Відрада

      Спочатку прийнято говорити про статистику, але підраховуючи наприкінці кількість відвідувачів та колективів, які побували минулими вихідними на Співочому полі у Києві, точної цифри не назве ніхто. Можливостей відпочити, послухати, подивитися, покуштувати, поліпити, потанцювати і багато чого ще зробити було стільки, що люд роззосередився, мігруючи у часі (з 15-ї до 22-ї) та просторі (між десятьма фестивальними об'єктами). Парадоксально, що народних строїв цього року було менше, ніж торік, а загальна атмосфера була не такою піднесеною. Сьогодні фестиваль утвердився, має дуже позитивне реноме та багато прихильників, утім цьогорічна «Країна мрій» не вирізнялася чимось вражаючим.

      Письменники брати Капранови, які гуляли Алеєю майстрів, розповіли «УМ», що в першу чергу на «Країні мрій» їм подобається мультикультурність фестивалю, причому найважливіше, що українська складова тут є визначальною. Письменники теж одягли вишиванки «білим по білому». Кажуть, що дуже важко знайти майстрів, які б вишили однаковий вiзерунок для двох, тому збиралися знайомитися з майстрами на «Алеї».

      Вишиванок цього року продавали багато: привезли їх і зі Львова, і з Чернігівщини, були й з Київщини. Ціни — вище неба. Можливо, розраховували на загальну ейфорію: хтось прийшов без строю, побачив, яка це ганьба, і тут же купив; чи на тих, у кого протягом року не доходять руки займатися її пошуком. За сорочку з синтетичної тканини, вишиту хрестиком та оздоблену мережкою, просили від 500 грн., казали: «Тому що саме таку важко вишивати». Чоловіча льняна сорочка з вишивкою затягнула на 1100—1200 грн. Але бажаючих бодай розпитати про вишиванку було дуже багато. Львів'янка Іванна, яка вишивала свій крам сама, розповіла, що аби записати свої координати для бажаючих продовжити співпрацю (в тому числі і для фотографа «УМ») вона розшматувала весь записник.

      Брилів теж побільшало. Були з рогози, яка росла у Полтавській області, були — з житньої соломи Київщини. Найменші — найдешевші, від 25 грн. Неконсервативним пропонували плетені тюбетейки, картузи чи навіть маленькі сумочки, але брилі все ж користувалися найбільшим попитом.

      Цього року сталося кілька нововведень: весела пересувна сцена «Фіра» з парою нарядних коней та музиками мандрувала територією фестивалю. А відтак була чи не найпопулярнішою. Окреме місце виділили для етнічних кухонь, які, втім, «окупували» буддисти-індуси.

      Ще більше занурення в автентику, ніж торік, відчувалося в підборі музикантів — більшість із них були цікавими, але газетні шпальти не розтягуються. Зіркова Наташа Атлас не вразила: звичайні східні мелодії, танець живота — професійно, але не більше. Ще один екзотичний виконавець приїхав з Японії. Монах-комусо (мандрівний музикант) Еджун Едічка грав медитативну музику на бамбуковій флейті сяку хаті (вона слугує одним з інструментів для медитації) та співав найважливішу молитву буддизму — сутру серця. Еджун Едічка в Україну приїздить уже втретє: виступав на Майдані та в консерваторії. На «Країні мрій» серед іншого він також малював для усіх бажаючих ієрогліфи з різними значеннями. Найбільшою популярністю користувалися «любов», «здоров'я» та «довге життя».

      Олег Скрипка був хедлайнером і співав найдовше, але на біс не вийшов, хоча народ ще довго вимагав, звичайно ж, «Галю». Серед інших Олег виконав старі хіти гурту «ВВ» у фолькових обробках: «Горіла сосна» — під час її виконання Співоче поле виправдало свою назву, «Розмови з Махатмою», «Голубка» та інші. Також Олег виконав власний переклад на українську відомого романсу «полтавського автора» «Очи чорные» (за його словами, досліджуючи в архівах історію пісні, він виявив, що вона — найпопулярніша композиція українського автора Євгена Гребінки).

      В організації наступного фестивалю варто було би звернути увагу на ціни на Алеї майстрів, відсутність смітників на території Співочого поля та на звучання на Вечірній сцені.