Давно-давно, «коли Сонце було богом», Купало приурочували до літнього сонцестояння — найдовшого дня й найкоротшої ночі року. З прийняттям християнства дату святкування приурочили до дня Різдва Івана Хрестителя. На більшості території України купальські святкування відбуваються в ніч з 6 на 7 липня. Проте по обидва боки Дніпра біля Києва і сьогодні Івана Купала прийнято святкувати ввечері 7 липня.
Ніч напередодні Івана Купала — це, перш за все, життєрадісне свято молоді. Разом із полум'ям святкового вогню вгору, аж під саме зоряне небо, злітають пісні, що лунають протягом усієї ночі. У доісторичні часи люди вважали, що в чарівну купальську ніч відбувався священний шлюб бога Сонця (що уособлював чоловіче начало), з богинею Землі (що символізувала начало жіноче). Ця пара першопредків була божественними близнюками — братом і сестрою. До нашого часу дійшла тужлива купальська пісня про брата і сестру Василя й Маринку, що перетворилися на запашні васильки й руту-м'яту. Жовто-блакитна квіточка, про яку співається в іншій баладі, так і називається у нас — братки або іван-да-мар'я.
За селом на березі річки, озера чи ставка ставили обрядове деревце, що називалося купайлицею, гільцем, а у наддніпрянських селах — Мареною. Воно символізувало собою світове дерево, що об'єднувало три світи — богів (крона), людей (стовбур) і підземний (коріння). У селі Ревне поблизу Києва купайлиця робилася у вигляді людиноподібного хреста, увитого квітами, інколи до його підніжжя ставили чоботи, і називали Іван-голован. Для обрядового деревця найчастіше вибирали вербу, на правобережній Київщині — вишню, а на Поліссі — березу або сосну. На дерево вішали опудало — своєрідне антропоморфне зображення Купала. На Полтавщині його робили з днища прядки, в інших місцях — у вигляді солом'яної ляльки Мари або Маринки, вбраної у сорочку, плахту, вінок, намисто з горобини й прикріпленої до високої щогли. На Київщині прикрашену віху з колесом або капустяним качаном нагорі називали Головатим Іваном.
Тільки-но заходило сонце, молодь йшла до купайлиці з піснями, в яких усіх запрошували на свято і погрожували всілякими карами тим, хто не прийде. Паливо для святкового вогнища хлопці збирали по всьому селу. Просити не годилося, і тому односельці утворювали так звану перейму: виносили і складали на вулиці старі солом'яники, розсохлі бочки, подерті кошики, тріски та поліна. Хлопці все це пакували у великий куль — козуб — і несли до купайлиці, де під дівочі співи розкладали величезне багаття. Ще на початку ХХ ст. на Поліссі зберігався прадавній звичай запалювати святкове вогнище «живим вогнем», здобутим тертям. Подекуди з пагорбів та крутих берегів спускали у воду запалене колесо — символ сонця, його земне уособлення. В давнину перестрибували через багаття для того, щоб пройти перед жнивами обряд очищення вогнем, і вірили, що, чим вище людина плигне над вогнем, тим вищою виросте пшениця.
Дівчата прикрашали голови вінками з квітів та запашних трав, у коси вплітали траву липник («щоб хлопці липли»), прикрашали себе м'ятою, васильками, любистком («для любощів»). Кожна дівчина пускала свій вінок на воду і дивилася: куди він попливе — туди і заміж вийде, а якщо потоне, то це віщувало розлуку з милим. Інколи пускали два вінки, всередині яких на гілочках прилаштовували свічки. Один такий вінок загадували на себе, а другий на коханого. Якщо вони сходилися на воді,то це був вірний знак, що закохані будуть у парі.
Іще на Купала треба обов'язково скупатися в річці або озері. Там, де їх немає, обливалися колодязною водою. За народними віруваннями, на світанку купається навіть сонце, і тому воді й вранішній росі приписується особлива лікувальна сила.
У купальську ніч межа між світом людей і потойбіччям зникає, відбувається розгул нечистої сили. Відьми перекидаються на тварин, здебільшого кішок або жаб, відбирають у корів молоко, лякають молодь. За деякими переказами саме цієї ночі на одній із київських Лисих гір відбувається відьмацький шабаш. Жартівливий звичай і нині зберігається у Лугинському районі Житомирської області. Хлопці мають украсти в односельців відро і зварити відьмі обід із жаб та вужів, приправлений полином. А в селі Федорівка на Рівненщині жінки роблять опудало відьми і носять його селом, лякаючи односельців.
Закінчувалося свято урочистим спаленням або потопленням купайлиці з піснями й радісними вигуками. У селі Осівка Ємільчинського району Житомирщини існує цікавий звичай: купайлицю прикрашають запаленими свічечками, зробленими з берести, які підпалюють деревце в кінці свята. Спалювали також опудала Мари та Коструба, які були уособленням зла, таємничих сил, ворожих людині. Згідно з народними повір'ями, купальського вогню не слід було гасити, він мусив сам дотліти до останку. У приморських селах Одещини молодь на Купала вивозила на шаландах у море уквітчане купальське деревце і там топила його. А на Галичині самий вершок обрядової верби прикрашали терном і кропивою, щоб в наприкінці свята його важко було відломити. За народними віруваннями, такий вершечок купайлиці може дістатися тільки великому щасливцю: тоді у нього в цьому році обов'язково буде весілля. Купальські вінки ж зберігали вдома протягом року як символ благополуччя.
Довгий час свято Купала було забороненим. Як розповідають старші жінки з с. Хохітва, що на Богуславщині, не дозволялося навіть пісень купальських поспівати, зразу тягли до парторга. «А ми зайдемо в лози над Россю, нищечком пошепки собі поспіваємо та й назад у село вернемося мовчки». Сьогодні свято відроджується.
У ніч проти Купала. Труханів острів. Очікується грандіозне дійство з карнавалом та стрибанням через вогнище, шуканням цвіту папороті та виконанням інших святкових ритуалів.
20.00. Парк відпочинку «Нивки» (просп. Перемоги 82, ст. м. Нивки). За участі фольклорного гурту «Дай Боже» відбудеться театралізоване фольклорне дійство, присвячене святу Купала. Глядачі побачать старовинні обряди: спалення опудала «Мара», забави біля «Купала» і «Марени», стрибання через вогнище, вогняне колесо, плетіння та спускання на воду вінків.
20.00. Гідропарк. Відкриється IV Київський міжнародний фестиваль пісочної скульптури та ленд-арту на тему «Фабрика ілюзій». Відвідувачі побачать скульптури заввишки понад два метри, виконані з піску, квітів, листків і предметів декору.
15.00. Місто Українка (Обухівський район Київської області), міська набережна. Розпочнуться Міжнародні спортивні змагання богатирські ігри «Українські силачі». Програмою передбачені: естафета «Супер-йок» та різні спортивні вправи. Судитиме турнір чемпіон світу з богатирських ігор Василь Вірастюк.
Також цікаву Купальську програму підготували в Музеї народної архітектури та побуту та на Старокиївській горі.
7 липня. Співоче поле. Фестиваль «Країна Мрій». На п’яти сценах виступатимуть етнічні колективи і виконавці з Німеччини, Великобританії, Грузії, Литви, Польщі, Туреччини, Японії, Ірану, Росії, Білорусі.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
