Пил в очі робітничому класу

      «Лист від Герхардта прийшов на початку серпня. Але це не був звичайний лист, написаний німецькою, з батьківськими розпитуваннями і настановами і з вкладеними, як щотижня, п'ятьма доларами. У конверті було декілька рядків, написаних незнайомим почерком — повідомлення про те, що напередодні трапилося нещастя: перекинувся черпак із розплавленим склом, і в Герхардта серйозно обпалені обидві руки. ...Уранці Басс зустрів батька на вокзалі. Герхардт був дуже блідий і вочевидь сильно змучений. Руки його були перев'язані, він мав такий жалюгідний вигляд, що перехожі оберталися, коли разом із Бассом ішов з вокзалу. «Як я обпікся! — сказав він сину. — Мені навіть здалося, що я не витримаю, такий був біль. Який біль! Вік пам'ятатиму!» — так американський письменник Теодор Драйзер змалював тяжку долю робітників у США наприкінці ХІХ століття у своєму романі «Дженні Герхардт». Тоді, понад 100 років тому, в Америці панувала епоха дикого капіталізму і визискування дешевої робочої сили.

      Сьогодні в Україні є сотні сюжетів про покалічених на виробництві робітників. Щодня вони приїздять до Інституту медицини праці у Києві, де часто їм уже не можуть нічим допомогти, окрім як підтвердити факт втрати працездатності. І тоді людині залишається лише йти далі по колу — випрошувати допомогу в держави. Трапляються випадки настільки моторошні, що їх важко навіть описувати: значні опіки тіла, спричинений пилом тяжкий хронічний бронхіт, коли людина постійно задихається, падіння з 10-метрової висоти пачки склопакетів на працівника...

      І хоча деякі політики наголошують, що на таких-то підприємствах такого-то турботливого власника робітники мають соціальні гарантії та високу зарплату, достатньо переглянути суху вітчизняну статистику. За даними Держкомстату України кожен третій працівник промисловості працює в умовах, що не відповідають санітарним нормам і правилам за рівнем впливу шкідливих виробничих факторів. У шахтах і підземних тунелях, на металургійних заводах працюють мільйони людей — в гуркоті, пилі, при високому тиску або температурі, в розжарених цехах, біля небезпечних верстатів. Найгіршими в Україні є умови праці у вугільній промисловості, металургії, машинобудуванні, хімічній і нафтохімічній промисловості, сільському господарстві. Показник професійної захворюваності за останні 20 років зріс від 0,8 до 6,71 на 10 тисяч працівників. І за кожною «одиницею статистики» — долі людей.

Робота — не вовк?

      Низькооплачувана фізична праця — це те, від чого батьки здавна хочуть уберегти своїх дітей. Тому збирають з останніх сил гроші «на вищу освіту», повсякчас нагадують: «Вчися, синку», і мріють, щоб їхня дитина «побачила життя», а не простояла це життя біля печі чи верстата. Проте хоча тяжка фізична праця і непрестижна, для нормальної життєдіяльності держави вона важливіша, ніж, скажімо, інтелектуальні пошуки інтелігенції чи словесні баталії депутатів. Саме тому в епоху «розвиненого соціалізму» людину, яка створює суспільні блага своїми власними руками, так активно прославляли на державному рівні. Проте сьогодні робітничий клас не шанують навіть вербально. Сучасний робітник — це вже не почесний «будівник комунізму», а просто «дешева робоча сила». При цьому робоче місце «трудящого» може бути небезпечним, шкідливим для здоров'я тощо. Але коли будується не комунізм, а капіталізм, про це вже говорити недоречно. 

      «Сьогодні в Україні працівник, що створює матеріальні блага, за рахунок яких утримуються освіта, культура, охорона здоров'я, органи управління, працює фактично до повного виснаження», — визнав в інтерв'ю «УМ» директор Інституту медицини праці АМНУ академік НАНУ Юрій Кундієв. За його словами, в Україні в несприятливих та шкідливих умовах працюють близько 30 відсотків усіх зайнятих у промисловості робітників. Понад 80 відсотків професійних захворювань зумовлені впливом шуму, локальної вібрації та пилу. Найнебезпечнішими щодо дії цих факторiв залишаються професії гірника, обрубника, заточника, шліфувальника, повальника лісу, клепальника.

      «У колишньому СРСР було багато «мнимых больных», оскільки хворим забезпечували безліч соціальних виплат, безкоштовне санаторне лікування, тоді як нині є безліч «мнимых здоровых», — каже професор Кундієв. — Людина боїться захворіти чи сказати про свою хворобу через страх втратити роботу. На виробництві профогляди майже не проводяться. Я вже не кажу про малий і середній бізнес. Дуже точно підмічено, що малий приватний бізнес у нашій країні тримається лише на самоексплуатації та експлуатації членів своєї родини. Тому у фермера тяжко працюють і його вагітна дружина, і неповнолітні діти. Що стосується середнього бізнесу, то це просто закрита тема для санітарних лікарів. Тому навряд чи ми можемо скласти повне уявлення про умови праці найманих робітників. За такого рівня профілактичної медицини в жодній країні, незалежно від розвитку економіки, не вистачить ліжок для хворих».

ЄС проти... українського шиферу

      Люди, які працюють на шкідливих виробництвах, практично постійно перебувають у стані хронічного виробничого стресу, яким є вплив екстремальних факторів на їхній організм. На деяких приватних підприємствах, особливо в сільській місцевості, до шкідливої роботи залучають і дітей. Здавалося, б яка це шкідлива робота на селі? Працюй собі на свіжому повітрі — на землі все-таки, а не в шахті. Проте чимало людей у сільській місцевості травмуються через стару сільгосптехніку, що виходить з ладу, або отруюються під час роботи з міндобривами.

      «Ситуація на селі є особливо драматичною, — наголошує директор Інституту медицини праці АМНУ. — Адже показники профзахворюваності в сільській місцевості постійно знижуються. Згідно з ними і допомога селянам не потрібна. А село ж вимирає! Ми маємо надсмертність чоловіків працездатного віку. То що ж, виходить, помиляється статистика? Та ні, справа в іншому. Колись міністр охорони здоров'я СРСР Петровський говорив: не буде профпатолога — не буде й профзахворювань. У нашому українському селі не те що жодного профпатолога, а й терапевта немає. Зате залишилася застаріла техніка, неконтрольоване використання пестицидів, отруєна земля і вода. Двадцять років тому за рівнем профзахворюваності село посідало друге місце після вугільної промисловості. Я думаю, що сьогодні реально ми маємо таке ж співвідношення. Але цифри, навпаки, чомусь свідчать про «сільське благополуччя».

      Окрема в Україні тема — реєстр професійних захворювань. Один такий реєстр в Україні є — у Державному фонді страхування від нещасних випадків. Це той реєстр, за яким держава платить потерпілим гроші. Саме реєстр профзахворювань дає можливість чітко фіксувати, скільки людей захворіли на виробництві і через що саме. Такий реєстр складено майже в усіх країнах світу.

      «У нас таке профзахворювання, як рак, майже не реєструється, хоча, за даними міжнародних організацій праці, професійний рак становить від 4 до 16 відсотків усіх онкозахворювань. Перше місце посідає рак легенів, спричинений впливом токсичних парів, газів тощо», — говорить професор Кундієв. Він додає, що хоча кількість шкідливих виробництв в Україні не збільшується, проте зростає обсяг робочих місць зі шкідливими умовами праці, що зумовлено застарілими технологіями, застарілим обладнанням, яке генерує шкідливі для здоров'я чинники: вібрацію, шум, викиди газів.

      До речі, останнім часом виник своєрідний «професійно-гігієнічний» конфлікт між Україною і ЄС. У західних країнах нещодавно заборонили використовувати азбест, який широко застосовується для виготовлення шиферу, труб, гумово-технічних засобів, гальм тощо. Якщо Україна вводитиме стандарти ЄС, буде заборонено виготовлення такої продукції і в нас. Це означатиме втрату близько 10 тисяч робочих місць, виведення з експлуатації близько 10 заводів. А проте українці працюють не з амфіболовим азбестом (дійсно агресивним, який призводить до розвитку раку легенів), а зі хризотиловим — такий азбест вважається значно безпечнішим. Але проблема не тільки в цьому. «А чи довів хто-небудь, що оті західні замінники, до складу яких входять скловолокно, хлорвініл та смоли, є безпечнішими за наш шифер? Коли ми намагалися отримати відповідь на це питання у фахівців Міжнародної агенції з вивчення раку в Ліоні, там делікатно промовчали», — каже Юрій Кундієв. Виходить, що введення стандартів ЄС iз часом зможе «допомогти» нам у ліквідації власних робочих місць, а не в тому, щоб зберегти ці місця, зробивши їх більш цивілізованими з точки зору безпеки праці.

Працюйте на здоров'я

      Про небезпеку шахтарської праці часто згадують під час трагічних звісток про вибухи чи обвали в шахтах. Проте робота шахтаря, на щастя, не завжди стає причиною трагічної загибелі. Часто вона «лише» викликає величезну кількість професійних хвороб. До профзахворювань гірників, металургів та інших працівників промисловості належать: вібраційна хвороба, емфізема легенів, токсичний бронхіт, кохлеарний неврит, радикулопатія шийної та попереково-крижової ділянок, хронічна обструктивна легенева хвороба, спричинена дією пилу та хімічних речовин, газів, диму i випарів, інтоксикація фтором та його сполуками й інші тяжкі захворювання.

      Пиловий бронхіт посідає перше місце серед патологій органів дихання в робітників. Це захворювання, в основі якого лежить незворотна обструкція бронхів, призводить до ранньої втрати працездатності, а найчастіше — до інвалідності. У таких хворих спочатку посилюється кашель, задишка, а потім розвивається хронічна серцево-легенева недостатність і хронічне легеневе серце. Пневмоконіоз, що розвивається у робітників підземних залізорудних шахт Криворізького басейну, є тяжким захворюванням легенів, зумовленим впливом вільного кристалічного двоокису кремнію. Для розвитку цього захворювання потрібний тривалий вплив пилу, концентрація якого перевищує норму в десятки разів. 

      У Києві немає шахт чи металургійних комбінатів. Але є «Київметробуд», який досить повно відображає картину щоденного життя вітчизняних стахановців. Саме там ми і поцікавилися умовами роботи «робітничого класу». Зарплата прохідника метробуду — близько 1700 гривень. На таку роботу влаштовуються переважно молоді чоловіки з середньою освітою. Перед тим як стати до роботи, новачок проходить короткий п'ятиденний курс із техніки безпеки. Далі все залежить від його обережності і щасливої долі. Один зі співробітників «Київметробуду», який колись працював шахтарем, а нині є метробудівським прохідником, розповів «УМ», що прокладати тунелі метро набагато складніше, ніж добувати вугілля. Бо хоча в метро, на щастя, метан не вибухає і немає вугільного пилу, проте сама порода піддається відбійному молотку значно гірше. Саме тому в «Київметробуді» велика плинність кадрів — молоді прохідники часто кидають роботу, попрацювавши лише кілька місяців. Адже тяжка фізична праця на глибині іноді до 100 метрів у бруді, воді, при величезному тиску мало кому до вподоби. Не кажучи вже про небезпеку професійних захворювань чи травм.

      До речі, за даними Комітету з питань гігієнічного регламентування МОЗ, лише 24 відсотки українських підприємств різних галузей промисловості відповідають вимогам санітарних норм і правил.

ДОВІДКА «УМ»

      Донецька, Луганська, Львівська і Дніпропетровська області посідають перші місця в Україні за рівнем професійної захворюваності на промислових підприємствах, насамперед на підприємствах підземного видобутку залізної руди. За останні шість років кількість профзахворювань збільшилася майже у чотири рази. За даними МОЗ України, професійна захворюваність у вугільній промисловості посідає перше місце (65,7 %), у чорній та кольоровій металургії — друге (відповідно 49,2% та 36,4 %), а в машинобудуванні — третє (33,1%). Технологію підземного видобутку залізної руди вважають однією з найнебезпечніших для здоров'я працівника. Робітники страждають від кварцового пилу, загазованості, шуму, вібрації, фізичних навантажень. В умовах підвищеної запиленості працюють близько 60 % шахтарів Кривбасу. На робочих місцях прохідників і бурильників запиленість перевищує допустимий рівень у 10—20 разів, підривників — у 2—11 разів, підземних гірників — у 6—7 разів. На інших робочих місцях (машиністи електровозів, електромонтери, слюсарі) концентрація пилу перевищує гранично допустимий рівень у 7 разів. Аналіз умов праці на Запоріжжі — одному з регіонів України з найбільшою концентрацією промислових об'єктів — засвідчив, що 78 відсотків підприємств не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Серед шкідливих місць праці — 90 відсотків підприємств важкого машинобудування, верстатобудування та місцевої промисловості, а також 95 % об'єктів чорної металургії.

* * *

      У Гельсінкському інституті професійного здоров'я у Фінляндії, населення якої налічує п'ять мільйонів, працює 900 науковців. На роботу цієї установи з фінського бюджету щороку виділяється 68 мільйонів євро. В Україні, з населенням 47 мільйонів, у чотирьох інститутах з проблем профзахворювань (Київському, Донецькому, Харківському і Криворізькому) працює близько 450 співробітників. Фінансування цих чотирьох установ у триста разів менше, ніж аналогічного інституту в маленькій Фінляндії.