Концепція+інвестиція=«Колекція»

      Нові експонати для колекціонерів естетичних вражень та творів сучасного мистецтва пропонує приватна галерея «Колекція», яка відкрилася у Києві тиждень тому. Відвідувачів тут обіцяють не «вантажити» творчими пошуками митців — виставлятимуть майстрів тільки безсумнівних і найкращих.

Концепція

      Власники «Колекції» розповіли «УМ», що вирішальним фактором у відборі митців повинен стати їхній професійний рівень. Це, а також комплексний підхід до кожної виставки, лягли в основу галерейної концепції. Директор «Колекції» Дарина Жолдак говорить «УМ»: «На щастя, ми можемо собі дозволити видання каталогу з виставки кожного художника, замовити послуги PR-агентства, провести достойне відкриття та вести постійну роботу з клієнтами. Також із кожним художником ми укладаємо угоду на передачу ексклюзивних прав для представлення та продаж виробів мистецтва».

      Завдяки професійному підбору та якісному обслуговуванню планують здобувати найважливіше — репутацію закладу, а разом із тим і фінансову самостійність. Обсяг інвестицій в «Колекцію» оцінюється приблизно в 500 тисяч доларів, на думку Дарини Жолдак, уже в найближчому майбутньому «Колекція» стане самоокупною: «Ми поставили собі таке завдання: на 3—6-ту виставку вивести галерею на самоокупність, щоб вона, як мінімум, покривала так звані операційні витрати, які йдуть на підготовку експозиції». На запитання «УМ» про песимізм щодо прибутковості українського галерейного бізнесу, який зазвичай зупиняє навіть ентузіастів, творчий директор «Колекції» Олег Байшев відповів: «Комусь же треба починати. Нам здається, український ринок для цього вже дозрів — протягом останніх років спостерігається певне пожвавлення в арт-бізнесі. Крім того, якщо галерея працює якісно, то зазвичай вона самоокупна».

Інвестиція

      Ідея відкриття мистецької галереї західного штибу з'явилася у її засновників — Олега Байшева та бізнесмена Юрія Когутяка (до речі, останній свого часу сприяв виходу мультимедійного проекту мистецької агенції «Арт-Велес» «Моя Україна. Берви») ще два роки тому. Довго шукали будівлю зі спеціальною аурою. Приміщення загальною площею 120 квадратних метрів знайшли на вулицi Панькiвськiй, у будинку, де свого часу жили літературні класики — Максим Рильський, Борис Грінченко та Микола Вороний. Крім сучасного музейного освітлення, приміщення обладнали спеціальними пластинами, що монтуються до стін і використовуються як додаткова площа експозиції.

      Поки тривала організаційна робота, творчі працівники галереї працювали над майбутньою експозицією: досліджували мистецький ринок країни — когось порекомендували колекціонери плюс особисті зв'язки. Відтак найближчим часом готуються три проекти, але імена художників поки тримаються в секреті — комерційна таємниця. Відомо тільки, що у вересні «Колекція» представить першу виставку колишнього київського художника, який зараз мешкає у США і твори якого ще не виставлялися в Україні, а потім запланований приїзд двох японських митців. «Колекція» планує також робити спільні проекти із закордонними галереями та навчальними художніми закладами.

      Але для втілення цих задумів потрібне сприяння з боку держави. Ті з галеристів, хто зацікавлений привозити художників із-за кордону, зазвичай повинні пройти сім кіл пекла — саме тому так мало іноземних виставок приїздить в Україну. «Однією з найбільших проблем для приватних українських галерей є в'їзне мито, — вважає Олег Байшев. — Сорок чотири відсотки вартості картини потрібно залишити на митниці як заставу: держава «підозрює», що деякі роботи можуть продати нелегально, навмисно занижуючи їхню вартість, а відтак і податки для державної скарбниці. Суму повертають після вивезення картин за межі держави. Але ця схема на практиці не працює, — переконаний Олег Байшев, — а тільки збільшує корупцію. Насправді прибуток, який держава отримує від цієї процедури, — десяті частини відсотка. Якщо ж загальна вартість однієї виставки, наприклад, буде 5 млн., то 2 із них треба залишити на митниці. Ніхто цього, звичайно, не робитиме...»

Колекція

      Першим «екземпляром» «Колекції» став етнічний українець, який народився в Росії, санкт-петербурзький художник Юрій Іванченко. «У 1995 році я організовував виставку Іванченка в одній із найпрестижніших галерей світу — лондонській Colnaghi, — згадує Олег Байшев. — У Європі він дуже популярний! Таких робіт у Києві ще не бачили, але сам художник до ідеї виставлятися тут спочатку поставився скептично. Попри те, що Іванченко має українські корені, розмір його захмарних гонорарів не зменшився. Словом, довелося попрацювати... Одна тільки угода займає 10 сторінок друкованого тексту».

      На третій персональній виставці Іванченка «Першотвір» — 26 натюрмортів, виконаних акварельними фарбами. За кількiстю виконаної роботи, філіграннiстю найдрібніших деталей майстерність Іванченка тотожна праці ювеліра — на кожен із малюнків він витрачає по 700—800 годин. Завдяки такій особливості роботи художника одразу впізнаються серед інших. Критики зазначають, що у цих фрагментарних малюнках морських камінців, кедрових горішків та різноманітних комах, у першу чергу читається тема самотності та роздумів на тему часу. Але виставка триватиме ще цілий липень і серпень — є можливість перевірити: а може, мистецтвознавці помиляються?

КОМЕНТАР «УМ»

      Галерея «Колекція» тільки починає робити перші кроки. А про 18-річний досвід існування галереї «УМ» розповідає директор першої приватної київської галереї «Триптих» Тетяна Савченко: «У 1988 році, коли художники і керамісти отримали у приватну власність будинок, де зараз розташовано «Триптих», такий випадок був, звичайно, екстраординарним. Це сталося тільки завдяки особистісному фактору — Подільським районом тоді керував небезвідомий Іван Салій. Галерею спочатку оформили як «творчий колектив», адже у Радянському Союзі й слова такого не знали. Потім перейменували в товариство з обмеженою відповідальністю.

      Директором «Триптиха» я стала 8 років тому і почала формувати галерею не тільки декоративно-прикладного, а й сучасного мистецтва. До того я створювала німецько-українську галерею поблизу голландського кордону, працювала в Парижі, тобто досвід був. Але і часи були непевні, важко було... Та ми завжди мали кредо: робити ставку на талановитих і професійних художників — рано чи пізно це дасть результат. Думаю, тільки це мене врятувало... Плюс, не побоюся цього слова, виховна робота з клієнтами, адже особливо в нашому суспільстві мистецькі речі не пропагували і не культивували. Уже потім почали відкриватися інші приватні галереї — «Ательє «Карась», «Л-Арт».

      Поява такої інституції, як галерея, особисто у мене не викликає нічого, крім  захоплення. Вона не тільки стає посередником між художником та капіталом або «простими смертними», а й упорядковує стихійний ринок. На щастя, в Україні з'явилися заможні люди, які купують не тільки годинники «Картьє», а й цікавляться культурними новинками».