Пиво «з горла» ще не заборонили, і курці з пляшечкою відпочивають на Майдані. (Фото Володимира СТАДНИКА.)
Більшість курців на Майдані зізналися, що щось-таки чули або читали про нововведену заборону. «Щось» розповідали по телебаченню, транслювали по радіо, друкували у газетах, але жодної таблички, жодного оголошення з попередженням про заборону паління немає ані у підземних переходах, ані у під’їздах київських будинків, навпаки, численні смітники з сіточками-попільницями ніби заохочують перехожих запалити. Єдина попереджувальна табличка, яку кореспонденту «УМ» вдалося побачити, дві години мандруючи центром Києва, висіла в переході на станції метро «Печерська».
Міліціонери ховають очі та відмовляються від коментарів, бо за звинувачення на адресу урядовців, які не подали чітких інструкцій про складання протоколів, про затримання порушників, вони можуть отримати від начальства «по шапці». Принаймні у цьому зізнався один зі стражів порядку, якого кореспондент «УМ» «зачепила» біля колони Незалежності. «Я підходив до кількох курців, попереджав, що їм загрожує штраф у межах ста гривень. Але, звісно, штрафувати їх не став», — зізнався мій інтерв'юер. Дехто з «вуличних» курців, розповів він, навіть погрожував подати на міліціонера в суд, якщо той спробує стягнути штраф.
У перші дні набуття «антитютюновим» законом чинності особливо дивними видаються на Хрещатику бабці, які без ліцензії продають цигарки, здебільшого поштучно, всім, у тому числі й неповнолітнім. Таких «торговельних точок» у неохайних картатих спідницях кореспондент «УМ» нарахувала на Хрещатику аж десять. До них стражі правопорядку чомусь не застосовують жодних «каральних заходів».
Підземка під Майданом, як завжди, задимлена: таке враження, що десь підклали димову шашку, а насправді це лінькувато смалять одну за одною хрещатицькі гультяї різноманітних «мастей». Курять поодинці (хтось чекає знайомого чи кохану дівчину) і цілими «сходками», чоловік по вісім-десять. Тут і питати не треба — вищезгаданий закон у «трубу» ще не дійшов.
Непродуманість закону очевидна ще й тому, що кожен по-своєму розуміє словосполучення «громадське місце». Більшість опитаних мною людей віднесли автобусні зупинки до території, на яку розповсюджується дія закону, хоча насправді тільки органи місцевого самоврядування вирішують, чи надавати зупинкам транспорту статус громадських місць. А хіба їхня «громадськість» не очевидна? Виходить, що українські парламентарії просто недобачають.
На Хрещатику кореспонденту «УМ» пощастило зустріти і представницю коаліції громадських організацій та ініціатив «За вільну від тютюнового диму Україну» Дарію Семенову. Пані Дарія, як з'ясувалося, прийшла у центр столиці з такою ж метою, як я. «Ми всерйоз розчаровані пасивністю державних органів та відсутністю економічної бази для введення цього закону в дію, — говорить Дарія Семенова. — Насамперед, потрібно боротися не безпосередньо з курцями, а з тими, хто їм пропонує чи нав’язує подібний спосіб життя. Йдеться про телевізійну рекламу тютюнових виробів та легкий доступ до цигарок громадян будь-якого віку. Найкращою, найдієвішою рекламою наших опонентів є самі курці, з яких беруть приклад, у першу чергу, їхні діти. Як ми хочемо мати культуру здорового способу життя та гідного поводження у громадських місцях, коли в українській сім’ї подібні цінності не культивуються?!» Масове паління, на думку експерта, поборюють ті держави, де ступінь загальної культури суспільства вищий. Наприклад, Ірландія, Італія, Швеція повністю заборонили палити навіть у ресторанах і барах, зважаючи на право офіціантів та барменів дихати чистим повітрям у свій робочий час. Нещодавно парламент Великобританії також проголосував за заборону куріння у громадських місцях, обмеження діють в 11 американських штатах, нагадала пані Семенова.
Аналізуючи проблеми українського суспільства, можна нагадати, що заборонами, штрафами привести людей до світлого здорового майбутнього навряд чи можливо. Кошти, необхідні для впровадження закону, справдi немаленькі, і варто було б задуматися, чи не краще витратити їх на пропаганду здорового спосoбу життя.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
