Після Другої світової війни до 1954 року за межами УРСР опинилося понад 40 відсотків української етнічної території — в Румунії, Угорщині, Словаччині, Польщі, Білорусі, Росії і Молдові. УРСР як член ООН підписала і ратифікувала Гельсінкський прикінцевий акт, 3-й та 4-й принципи якого визнали непорушність кордонів УРСР. Отож 24 серпня 1991 року Україна проголосила незалежність у визначених Москвою і визнаних Гельсінкським прикінцевим актом кордонах, що звузило поняття соборності.
Сьогодні до числа російськомовних в Україні зараховують представників різних народів, які за межами України мають свої національні держави — білорусів, молдаван, румунів, болгар, поляків, гагаузів-турків, греків, поляків, угорців, німців, євреїв тощо. У міжнародних правових документах досі не вироблено критеріїв чіткого поділу між поняттями «національна» та «етнічна» меншини. Болгари, греки і гагаузи з'явилися в Україні внаслідок релігійних утисків християн у Турецькій імперії. Представники інших народів оселилися тут внаслідок угорської, польської та російської політики в Україні, яка в різні часи була колонією Угорщини, Польщі, Росії-СРСР і Австро-Угорщини. Саме вони, за концепцією Мурата Алмаші, мають право на статус «національної меншини». «Національні меншини, — стверджує вчений, — це особи, які є громадянами цієї держави, не належать до титульної національної спільноти чи корінних народів цієї держави і самоідентифікують себе як представники певної національної меншини».
Конституція України 1996 року запровадила у правову систему нашої країни термін корінного народу. Однак законодавство про статус корінних народів досі не прийнято; більшість дослідників пов'язують вирішення цього питання з визначенням правового статусу кримськотатарського народу. Хоча Конституція незалежної України приймалася, коли вже був піввіковий досвід ООН і Міжнародної організації праці (МОП) у визначенні і користуваннi в конвенціях і рекомендаціях терміну «корінні народи». А нова Конституція Автономної Республіки Крим, як прийнята ВР України в грудні 1998 року, не визначає кримських татар корінним народом України, а відтак і Курултай (Національні Збори) і Меджліс кримськотатарського народу соборними представницькими органами кримськотатарського народу. А це означає, що Конституція України, оперуючи в статтях 10, 11 поняттями «національні меншини» і «корінні народи», уподібнена до Конституції Франції 1958 року, стаття 2 якої визнає одну французьку націю і заперечує поділ громадян на будь-які етнічні чи національні групи. Уряди Франції, Швеції, Японії, США та деяких інших держав негативно ставляться до визнання колективних прав корінних народів. А Бразилія, Малайзія, Еквадор, Австралія (як і згадана Японія) відмовляються вживати сам термін «корінні народи».
2004 року добігло кінця Десятиріччя корінних народів світу. І ООН змушена буде приймати Декларацію корінних народів, у проекті якої саме за українцями та кримськими татарами визнається право на державу, мову, освіту, землю і все, що в ній, на ній і над нею, закони, традиції, інформацію, релігію тощо. Щодо національних меншин, то за ст. 10 Конституції вони мають право на використання власних мов (при обов'язковому знанні державної мови) та на визначене міжнародним правом пропорційне представництво в радах усіх рівнів. Для цього, покликаючись на міжнародне право, ВР має внести відповідні зміни до Конституції, яка має орієнтуватися на Конституції національних держав, скажімо, Норвегії чи Фінляндії.
Відповідно до документів ООН і ЮНЕСКО, національна держава — це така держава, в якій титульний народ становить 67 відсотків населення. Згідно з переписом 2001 року, українців в Україні 77,8 відсотка від загальної кількості населення.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
