Океан книги

      Люблю купувати речі в супермаркеті: щось помацаєш, десь почитаєш, немає продавців із поганим настроєм, зате часто — консультанти і великий вибір. На гуртовнях краще — дешевше. А якщо йдеться про книжковий гурт — задоволення подвійне. Паростки «культурного» бізнесу з національним акцентом «УМ» знайшла у Львові — це ТзОВ «Книжкові джерела».

      У трьох великих залах гуртовні приблизно 50 тисяч книг. Їх класифікували по видавництвах і по мірі надходження нових книжкових партій, доставляючи на вільні полиці. Близько 140 видавництв представлені в повному асортименті, тому книжки зручніше шукати, пам'ятаючи, хто їх випускав. Не знаєте — запитайте. На додачу ще й каву-чай запропонують — це святе для будь-якого клієнта. Тоді можна довго-довго блукати вздовж кольорових рядів дитячих казок (російською і українською), книжок на релігійну тематику чи відвертого ширвжитку. Представлено всі провідні українські видавництва, є навіть тематичний стенд поезії, але кажуть: популярністю не користується. Цікаво, що у трьох залах немає охорони — «з книжкою працюють інтелігентні люди».

      Таке об'їдання для зголоднілого українського читача створило подружжя Ватуляків з епітетом «невгамовні», як їх жартома назвав директор видавництва «Веселка» Ярема Гоян. Цікаво, що Ватуляки у книговидавництві — люди випадкові, так їм спочатку і казали: «Набридне — підете так, як і прийшли». Не набридло, а такого ентузіазму з палаючими очима і знання своєї справи серед книгарів я давно не бачила. Михайло і Катерина починали з київського видавництва «Школа» у Львові, їздили по виставках, познайомилися з іншими видавництвами, стали представниками Національного книжкового проекту, до якого входить також донецьке видавництво «Стакер» та російське «А.С.Т.» «Коли ми вперше прийшли в це приміщення, коробками зі сміттям було забито все аж до стелі — тиждень виносили, — згадує  в розмові з «УМ» Михайло Ватуляк. — Ми з дружиною працювали колись на заводі «Іскра», я виготовляв фари для літаків. Так от, коли звільнялися, запросили з заводу в «Книжкові джерела» головного бухгалтера, системного адміністратора, завскладом. Бухгалтер, коли побачив цю розруху, спочатку сказав: «Або ти аферист, або дурний». Я відповів тоді, що через два місяці він прийде сюди з трудовою книжкою влаштовуватися на роботу».

      За півтора місяці після занурення в книжкові справи обоє лягли на операційний стіл. «Але немає коли хворіти, нам робота піднімає працездатність, — говорить Катерина Ватуляк. — Просто це треба любити. От дивіться: Шевченко (показує на невелику, пофарбовану золотистою фарбою фігуру Кобзаря. — Авт.)»... Пан Михайло: «...Я його знайшов на смітнику. Солдати на ньому чистили чоботи. Я кажу: «Дайте мені його», а вони відповідають: «Якщо знайдеш для нього гарне місце»... Сам його відреставрував, пофарбував». Між іншим, у кожному залі гуртовні (а всі вони посвячені) висять образи, для одного приміщення навіть довго шукали зображення Ісуса з книжкою.

      Пані Катерина говорить, що дуже важливо подати товар: багато хто навіть хоче образ Божої матері купити, який висить при вході. «До нас на практику приходив один хлопчина. І я йому кажу: «Дивися, як ти книжку виставиш до людей, так і вони будуть до книжки ставитися». Треба так поставити, щоб вона сама просилася в руки. А потім пройшов якийсь час, і я сама забула про ту розмову. Питаю: «А хто тебе навчив так дбайливо виставляти продукцію?» (Сміється. — Авт.) Або стоять, наприклад, оці «Домашні завдання» десь на стелажі. І ніхто їх не купує. А тільки виставили гарно на початок зали, не повірите — розмели», — емоційно розповідає вона.

      Менеджерські навички стають у нагоді не тільки під час організації праці на місці, а й під час співпраці з розповсюджувачами (книги до Львова доставляють самі видавництва, а реалізацією їх по регіону, включно з доставкою, займаються «Книжкові джерела»). «Я особисто знаю всіх директорів книгарень західного регіону, — говорить Михайло Васильович. — Буває, приїжджаєш в книгарню і з першого ж погляду зрозуміло: треба починати розмову про співпрацю чи ні. Коли зайшов у тернопільську «Просвіту», побачив книжку видання 1984 року, по-моєму... як ми можемо запропонувати їм якусь новинку, якщо вони навіть не орієнтуються, що викладати на прилавок».

      Що виклали на полиці у гуртовні? «В нас виставлено все. Хто запитає — консультанти покажуть. Є книжки для найменших, у формі іграшок. Напевно, не можна не знайти книжку, яку задали на позакласне читання. По 12 грн. і «Земля Санникова», «Копальні царя Соломона» чи «Граф Дракула» та багато інших. Чоловік подарував своїй школі пакунок, дитячій обласній лікарні... Або от дивіться ОЛМО (бере до рук товсту «Антологію Євангелія» з крейдяним папером. — Авт.). Я коли вперше побачила цю книжку, подумала: «Ну хто ж її купуватиме за такою ціною, ще й російською. Ви вірите — за три тижні ми вже стільки дозамовлень зробили!». «А от навпроти — народна медицина — популярна, — додає Михайло Ватуляк. — Як притискає, то лікуєшся будь-яким методом, а вже чи російською, чи якою там написано, не має значення. А де є українською така книжка? Ми ж і їздимо, і шукаємо. Або ще питають: «А чого ви спілкуєтеся з тими молодими письменниками?». А я відповідаю: «А старі, даруйте, які щось випускають, де?».

      Пані Катерина любить особисто знайомитися з клієнтами, консультує кожного індивідуально, бо на їхній гуртовні не буває нецікавих книжок, а бувають погані менеджери. Через кілька років і сама, мабуть, цей досвід оформить у книжку: «З клієнтами треба працювати, — каже вона, — прийшла якось жінка з сином і каже йому: «Вибирай собі якусь книжку, будеш на канікулах читати». А він: «Не буду». Вона його і просила, і змушувала, і заохочувала — «Не буду». А я йому показую «Три мушкетери», а там такі малюнки: читаєш, а герої ну просто на тебе дивляться. Хлопець питає: «Мамо, а ти мені таку книжку купиш?». І потім вони стали нашими постійними клієнтами. Або колись була чутка, наче хтось цупить книги, і нібито консультанти навіть знають, як цей чоловік виглядає. Я саме була в залі, дивлюся, ходить такий підозрілий мужчина... Я до нього підійшла і запитала: «Що читаєте? А ось це пробували? А таке? Давайте я вас пригощу кавою». А він: «Мене? Кавою? Безплатно?» І тоді поклав верхній одяг на стільчику і години дві вибирав тут книги. Купив їх і пішов. А через хвилину прибігає до мене наш консультант і каже: «Ви знаєте, хто від вас щойно вийшов? Це ж той мужчина...» Він тоді ще не раз до нас заходив — завжди щось купував».

      Стосовно присутності російських видавництв у асортименті «Книжкових джерел», Михайло Ватуляк відповідає: «Я б не сказав, що у Львові є якась мовна проблема, продається все. Переважно недоречно переймаються ті, хто книжок взагалі не читає. Приходить, каже: «А що це у вас продається російська книжка?». Але коли я починаю з ним розмовляти: «Так, російською, а що ви прочитали з українських видавництв, яка саме з російських вам не сподобалася?» І виявляється, що та людина взагалі нічого не читала, і обурюється просто так. А то приїжджав директор донецького будинку книги і каже: «Ну вот неинтересные ваши украинские книги». А ми питаємо: «А які нецікаві? Якого автора читали?». Він: «Так я их ради принципа не читаю!».

      Але хто користується найбільшою популярністю серед покупців, з'ясувати важко. Кожна книжка має свого покупця і не треба вірити рейтингам — переконують у «Книжкових джерелах». Скажімо, харківське видавництво «Факт» любить Оксану Забужко. А львівська «Піраміда» — Винничука. І обидва автори, і видавництва затребувані.

      «Ви і самі можете глянути по позиціях (книжки на полицях виставляють титулками, за ними — стосик примірників). От із «Факту» зараз немає, наприклад, Джонатана Фоера «Все ясно» — розкупили. А то, буває, хтось прийде, я розказую: цю беріть, ось це подивіться. А інші (гуртовики) йдуть по моїх слідах і дивляться, де найменше книжок залишилося, — значить, книга популярна».

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

      Письменник Дмитро Капранов:

      —Головна трагедія популяризації книги в регіонах — немає книгарень. Але вони там не можуть відкритися, бо немає умов. Чому? Тому що, наприклад, будівельні матеріали можна купити на гуртовні в обласному центрі по закупівельній ціні, а за книжками треба їхати на Петрівку з сумками. Якщо ми скажемо, що привеземо в будь-який регіон, скажімо, протягом доби всі книжки, які потрібні, як думаєте, скільки книгарень відкриється? Жодної! Але інша рiч, коли є, наприклад, у Миколаєві конкретна гуртовня, куди можна зайти і помацати товар руками...

      Тому за підтримки міністерства закордонних справ Нідерландів і фонду «Відродження» (не мільйони доларів, але однак ніхто, крім Нідерландів, не зацікавлений у популяризації української книжки) ми започаткували тривалий проект «Сто тисяч книжок». Його метою є відкриття 16 книжкових гуртовень за три роки в регіонах України. В березні наше відділення на 8 тисяч назв відкрилося в Рівному, у серпні відкриється точка в Дніпропетровську, потім буде Полтава. Ми постачаємо український асортимент у мережі книжкових магазинів «Буква» та «КС», але об’єктами нашої цікавості є місцеві магазини. Даємо змогу заробити місцевим бізнесменам. Видавництва ж у свою чергу повинні зрозуміти — цінова політика повинна бути однаковою, наче пляшка кока-коли, яка коштує однаково в будь-якому регіоні країни.

      Стосовно попиту, то, на жаль, треба розділити Україну на російські й українські книжки. Ті, хто торгує російськими, має дуже розвинену систему гуртовень, які базуються на ринках. Наприклад, харківський книжковий ринок дуже інтенсивно продає книги вночі — це або нелегальна або контрабандна продукція. Наприклад, стокові залишки: видані в Росії книжки, які не знайшли попиту на їхніх прилавках — за деякими підрахунками,  щорічний обсяг перевиробництва книг у росіян сягає 300 млн. примірників на рік. На них «треба виходити» по корпоративних каналах, а непосвяченому здається, що цієї підпільної системи немає.