Кадри вирішують усе. Заяложена, затерта до дірок підкладки філологічної матерії фраза. А таки вирішують, багато чого вирішують. Сидить у кріслі такий собі чиновник Василь Гладкіх, керує і «чеше, чеше», та все «не по-нашому, а по-московськи». Але ж попервах добрий дядько: обіцяє ціни на квитки не підвищувати. Та ще не встигли охолонути виборчі пристрасті, ще й коаліція — лише порожній звук, а цей дядько заходився вже робити прямо протилежне до своєї обіцянки (та ж цяцянка, яка дурневі — радість).
Що й треба було довести вам, дурні «хахли». Тепер платіть більше, бо «Укрзалізниця» не витримає. Тому треба не лише ціни піднімати, а й запозичити досвід у московського колеги, як акціонувати державну залізницю. Спочатку, звичайно, будуть нові обіцянки, а там і оглянутися не встигнемо, як матушка-Расєя прибере до рук ще одну важливу транспортну магістраль. А тим часом можна поступово повертати русифікацію на залізницю. Не лише державний службовець Василь Гладкіх порушує 10 статтю Конституції України і рішення Конституційного Cуду від 14 грудня 1999 року, повним ходом ідуть порушення в оголошеннях про відбуття і прибуття поїздів. Хто буває на Київському центральному вокзалі, не міг не помітити відчутного зростання кількості оголошень російською мовою, причому на внутрішніх маршрутах. Не інакше як пан Гладкіх витягнув якусь інструкцію часів совєтської імперії чи режиму Кучми, і вдихає в неї нове життя. А як відомо ще з античних часів, чия мова — того держава, чия держава — того мова.
Отож ланцюжок із вектором у майбутнє вибудовується «інтересний»: «язик» — підвищення цін — акціонування — єдиний мовний і транспортний простір. Гарна ж ця «кадра постпомаранчева». Його прізвище подають чомусь через «і», попри всі закони мови, і це не той випадок, коли вслід за поетом, дещо перефразовуючи його, хочеться назвати її «крихітною свічечкою букви і».
Ще один відомий «помаранчево-постпомаранчевий» діяч, віднедавна народний депутат України, екс-секретар Ради національної безпеки і оборони Анатолій Кінах в інтерв'ю УНІАН заявив, що у вирішенні мовного питання необхідно відмовитися від силових методів. Зараз, мовляв, слід говорити, в першу чергу, про переговорний процес, про пошук консенсусу, а не спроби силового тиску на ту чи іншу сторону. Він упевнений, що зараз в Україні необхідно створювати всі умови для розвитку державної української мови, «проте без порушення прав людини, зокрема права на доступ до професії і до освіти». Виявляється, 10-та стаття Конституції передбачає переговорний процес. А ми й не знали. Ще б уточнив він, права яких людей порушують — українськомовних чи російськомовних. Оно батьки маленьких дітей з Оболоні волають, що культурно-розважальні заклади для дітей від 2-3-х років майже суцільно надають свої послуги російською мовою — наприклад, «Игроленд» в торговому центрі «Караван», «Дивосвіт», що нещодавно відчинив свої двері біля метро «Оболонь». Та хіба лишень на Оболоні?
І це каже людина, яка на другий день після доручення Президента України провести спеціальне засідання РНБО, присвячене мовній проблематиці в контексті національної безпеки, реєструється депутатом. Це та людина, яка приклалася до ліквідації сектору моніторингу мовної і національної політики Кабінету Міністрів України в 2001 році, прийшовши покермувати урядом одразу після відомої відставки Ющенка-Прем'єра. Чи не через цю заслугу він потрапив до чільників «Нашої України»? Щоправда, шановний пан Кінах уже не «цвенькає». Він нашу мову шанує і любить.
Але запитаймо себе: чи згинула роса на сонці?
