«Я син української землі, на якій відбулися найстрашніші трагедії ХХ століття — Голодомор і Голокост, що забрали життя мільйонів людей. Україна пам'ятає, яку загрозу несуть нетерпимість, насилля, агресія. Трагедія ніколи не має повернутися на українські землі, — сказав Президент України на пам'ятній церемонії, присвяченій жертвам концтабору Аушвіц-Біркенау в Кракові 27 січня 2005 року. — Цей біль я відчуваю сьогодні, але він лікує, я хотів би розділити його з моїми співвітчизниками й усіма людьми на Землі, тому що тільки він може дати мудрість і зачинити двері, за якими — дорога до пекла». Ющенко перший із державних діячів нової України порушив питання про створення у Києві меморіалів жертв двох тоталітарних режимів. Досі вшанування пам'яті загиблих від Голодомору і Голокосту обмежувалося покладанням урядових букетів у визначені дні.
Згідно з розпорядженням Президента від 23 вересня 2005 року, Кабінету Міністрів пропонувалося розглянути можливості створення Державного історико-меморiального заповідника «Бабин Яр». Міністерство культури і туризму розробило відповідну постанову. Чекали тільки на рішення міської влади, яка мала виділити землю і затвердити межі заповідника. Але не так сталося...
Сигнали тривоги досягли владних кабінетів у травні. «За наявною інформацією, окремими громадськими діячами виношуються плани створення без залучення державних органів та широкої громадськості комплексу музею в Бабиному Яру. Така ситуація напередодні відзначення державою 65-ї річниці згаданої трагедії викликає серйозні застереження», — йдеться у листі заступника голови секретаріату Президента Маркіяна Лубківського до мера столиці Леоніда Черновецького від 29 травня цього року.
Виявляється, лідер Об'єднаної єврейської громади України і Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович спільно з іншим бізнесменом купив ділянку землі в меморіальній зоні Бабиного Яру. У червні Рабинович, скликавши кільканадцять осіб «на засідання Всеукраїнської ради керівників єврейських організацій України», оголосив рішення: у Бабиному Яру буде збудовано єшиву (релігійну школу), синагогу і музей (повідомлення про це з'явилося 13 червня на сайті Jewish News, що належить Рабиновичу). Цікаво, що ця «Всеукраїнська рада» з'явилася кілька років тому, аби створити враження масового схвалення ідеї побудови в Бабиному Яру єврейського общинного центру «Спадщина» і «закрити рота» єврейській громадськості, яка виступила проти такого блюзнірства. Утім найактивніше тоді висвітлювала цю тему Міжрегіональна академія управління персоналом. На нову ідею Рабиновича МАУП також відреагувала — опусом «Гоцалки на цвинтарі» (інтернет-видання «Акценти»). Як зазначає член ради Київського «Меморіалу» Михайло Плотніков, насторожує, що «діяльність МАУП точно «заточена» під майбутні прес-конференції рабиновичів».
Ще в радянські часи Вадима Рабиновича засудили за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Він перебув у тюрмі й емігрував до Ізраїлю. У повідомленні СБУ за 24 червня 1999 року вказано, що пану Рабиновичу заборонено на 5 років в'їжджати в Україну, бо його діяльність завдає значних економічних збитків економіці держави. Невдовзі Служба безпеки дозволила Вадиму Рабиновичу в'їхати в Україну для надання свідчень у СБУ. Як в'їхав — так і залишився. У січні 2001 року Верховна Рада підтримала депутатський запит Григорія Омельченка та Анатолія Єрмака до Генерального прокурора та голови СБУ — про перевірку даних щодо продажу зброї афганському рухові «Талібан» високопоставленими чиновниками й відомими бізнесменами. Йшлося про Леоніда й Андрія Деркачів та Вадима Рабиновича. За даними ізраїльської поліції, за вказівкою Рабиновича через українські кримінальні структури організовувалися залякування та замовні вбивства небажаних осіб. Документи тих часів свідчили, що Рабиновичу було відмовлено у в'їзді у США і що його розшукували відповідні органи Великобританії.
«У Бабиному Яру — багатонаціональний цвинтар. Там не можна виокремлювати Голокост від інших убивств», — каже історик Віталій Нахманович. Так само, як не можна хаотично забудовувати це меморіальне місце, полите кров'ю сотні тисяч людей.
Трагедію намагалися замовчати як нацисти, так і комуністи. Нацисти переконували населення, що «переселили євреїв у інше місце». Комуністи не розголошували даних про злочин фашистів і постійно планували у Бабиному Яру якісь грандіозні будівництва. Тут хотiли побудувати і житловий масив, і парк з атракціонами. У 1950-ті роки значну частину урочища непродумано й поспіхом закидали будівельним сміттям і залили водою. Через це кілька сотень людей загинули у селевих потоках куренівської катастрофи у 1961 році. А в 2001-му місто в особі мера Олександра Омельченка погодилося на будівництво в охоронній зоні общинного центру (на кошти американської фундації «Джойнт»), де передбачалися різноманітні розваги, навчання і музей, ясна річ, приватний. Ідею активно підтримував Вадим Рабинович. Однак потужні протести громадськості, як єврейської, так і української (проти будівництва культурного центру в Бабиному Яру виступили близько 40 політичних партій та громадських організацій України), спинили втілення цієї абсурдної ідеї.
Сьогодні київська громадськість щосили кричить про небезпеку. Однак «без мікрофона» (столичні і всеукраїнські ЗМІ чомусь не висвітлюють цей суспільний біль), тому залишається непочутою поважними чиновниками. Визначення конкретних меж майбутнього заповідника перебуває у компетенції міської влади. «Місто саботує постанови Президента і Кабінету Міністрів», — кажуть представники громадського комітету «Бабин Яр». Головне управління охорони культурної спадщини Київської міськдержадміністрації, яке має підготувати пропозиції про конкретні межі заповідника, на розпорядження верховної влади не реагує...
«Урочисте закладання» першого каменя будівлі заплановано на 23 серпня. Бо 27 вересня у Києві відбудеться «Форум пам'яті Голокосту», присвячений 65-й річниці подій у Бабиному Яру, скликаний за ініціативи Президента. На ньому ж, мабуть, знову порушиться питання державного меморіалу. Тоді будівництво нічим не виправданої споруди розпочати вже не вдасться, отож і гроші єврейських бізнесменів можуть спрямуватися на інші, більш достойні проекти...
Хоча з Форумом теж не все просто. Перший такий захід відбувся минулого року в Кракові, у рамках відзначення Польщею 60-ї річниці звільнення в'язнів нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау. Державну церемонію організовувало Міністерство культури Польщі за сприяння меморіального центру пам'яті Голокосту «Яд Вашем», Європейського єврейського конгресу. Глави понад 25 країн, що прибули на скорботні урочистості, взяли участь, відповідно, і в Форумі, організованому Фондом «Всесвітній форум пам'яті Голокосту», який тоді ж створив і очолив підприємець Вячеслав Кантор.
«Последнюю точку в трагедии Холокоста поставил русскоязычный еврей из Запорожья — майор Шапиро, который жил в том же городе и на той же улице, что и мой отец — Владимир Кантор, воин-освободитель, солдат Красной Армии, русские офицеры и солдаты Мартынушкин, Винниченко, Коптев-Гамолов, Чертков и их боевые товарищи», — сказав пан Кантор, виступаючи перед міжнародною громадськістю у Кракові. Тоді ж президенту РФ Володимиру Путіну вручили першу медаль «Спасіння», засновану Федерацією єврейських громад Росії для тих, хто рятував і ховав євреїв під час війни. Головний рабин РФ Берл Лазар пояснив, що це «данина подяки радянському народові за звільнення найстрашнішого нацистського табору смерті».
За кілька місяців, 9 травня, російський президент скликав у Москві уже свій помпезний міжнародний форум — на честь закінчення ІІ Світової війни. Отож треба було щосили готувати до нього міжнародну громадську думку. «Московські святкування річниці закінчення війни — це прелюдія тоталітарного концерту Володимира Путіна при мовчазній згоді Європи, — писав тоді головний редактор журналу Newsweek Polska Томаш Врублевський. — Світова церемонія перемоги над фашизмом також буде пропагандистською перемогою Путіна. Вперше за довгі роки комунізм не буде ототожнений з нацизмом, радянська армія — iз загарбницьким військом».
28 квітня 2005 року Вiктор Ющенко призначив В'ячеслава Кантора, президента Російського єврейського конгресу, своїм позаштатним радником — для організації у Києві Міжнародного форуму, присвяченого трагедії Бабиного Яру. Мабуть, сподіваючись, що цей російський бізнесмен зі швейцарським громадянством посприяє «правильній оцінці минулих подій» в Україні. Адже, за переконанням Ющенка, «зрозуміти Голокост Україна зможе через розуміння Голодомору».
Сама ж Українська держава, здається, у відзначенні 65-річчя нацистських розстрілів у Бабиному Яру участі не бере. Як повідомляє УНІАН, проведення київського Форуму обговорили у Вашингтоні В'ячеслав Кантор, заступник держсекретаря США у справах Європи і Євразії Деніель Фрід і американські конгресмени. Висновки такого обговорення якісь неочікувані: «Як законодавці, так і суспільні структури повинні шукати шляхи розширення російсько-американського діалогу». На тому історичному засіданні був присутній заступник голови Фонду в Україні Євген Червоненко. Пригадується, як у ролі міністра транспорту він у серпні минулого року через відомчу прес-службу розповсюдив заяву у зв'язку з побиттям скінхедами студента-єврея на Подолі, де навіщось сказано, що «в 41-му році, після відмови есесівців, українські поліцаї розстрілювали мирне населення у Бабиному Яру». Ось такі, виявляється, гуманні есесівці... До речі, коли Віктор Ющенко зробив в Аушвіці сенсаційну заяву про Голодомор і Голокост, які «разом забрали 15 мільйонів життів», відразу ж відгукнувся «Русский журнал» (головний редактор і видавець — політтехнолог Глєб Павловський): «Поставити поряд Голодомор і Голокост — це піддати сумніву унікальність трагедії, пережитої єврейським народом». «Русский журнал» тішився, що світове єврейство тепер має стати «природним союзником Росії» проти української політики.
«Незрозуміло, що збираються відзначати і про що говорити на Форумі, — каже відповідальний секретар Громадського комітету «Бабин Яр», історик Віталій Нахманович. — Може, розповідатимуть про «Буковинський курінь, який розстрілював євреїв у Бабиномі Яру»? Або як перед війною більшовики вбивали тут людей і як тут ховали жертв Голодомору? Чи про «300 тисяч загиблих»? Є дуже багато проблем не піднятих, не обговорених, не досліджених». «Ми досі не знаємо правдивої кількості загиблих у Бабиному Яру, — пише науковий співробітник Центру вивчення історії Голокосту Артур Фредекінд. — Не тільки євреїв — ми не знаємо кількості циган (ромів), українців, росіян та інших. Ми не знаємо їхніх прізвищ. Ми досі сперечаємося, хто убивав євреїв у Бабиному Яру — німці, українська поліція, Буковинський курінь... Нам досі неясно, чим був Голодомор, чи зруйнований ГУЛАГ і чи можна засуджувати агентів КДБ за їхню діяльність». Жодного художнього кінофільму про Бабин Яр в Україні не створено, не перевидано книг про цей всесвітньо відомий злочин.
17 травня на вимогу віце-прем'єр-міністра В'ячеслава Кириленка державний оргкомітет з відзначення рiчницi трагедiї провів перше й останнє поки що засідання. Робоча група, так і не затверджена урядом, теж збиралася один раз. Тоді був узгоджений попередній сценарій пам'ятних заходів, розроблений режисером Василем Вовкуном. Заплановано: мітинг у Бабиному Яру, урочисту ходу по пам'ятних знаках у Бабиному Яру (також покладання квітів до хреста розстріляним тут нацистами українським націоналістам), виступи провідників різних держав та концерт-реквієм в Оперному театрі, виставку в Українському домі. Утім кінцеві заходи ще остаточно не затверджені. «Друге засідання мало відбутися через тиждень, — каже член робочої групи, генеральний директор Фундації ім. Олега Ольжича історик Сергій Кот. — Однак його досi ще не збирали. Ми не знаємо, хто і з якими промовами буде виступати».
Українські науковці й музейники (різного етнічного походження), як і десятиліття перед цим, залишаються «за бортом». Скажімо, загальновизнаний центр вивчення історії трагедії та популяризації неупередженої інформації — Музей історії Києва, що понад 15 років досліджує тему Бабиного Яру. На початку 2003 року Громадській комітет «Бабин Яр» (співголови — академік Іван Дзюба, директор Українського бюро захисту прав людини Семен Глузман, директор Інституту філософії НАНУ Мирослав Попович) об'єднав наукові установи і громадські організації — Інститут історії України НАНУ, Український центр вивчення історії Голокосту, Конгрес національних громад України, Організацію українських націоналістів та інші. Основні вимоги до влади: створення державного історико-культурного заповідника «Бабин Яр»; спорудження у Бабиному Яру національного меморіалу пам'яті Голокосту та жертв фашизму; відкриття державного музею. Комітет організував низку круглих столів, а 2005 року з нагоди 60-річчя закінчення війни — Всеукраїнську наукову конференцію «Друга світова війна і доля народів України». 2004 року видав першу з п'яти запланованих 600-сторінкову книгу документів «Бабин Яр: людина, влада, історія», де, зокрема, вміщені топографічні карти урочища, визначальні для встановлення меж заповідника.
Сьогодні Громадський комітет вимагає здійснити попередню експертизу запропонованих на 27 вересня заходів, з точки зору як загальної ідеології, так і конкретного змісту. Учасники комітету переконані, що тільки інститути громадянського суспільства можуть вирішувати, як фіксувати і передавати наступним поколінням суспільну пам'ять.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
