Сорочинський чаклун

      Про Сергія Соболенка я прочитав в одному з київських журналів як неабияку сенсацію — читач повідомляв, що цілитель допоміг хлопцеві позбутися... СНІДу. Сприймати написане на віру я звик найменше, проте інтернетівська пошукова система підкидала поживу для далекосяжних висновків. Письменник, цілитель, філософ — у таких іпостасях про Соболенка на веб-сторінках згадується сотні разів. Крім того, мене заінтригував факт, що така знаменитість знайшла собі прихисток у скромному селі Сорочине, що в Царичанському районі на Дніпропетровщині. Я за свої чверть століття журналістської практики, здається, всю область об'їздив уздовж і впоперек, однак у цьому населеному пункті не бував жодного разу. Так би мовити, «терра інкогніта» місцевого масштабу. І хоч від гамірної траси, яка пролягла від Дніпропетровська на сусідню Полтавщину, звідси рукою подати, по самому Сорочиному в пошуках героя публікації довелося трохи поблукати. Не тому, що аборигени нічого не знали про поселенця, який тут з'явився років зо два тому. Навпаки — кожен зустрічний без найменших вагань вказував правильний напрямок до будинку Соболенка. Просто живе новоселець Сорочиного, якого сусіди звикли називати чаклуном, на далекій околиці села.

      Відшукавши нарешті кілька невеличких будівель з архаїчними солом'яними дахами, обнесених солідним залізобетонним парканом, ми відразу позбулися найменших вагань щодо власника такого собі хутірця. Об'єкт нашого непередаваного інтересу може мешкати саме тут — надто вже специфічним видавався весь цей антураж.

      Отож несміливо проходимо до епіцентру поселення. «Як нам побачити Соболенка?» — запитуємо юнака, який саме йшов назустріч. «Зараз», — той без зайвих розпитувань зник через арку зі східною символікою у внутрішньому дворику. Потім, хутко повернувшись, запросив і нас. Ідемо за ним і вже з ходу набираємось непередаваних вражень від побаченого. Збоку примостився вівтар, присвячений якомусь східному божеству, у кінці двору — альтанка з підпертим дерев'яними стійками солом'яним дахом і вольєр з величезним собацюрою. Але навіть на цьому тлі найбільше збентежили наші душі численні дзвіночки, розвішані по всьому двору, які дружно видавали чисту і злагоджену мелодію.

      Наш приїзд цілителя анітрохи не збентежив: чоловік продовжував сидіти зі схрещеними ногами. Отож спершу тільки й наважилися уточнити те, у чому й так не сумнівалися: «Сергію?». Проте Соболенко, кивнувши на знак згоди, продовжував зосереджено слухати мелодію дзвіночків. Певна річ, мусили до нього приєднатися й ми. Тим часом молода жінка винесла глиняний чайник із чашками, в якi налила напій для всіх.

      «Вони зовсім не фальшивлять», — нарешті господар оселі промовив першу фразу після кількахвилинного мовчання, кинувши погляд на дзвіночки (як з'ясувалося згодом, їх тут вішає кожен пацієнт цілителя, який вилікувався). Подальші наші спроби поспілкуватися ледь не завершилися крахом. Адже Сергій найперше поцікавився, чи читали ми його книжки. У відповідь нам довелося сором'язливо знизати плечима. А Соболенко запідозрив у наших особах... співробітників міліції — мовляв, що ж це за журналісти, які приїхали до письменника, професора тибетської медицини, не прочитавши жодної його книжки. Намагаючись хоч якось врятувати ситуацію, я запропонував спершу поспілкуватися, а вже потім почитати книги.

      «Ну, давайте спробуємо», — цілитель помітно подобрішав. «Як ви дійшли до такого життя?» — починаю з найбанальнішого. За зізнанням цілителя, в юності у нього розвинулася астма, він був убогим і нещасним, а згодом опинився за гратами у «вісімдесятці» — криворізькій тюрмі, яка за тих часів відзначалася страшним режимом.

      У подальшому була корейська община на Далекому Сході та Чуйська долина в Киргизії.

      Запитання про те, чому він опинився в Сорочиному, Сергій Анатолійович назвав ... бандитським. Мовляв, самі про це знаєте і запитуєте. Тут ніколи не було рабства. І льодовик зупинився, і монголо-татари не дійшли. Тут Петриківка, Царичанка, Китайгород — благословенні, дивовижні села. Та й просто поглянувши з території садиби цілителя на навколишню природу, мимоволі замилуєшся її непередаваною красою.

      Сама ж методика лікування, на перший погляд, не здається новаторською. Протягом перших чотирьох днів пацієнт п'є по три склянки трави, і з нього виходить усе, що тільки може. При цьому необхідно стежити за вмістом цих відходів. За словами пана Соболенка, буває, в унітаз випадають шматки м'яса, поліпи і навіть ракові пухлини. Потім протягом трьох днів пацієнт відпочиває і знову повторює «трав'яний» курс. Після одинадцяти днів такого курсу організм стає абсолютно чистою судиною. «Втім це не означає, що людина відразу може повертатися додому, — застерігає Сергій Анатолійович. — Тому протягом наступного 21 дня я створюю в організмі мікрофлору, яка не гниє і не бродить. Все, що живило різні хвороби, руйнувало нирки, вирощувало пухлину, вже не приживається у людині. Природно, вона вже не буде хворіти».

      При цьому професор тибетської медицини категорично відкидає саму думку про лікування за допомогою релігійних постулатів і переконує, що релігія починається зі здорової свідомості. Мануальна чи голкотерапія тут уже не діють, залишаються тільки трави, причому залишилися вони винятково в Україні і більше ніде у світі. Саме тому всі східні вчителі на нас дуже розраховують.

      «Навіть за Нострадамусом Україна — це земля, де завжди залишається хоч якась надія, — наголошує Сергій Анатолійович. — Їдуть до Сорочиного і європейці: англійці, німці... Везуть з України фурами сіль чи кашу... Бо в них поняття каші не існує взагалі, є тільки заготовка, яку кидають до СВЧ-печі. А каша — це клітковина, яка вичищає кишечник...

      На лікування професор бере не всіх. При цьому посилається на твердження родової корейської школи «Ссакіссо» про те, що вилікувати не можна тільки двох — мертвого і того, хто цього не бажає. «50 відсотків у лікуванні залежить від самого хворого, — пояснює Соболенко. — І коли людина не спроможна збагнути, що я з нею роблю, то всі намагання вилікуватись будуть марні. Хвороба — річ інтелектуальна. Тому й пацієнтів у мене небагато» (до речі, під час нашого візиту ми не застали жодного).

      За свідченням Соболенка, грошей із пацієнтів він практично не бере, хоч і від «гонорарів» спроможних заплатити не відмовляється. Основний же доход отримує з книг. Поки що їх написав три — з промовистими назвами: «Рецепт безумства», «Настоянка від хамства» та «Щеплення від невігластва». Бо пересвідчився, що людей нині підручниками не дістанеш — вони хоч якось сприймуть тільки художню літературу.

      Є в Сергія Анатолійовича й учні. На час наших відвідин його сорочинської оселі їх було четверо. Всі — кияни. Займаються вони, як висловився Соболенко, каторжною працею: будують будинки, копають ями, готують їжу. А в майбутньому можуть стати цілителями чи піти допомагати правоохоронним органам. Що цікаво — Управління культури облдержадміністрації навіть нагородило Соболенка грамотою «За виховання підростаючого покоління і внесок в українську культуру». Окрім фізичної праці, до вихованців є й інші жорсткі вимоги — зокрема, їм заборонено пити й палити, навіть від телевізора вони відлучені. Сам професор тибетської медицини це пояснює тим, що певної миті зовнішній світ повинен приголомшити його вихованців своїм розмаїттям.

      Звернули увагу на той факт, що Сергій Анатолійович під час нашого спілкування смалив цигарки одна за одною. При цьому додав: «Я ще й п'ю»! Побачивши здивування на наших обличчах, цілитель каже: «Милі мої, я живу на цьому світі та розв'язую ваші проблеми, тому я маю бути ще експресивнішим, аніж ви, повинен переживати ще більше, аніж ви, щоб допомогти вам. А якщо я сяду з білими крильцями в чалмі, то я просто полечу, і на фіг ви всі мені потрібні».

      Готуючи цей матеріал, одну з книжок Соболенка я таки прочитав. Скажу відверто — не пожалкував. Навіть мимоволі подумав про користь «піти від протилежного». Хоча й без того відчув, що наприкiнцi розмови симптоми недовіри до нас із боку цілителя немов корова язиком злизала. Отож насамкінець він попрохав у газетній публікації обов'язково зазначити те, з приводу чого чи не найбільше жалкує. Це — не прищеплене ніким досконале знання української мови.

КОРИСНО ЗНАТИ

Головні «заповіді» системи харчування від Соболенка

* Повністю виключити з раціону хліб, картоплю, всі молочні продукти (зокрема й вершкове масло), м'ясо, цукор та продукти, які його вміщують.

* Відмовитись від будь-якої рідини, окрім зеленого чаю. Після вживання їжі не пити протягом 2 — 3 годин.

* З'їдати не більше чотирьох яєць за тиждень.

* Сіль вживати тільки морську.

* Між споживанням несумісних продуктів робити перерву 3,5 — 4 години.

* Подавати на стіл усі каші, крім перлової, манної та ячної. З корисними кашами вживати будь-які овочі у будь-якому вигляді.

*З'їдати якомога більше зелені.