоловіки Півдня посунуть у «світ білих старих», який так нагально потребує рук для праці. На наших очах формується новий світ масової міграції з Півдня на Північ, із сіл до міст. Наш континент постарішає і сповільнить свій розвиток. А на світову сцену вийдуть нові держави, які черпатимуть силу з незаперечної демографічної переваги — молодості й життєздатності своїх мешканців. На переконання експертів ООН, найбільше виростуть демографічно Індія і Південна Америка, як відіграватимуть першу скрипку в середині століття.

      Усі ці демографічні проблеми наштовхують передусім на такі роздуми. У 1961 році людство використовувало 70 відсотків продуктивності біосфери, а у 1999 році — вже 120. Тобто ми використовуємо біоресурсів більше, ніж їх регенерується. А це може спричинити жорстокі війни за воду і землю, на тлі яких нинішні війни виглядатимуть невинною штовханиною.