Після червневого нашестя гастролерів та вуличних святкових солянок прийшла пора фестивалів. Прикметно, що вони в Україні все більше фолькові — про кілька з таких.
Найбільший та найвідоміший (передусім завдяки «зірковій» персоні організатора — Олега Скрипки, великій кількості артистів та сцен і навіть присутності минулого року на Співочому полі Президента) етнічний фестиваль, на адресу якого чути найменше (або взагалі не чути) критики, — «Країна мрій». Якщо перший фестиваль був пробним, другий — показовим, то після цьогорічного, вочевидь, вже можна буде говорити про стиль та остаточну концепцію «Країни мрій». Так, скажімо, у 2006-му на фестивалі — найбільша кількість власне тематичних, етнічних виконавців, яким немає чого робити на всіляких днях міст та інших турбаціях мас та які відлякають небажану публіку «з пивасиком». Натомість немає жодного масовішого гурту, у репертуарі якого був хоча б один впізнаваний хіт, чого не скажеш про минулорічний склад учасників. Єдиним відомим українським ім'ям буде хедлайнер третього дня — Олег Скрипка з оркестром. Годину перед тим гратимуть чернівчани «Гуцул Каліпсо», які також були гостями минулорічного фестивалю. В суботу на вечірній сцені виступить ще один чернівецький гурт — «Стелсі», котрий презентуватиме поєднання фольклору з електронікою з альбому «Там...». А в день відкриття традиційні народні інструменти з сучасними електричними поєднають «Карпатіянs».
Інші українські виконавці — піонери фолькового руху в Україні (групу засновано у 1979-му) ансамбль «Древо», «Серпанок» (Суми), «Гуляйгород» (Кіровоград), «Муравський шлях» (Харків) та інші — виступатимуть удень на фольклорній сцені та на «Зеленій галявині». І звичайно, суто українська етніка: на Кобзарській сцені можна буде послухати лірників і бандуристів Едуарда Драча, Тараса Компаніченка, Ярему-Вадима Шевчука та інших.
Натомість географія закордонних готей вражає. Найвідомішим ім'ям, яке деяким знайоме ще з дитинства, є єгипетсько-англійська діва Наташа Атлас. Хоча — з залітними таке часто буває — світова слава зовсім не означає якісний виступ. Два роки тому виконавиця world-music приїздила в Москву, де виступала... в пивному барі. От що тоді написала місцева преса про «сорокарічну даму в кічовому псевдо-східному наряді»: «З одного боку не можна не захоплюватися її вокальними даними і відчуттям музики, здатністю вводити публіку в заціпеніння і задихатися від захоплення, з іншої — ті, хто десять років чекав на її приїзд, очікували побачити і почути щось значно більше».
Також сподіваємося на приїзд болгарина Іво Папасова — кларнетиста-віртуоза, одного з творців сучасної балканської музики, ім'я якого з'являлося на сторінках світової преси рівня «Гардіан». Серед інших заанонсований приїзд «Вілдас» (Фінляндія), Кліфа Степлтона (Великобританія), «Романо Дром» (Угорщина), «Баба Зула» (Туреччина), «Альтанка» (Білорусь), «Джан» (Іран).
Крім п'яти сцен, алеї майстрів та дитячої галявини, оргкомітет обіцяв збільшити кількість етнічних кухонь. Минулорічні відвідувачі теж клялися, що цього року приведуть якомога більше друзів та знайомих — не заскучаємо точно!
За попередні роки «Країна мрій» окреслила ще одну зі своїх характерних рис: цікаві дуетні виступи учасників, які придумували спеціально до фестивалю. Тандем гальської співачки Ішбел МакАскілл і української групи Yo’ Ghurt — автентичне шотландське виконання та музика гітари, скрипки, бандури і флейти — називали божественним. Фестиваль спільною піснею «Купала на Івана» свого часу відкривали Олег Скрипка і Ніна Матвієнко — традиційний фольклор у сучасній обробці. Минулого року на «Країні мрій» дует з «Гуляйгородом», який згодом навіть ознаменувався цілим альбомом, презентував «Тартак».
У 2006-му український гурт «Гуртоправці» та французькі учасники минулорічної «Країни мрій» — чудовий гурт «Ред Кардель» із Бретані свою співпрацю навіть оцифрували і презентували окремим музичним компактом ще до початку фестивалю.
Для запису альбому «Народження» до французького тріо приєдналися чотирнадцять запрошених музикантів (між іншим, цього місяця гурт святкує своє чотирнадцятиріччя). Власне, п'ятеро українців, з якими «Ред Кардель» познайомилися під час минулорічного приїзду в Україну, три співачки, скрипаль та гравець на цимбалах і варгані. Інші давні друзі гурту (наприклад, вокаліст у деяких піснях Фарід Аїт Сіамер був у складі гурту ще тоді, коли той називався Penfleps) грають на традиційніших інструментах — акордеоні, контрабасі та трубі. Крім цього, «Ред Кардель» використовує просто вражаючу кількість інших: орган, синтезатори, флейту, губну гармоніку тощо.
На «Країну мрій» гурт запросив Олег Скрипка, який зустрівся з ними випадково під час одного з фестивалів у французькому барі. Олег розповів «Ред Кардель» про етнічний фестиваль, який він проводить в Україні, і запросив до співпраці. Погодилися. Приїхали. Побували і в Києві, і у Шешорах. Заспівали зі Скрипкою «Падає сніг». Кажуть: етнічні гурти в Україні неперевершені. «Минулого року ми прогулювалися Києвом і записували всі цікаві команди, які чули, — розповідає вокаліст Жан-П'єр Ріу, — коли переслухали це вдома, зрозуміли, що може вийти цікавий проект, — ритміка і мелодика бретонської і української музики дуже схожі. Але працювати з матеріалом у записі не випадало, ми могли приїхати сюди знову і придумати щось разом з «Гуртоправцями». Отож так і зробили, й альбом вийшов у Франції ще в лютому. А у Швейцарії, Бельгії, Австралії, Росії та Німеччині вийде найближчим часом. Цікаво, що платівка б'є всі рекорди: продається набагато успішніше, ніж будь-який з наших попередніх дев'яти альбомів». Французи сміються самі з себе, але переконують, що «Гуртоправці» для них найкращий український гурт: «Вони так гарно співають і грають, що, здається: «Гуртоправці» найкращі у світі! Хоча ми розуміємо, що в Україні дуже багато різноманітних гуртів», — розповів акордеоніст «Ред Кардель» Жан-Мішель Моаль.
Цю платівку сприймуть «на ура» не тільки прихильники французького шансону чи народного співу, а й ті, хто відкритий до музичних поєднань та цікавиться новинками. На одному компакті можна знайти найнепоєднуваніше, яке, втім, гарно слухається разом: і вальс, і язичницькі мотиви, діджейські семпли, весела фестивальна атмосфера вуличних дійств та гортанні жіночі голоси у приспівах. У оформленні платівки використані світлини з минулорічного фестивалю «Країна мрій». А після «Країни мрій» бретонські рибалки мають намір виступити в Керчі та Балаклаві.
Наступним фестом за «Країною мрій» — 12-14 липня — будуть «Шешори», які буквально перетягнуть частину «скрипчиних» колективів одразу після салюту на Співочому полі в одноіменне карпатське село. Але на кількості гостей це не позначиться, адже їхня левова частка — мешканці Західної України. А для тих, хто добиратиметься, наприклад, із Києва, оргкомітет організував прямі автобусні рейси «Київ—Шешори—Київ».
На відміну від київського етнічного фестивалю, «Шешори» не надто обмежують себе форматними рамками, крім того, багато гуртів приїздять сюди майже щороку. Зокрема, у 2006-му на стрімких потоках й ріках можна буде послухати: «Перкалабу», «Гайдамаки», «Божичі», «Очеретяний Кіт», «ДахаБраху», «Гурт Йо’Гурт», «Гуцул Каліпсо», «Пропала Грамота», «Бурдон». Найіменитішим учасником «Шешорів» буде відомий румунський гурт, переможець Awards For World Music від радіо BBC Fanfare Ciocarlia. Крім них — Йоанна Словінська (Польща), українсько-молдовський гурт «ХО!», Vagilased (Естонія) та німці Di Grine Kuzine.
Член оргкомітету Мирослава Ганюшкіна розповіла «УМ», що вперше цього року немузичними учасниками фестивалю стануть іноземці — у лендартівському відділі побувають чеські художники. «Цього року маємо ще одне нововведення: кінопрограма. Плануємо показувати документальні фільми, які ми для себе окреслили, як «етноформат», тобто ті, які стосуються традицій та звичаїв, а також екологічні фільми наприклад, екологічний фільм, знятий у Бельгії, про Закарпаття».
Як вважають в інформаційному центрi «Зелене досьє», який уже чотири роки поспіль проводить «Шешори», людей цього року буде вдвічі більше, ніж торік: «У фестивалю уже широкий розголос, нам на руку працює так звана циганська пошта: ті, хто тут був, приїздять знову і привозять з собою інших».
Гостям «Шешорів» треба буде зареєструватися у welcome-центрі, а натомість отримати розклад фестивальних заходів, карту місцевості з фестивальними об’єктами (концертні майданчики, екостежина, лендартові об’єкти, наметові містечка, магазини) і тасьму, виткану гуцульськими майстринями. Така реєстрація є обов'язковою і цьогоріч коштує 25 або 50 грн. (більша ціна — за CD із записами минулорічного фестивалю, які видаються не для продажу). А лише за наявності фестивальної тасьми можна розташувати намет у наметовому містечку та відвідати заходи фестивалю, зокрема майстерні та кінопокази. Крім цього, зібрані кошти оргкомітет обіцяє «перерахувати» у фонд розвитку фестивалю та села Шешори, зазначаючи: «Якщо місцеві жителі не отримуватимуть кошти від туристів, вони змушені будуть продовжувати рубати ліси та торгувати деревиною. Зберегти Карпати можна лише разом».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
