«Україну молоду» пишуть «смачно»

      Цінною і важливою для газети є думка кожного її читача. Однак є все-таки особлива їх категорія — колеги-журналісти, які сприймають видання ще й крізь професійну призму. В Тернополі проживає журналістська сім'я, повноправним «членом» якої «Україна молода» стала давно і надійно. Глава сім'ї, Євген Михайлович Коверко, працює відповідальним секретарем обласної газети «Свобода», його дружина Дарина та старша дочка Галина — там же, відповідно, коректором та кореспондентом, а молодша Ольга — журналіст популярного міського тижневика. Як розповіла Дарина Василівна, з «УМ» познайомились свого часу, купивши її зовсім випадково, потім почали шукати публікації «своїх», знайомих тернопільських журналістів Світлани Мичко та Діани Дуцик, відтак «затягнуло». «Передусім любимо «Україну молоду» за правдиве висвітлення політики та професійність, — каже вона. — Під час виборів читали чи не єдину «УМ», бо там не було купи явно проплачених полос». Відтак — слово Коверкам-молодшим.

Галя:

      — Під диваном у нашій кімнаті лежить підшивка «УМ» за 2001 рік. (Логічніше було б сховати її у нижню тумбу стінки в коридорі, але... там розмістилися підшивки «УМки» за інші роки). Проте ніхто не зазіхає на неї і не намагається «посунути». Навіть наша киця Торба чітко знає одне з основних правил співжиття у квартирі: «читати» вона може будь-яку іншу пресу, крім тiєї підшивки. А взагалі «УМ» у нас зазвичай навіть у кількох екземплярах.  Коли в якійсь газеті пишуть, що читає  її у кілька разів більше читачів, ніж сам тираж, то розраховують, що і всі члени сім'ї переглянуть видання, а потім  ще й сусіди візьмуть. У нас інакше. Я щокварталу передплачую газету  в абонентську скриньку на пошті поряд з редакцією ( домашня скринька зазвичай  «порожніє» ще до нашого повернення з роботи, і щось мені підказує, що «Україна молода» «вивітрювалася» б через нехитрий замок першою). Крім того, відколи півтора року тому в нас удома з'явився інтернет, ми стали підчитувати «завтрашній» номер «УМ» у мережі. Про третій примірник «УМа» вже й говорити смішно, але він таки буває: на вихідні наш тато їздить в село Кізлів Буського району Львівської області навідати свого батька і «прихоплює» свіжі газети, які привозить його брат зі Львова, а серед них майже завжди є суботня «УМ». Потім привезене і прочитане перекочовує до сусідів або в передачу коліжанці в Лондон.

Оля :

      — Мені дуже подобається стиль газети, саме те, ЯК пишуть, бо інформацію скрізь можна взяти. «Україну молоду» пишуть «смачно», це відчувається навіть в опрацюванні  матеріалів з інтернету. Позаминулого року  ми долучилися до редакційного девізу і передплатили «УМ» своїм бабусі та дідусеві, вчителям-пенсіонерам з Добромиля Старосамбірського району Львівщини. Тепер, коли приїздимо, обов'язково чуємо про свіжі пригоди з газетою. Надходити вона почала до них  якраз напередодні Помаранчевої революції. Свіжих новин із видання, яке чи не єдине від початку обстоювало Майдан, чекали з нетерпінням, тож, хто перший зустрічав листоношу, той першим  і сідав читати. Переважно перемагав дідусь, але ось одного разу поштарку зустріла бабуся. Не знайшовши улюбленої газети на звичному місці, дід наступного дня мав серйозну розмову з «непунктуальною листоношею», але з'ясувалося, що газета вже давно вдома і її встигла прочитати бабуся. 

      У нас же вдома так: сестра  читає газету, починаючи з «Приколів», тоді «перебігає» заголовки. («Водохреща на розлив», кількарічної давності заголовок на першій сторінці, досі називає шедевром, хоч постійно визначає все нові). Я можу в той час потягнути «серединку» з культурою від Дарини Горової та Вікторії Стах, бо в редакції газети, де працюю, веду сторінку культури, при цьому навздогін почую: «Тільки не забудь вкласти на місце!... ». Батьки найбільше цікавляться «Політінформацією», сторінкою «Політика великим планом», статтями Володимира Семківа, Дмитра Лиховія. Після їх прочитання сторінки рябі від підкреслень, поміток. До речі, про тернопільські новини ми теж не раз  вперше дізнаємося з «УМки», бо місцеві газети здебільшого є  тижневиками.