Бій із тінню: ми зробили це!

      Ми так довго стежили за баталіями чемпіонатів Європи й світу, перебуваючи у ролі сторонніх спостерігачів, що й досі важко звикнутися з думкою: Україна представлена на найбільшому турнірі найпопулярнішої на планеті гри. Причому не тільки відбуває відведену їй роль новачка на світській тусовці, а й доволі впевнено, на свій манер, крокує дистанцією «мундіалю». З усіх дебютантів світової першості у Німеччині лише Україна й Гана зуміли пробитися до 1/8 фіналу, тоді як Того, Ангола, Кот д'Івуар, Тринідад і Тобаго не спромоглися вийти з групи. До речі, збірній СРСР востаннє це вдавалося ще у 1986 році, коли основу тієї команди складало київське «Динамо». Про національну команду Росії взагалі помовчимо... А ось команда Блохіна дісталася чвертьфінальної стадії з першої ж спроби. Успішніше виступала лише збірна Хорватії, яка у 1998 році сходу взяла бронзові медалі чемпіонату світу.

      З іншого боку, нічого конгеніального «синьо-жовті» наразі не продемонстрували. Переграли нижчі за класом команди Тунісу й Саудівської Аравії, чого від них і очікували «за умовчанням». А минулого понеділка за допомогою серії пенальті впоралися зi швейцарцями, збірною середнього європейського рівня. Думається, суперники з Данії, Туреччини й Греції, яких ми залишили за спиною у кваліфікації, принаймні не слабші за представників країни сиру, банків і годинників. А от якщо сьогодні українці здолають збірну Італії, можна буде говорити про великий успіх українського футболу...

* * *

      Історичний крок до 1/4 фіналу Україна зробила на кельнському «Рейн-Енергі штадіоні». Місто з тисячолітньою історією було засновано римлянами й нині є культурним центром німецької землі Північний Рейн-Вестфалія і четвертим за чисельністю населення в країні — мешкає тут мільйон чоловік, причому різних національностей. Під час Другої світової війни 90 відсотків споруд Кельна було зруйновано переважно англійською й американською авіацією, а символ міста, Домський костел, залишився неушкодженим лише тому, що служив орієнтиром для союзників. Після війни на відбудову сюди приїхали тисячі турків, які осіли в Німеччині й нині становлять найчисленнішу національну меншину.

      Стадіон місцевого клубу «Кельн» добре знайомий форвардові збірної України Андрію Вороніну, котрий грав за «козлів», як називають місцевих футболістів, у сезоні 2003/04. Якраз тоді на арені будували четверту трибуну, а повністю процес реконструкції вартістю 110 мільйонів євро завершився два роки тому.

* * *

      На матчі проти швейцарців нашу команду вітало вже значно менше вболівальників, ніж на поєдинках групового етапу, адже більшість з них купували так звані «фіксовані» квитки на три матчі, на «плей-оф» залишатися вони й не збиралися. Утім на трибунах футболістів зустрів уже традиційний клич «Віва, віва, Україно» і величезний плакат із написом «Хоче вся наша країна бачити лисим Блохіна» (подаємо в перекладі з російської). Як відомо, керманич національної команди обіцяв поголити голову, якщо його підопічні виграють чемпіонат світу.

* * *

      Навряд чи хтось сперечатиметься, що цю дуель 1/8 фіналу можна назвати видовищною. Попередній наставник нашої команди Леонід Буряк такі ігри називав «футболом для гурманів». Обидва суперники вміють добре захищатися, самовіддано і часом жорстко грають у відборі, ловлять свій шанс у контратаках або при стандартних положеннях. Лише рівень висунутих уперед форвардів — нашого Шевченка й Александра Фрая із французького «Ренна» — дещо різниться. (До речі, обидва вийшли на двобій, не поголившись, — мабуть, на фарт.) Виходить, що зустрілися збірні, які сповідують однаковий варіант ведення гри — можна сказати, наша команда грала сама з собою або, як підмітив Блохін, із власною тінню.

      Проблему дискваліфікованих центральних захисників Русола й Свідерського тренерський штаб вирішив, випустивши Ващука й Гусина. Причому номінальний півзахисник «Крильєв совєтов» грав знайому йому роль «персональщика» — опікуна форварда суперників. А на правому фланзі півзахисту замість Реброва з'явився Воробей, котрий непогано виглядав у другому таймі першого матчу турніру, але не в цей понеділок.

* * *

      Ініціативою команди володіли поперемінно, і такі тимчасові спалахи активності приводили до небезпеки біля воріт Шовковського чи Цубербюллера. Українці начебто непогано пресингували й намагалися контролювати хід поєдинку, та було помітно, що майстерності й класу для цього в них не вистачає. То Несмачний або Тимощук «обріжеться», то Шелаєв упустить суперника й сфолить, то Гусин запустить «свічку» над власним штрафним майданчиком, то Калиниченко відправить м'яч значно вище воріт... Та й співпраця Шевченка з Вороніним залишала бажати кращого. Йти ж ва-банк й атакувати великими силами обидві команди особливого бажання не мали: надто великою могла стати ціна помилки.

      По-справжньому здригнулися трибуни лише двічі. Коли після навісу спартаківця зліва Шевченко поцілив головою в поперечину (перед тим м'яч ударився в газон), а незабаром туди ж «вистрілив» зі штрафного Фрай. Після цього один із колег промовив: «Може, вони вже одразу битимуть пенальті?». Як у воду дивився, хоча до футбольної лотереї залишалося ще півтори години.

* * *

      Після купи жовтих і червоних карток, показаних росіянином Івановим у двобої Португалія — Голландія, судді вочевидь отримали установку більш поважно ставитися до гравців-порушників. Мексиканець Беніто Арчундіа дозволяв жорстку боротьбу і в кишеню поліз лише одного разу, коли попередив Барнетту. Хоча мав усі підстави запалити перед одноклубником Вороніна по «Байєру» і червоне світло, коли той на 80-й хвилині пішов із прямою ногою на Ващука. Після ударів головою мали непогані шанси відзначитися Воронін і Гусин, не ліг м'яч на ногу Шелаєву, пройшов повз ворота удар Шевченка. Гольових моментів наші хлопці створили більше за супротивника, але реалізувати жодного з них так і не зуміли. Таким чином, Швейцарія стала першою командою за останні 20 років, яка не пропустила жодного голу в чотирьох матчах фінальної частини світових форумів!

      У додатковий час наші ніяк не могли організувати путню позиційну атаку, а у швейцарців для цього вже не було сил. Трибуни своє ставлення до такої гри час від часу виказували свистом. Оживив перебіг подій на полі вихід Артема Мілевського. Юний форвард «Динамо» одразу заробив штрафний, а потім взяв участь у швидкій атаці за участю Шевченка й Реброва, однак завершальний удар останнього припав у захисника. Щоправда, й українські серця здригнулися, коли Гусин у власному штрафному в падінні зупинив прорив Штреллера й обидва впали, але арбітр дозволив продовжувати гру.

* * *

      Не зумівши за 120 хвилин пробити голкіперів, суперники почали виявляти кращого за допомогою першої на чемпіонаті серії пенальті. Усі телеглядачі бачили, що знервований Блохін перед цим пішов у роздягальню, щоб не бачити такого випробування. За його словами, гравці самі визначали, хто має бити і в якій черговості.

      Так, наш капітан Шевченко не переграв Цубербюллера, але на висоті виявився Шовковський. Недаремно СаШо в терекламі вчився з дружиною ловити вазони й чайники. Кажуть, досі на чемпіонатах світу жодному воротареві в серії пенальті не вдавалося відстояти «на нуль». І можна лише позаздрити нервам «жартівника» Мілевського, впевненості Реброва й потужності Гусєва. У підсумку — 3:0, і Україна у чвертьфіналі! Тепер ФФУ винна командi 7,5 млн. доларiв (з них три — за групу).

ПІСЛЯМОВА

      На зустріч із журналістами головний тренер збірної України прийшов, усе ще перебуваючи під впливом емоційного завершення напруженого матчу, тому довго не міг змалювати почуття, які ним володіли. Блохін, виявляється, навіть не знав, чи забив Шевченко 11-метровий.

Олег Блохін,

головний тренер збірної України:

      — Ніхто не вірив у нашу команду, вважаючи її нездатною грати в футбол. Нас нещадно критикували після матчу з Тунісом. Сьогодні грали дві гарні команди, гідні вийти до чвертьфіналу, але доля путівки вирішилася у «російській рулетці». Я відчуваю радість, але одночасно й велику втому. ...Коли прийшов час бити 11-метрові, я спитав, хто взагалі може бити — так ми й зібрали п'ять чоловік.

      — Коли ви зрозуміли, що пенальті не уникнути? І чи готувався до них Шовковський спеціально?

      — Атакувати на останніх хвилинах — це абсурд, адже можна пропустити контратаку на 120-й хвилині й програти матч — у цей момент має переважати розсудливість. На тренуваннях пенальті ми не пробивали, а Шовковський завжди відзначався гарною реакцією при відбитті 11-метрових.

      — Часом здавалося, що ваша команда грала дуже обережно, часто робила передачі назад...

      — Що означає «обережно», поясніть, щоб я зрозумів? Одні кажуть — красивий футбол, інші — обережний, треті — прагматичний. Головне — досягти результату! А якщо вам щось здається, то треба хреститися.

      — У чому різниця між грою Швейцарії й України?

      — Ні в чому, грали два рівні суперники. Кожна з команд по разу влучила в каркас воріт, і в нас, і в них була приблизна однакова кількість напівмоментів, не доведених до логічного завершення. Моделі гри цих збірних дуже схожі, тому можна сказати, що грали з власною тінню.

      — За рахунок чого ми намагалися переграти швейцарців?

      — На перших хвилинах мої хлопці відчували хвилювання, а потім захопили ініціативу в центрі поля — ми не давали збірній Швейцарії розвернутися, як це робили її попередні опоненти. Поставлене завдання ми виконали, лише занадто багато помилялися невимушено, що могло привести до голу в наші ворота. Намагалися перевершити суперника за рахунок флангів. У швейцарців вони обидва активні, й ми хотіли вриватися в порожні зони в їхньому захисті, але це не завжди вдавалося.

      — Перед чемпіонатом ви грали товариський матч з Італією. Чого ви очікуєте від наступного двобою?

      — Ми вже зайшли так високо, що в це навіть важко повірити. Думаю, що в «плей-оф» усі команди мають однакові шанси на успіх. Італійці дуже грамотно діють в обороні, і дуже важко створювати гольові моменти біля їхніх воріт. Товариську зустріч не можна порівнювати з офіційною, тим паче на чемпіонаті Італія визначила основний склад і суттєво додала у грі. Хоча зараз у них через вилучення Матерацці й травму Нести та ж проблема з захисниками, з якою ми зіштовхнулися напередодні.

      — Як гравцеві вам не вдавалося проходити до чвертьфіналу ЧС. Зараз ви це зробили як тренер. У чому різниця у відчуттях?

      — Мабуть, тому гравці й стають тренерами, щоб на новому посту досягти того, що не вдалося як футболістові. Можливо, зараз це допомагає мені.

Кобі Кун,

головний тренер збірної Швейцарії:

      — Я бачив усі матчі збірної України, і сьогодні ніяких сюрпризів суперник нам не підніс. Проте й ми зі свого боку не зуміли протиставити грі українців щось особливе. Я б із задоволенням обійшовся без пенальті, але ми не змогли втілити в гол свої шанси.

      Нашим пріоритетом у грі не було збереження своїх воріт у недоторканності. Звісно, ми дбали про захист, але хотіли показати світові, що в нас молода мобільна команда.

      — Чому наприкінці гри ви замінили Фрая, адже він добре пробиває пенальті?

      — Я хотів випустити свіжого нападаючого. Немає гарантії, що Фрай би забив.

      — Як ви поясните три нереалізованi 11-метрових?

      — У моїх футболістів здали нерви.

      — Чи відчуваєте ви, що пройшли повз подвиг?

      — Я розчарований і відчуваю внутрішню спустошеність. Подібні розчарування були в моїй кар'єрі і гравця, і тренера. Аналіз гри ми зробимо пізніше, щоб набратися досвіду й знань для чемпіонату Європи 2008 року.

      — Ви розумієте тих, хто свистів на трибунах?

      — Я не знаю, кому адресувався цей свист — для нас це не має жодного значення. Знаю лише, що німецькі вболівальники нас підтримували.

* * *

      Кращим гравцем матчу організатори визнали Олександра Шовковського. Воротар нашої збірної став третім українцем, хто отримав приз — пивний келих від спонсорів. На питання журналістів капітан київського «Динамо» відповідав на спеціальній прес-конференції, а потім ще додатково поспілкувався з українськими мас-медіа.

Олександр Шовковський,

воротар збірної України:

      — Про що я думав, готуючись до серії пенальті? На футбольному полі я намагаюся взагалі ні про що не думати й не переживати, а довіритися своїм інстинктам. Лише після матчу аналізую свої дії.

      — Які емоції вами володіли наприкінці зустрічі?

      — Я був сконцентрований і не давав волю своїм емоціям. Лише коли швейцарці не забили третій поспіль 11-метровий, я подивився на табло й зрозумів, що для перемоги нам вистачить одного влучного удару. Тоді в мене почалася внутрішня істерика...

      — Вам уже хтось подзвонив з привітаннями?

      — У мене мільйон привітань від рідних, друзів і знайомих.

      До речі, журналіст італійської газети «Кор'єрро делло спорт», переплутавши Шовковського з Мілевським, спитав його, чи не в Тотті він навчився такій манері пробиття 11-метрових. На що наш воротар скромно відповів, що він не бив, а відбивав пенальті.

Артем Мілевський,

нападаючий збірної України:

      — Блохін спитав, чи зможу я вдарити пенальті, а я сказав «так». Я був найсвіжішим серед усіх партнерів і був максимально сконцентрований. Ви знаєте, що так само я пробивав 11-метровий на молодіжному чемпіонаті Європи. Перед ударом сказав партнерам, що подібним чином робитиму й зараз. Вони схопилися за голову й почали мене відмовляти, адже це чемпіонат світу, але я вирішив по-своєму.

      — А не було страшно, адже перед тобою не забив Шевченко?

      — Ноги трохи тремтіли, адже за тими воротами сиділи швейцарські фани. Але допомогло, що перед моїм ударом Шовковський відбив удар суперника.

      — Як ви себе почуваєте фізично, адже на початку чемпіонату світу у вас була травма?

      — Почуваюся чудово, а не тренувався я лише пару днів, коли потягнув шию. Думаю, що перебуваю у гарній формі і повністю готовий до матчів. Після молодіжного Євро минуло вже чимало часу, а для відновлення футболістові цілком вистачить і тижня. Як бачите, я впевнено виходжу на заміну, не боючись суперників.

      — Ви бачили матч Італія — Австралія?

      — Лише перший тайм. Насправді я з 12 років завжди вболіваю за італійців, тим цікавіше для мене буде очікувати на гру з ними.

      Розпашілий Гусин вийшов з роздягальні з українським прапором у руці.

Андрій Гусин,

півзахисник збірної України:

      — Є відчуття, що ми зробили велику справу — дебютуючи на чемпіонаті світу, вийшли в чвертьфінал.

      — Перед грою було чимало висловлювань і прогнозів, що Україна знову не продемонструє яскравий футбол...

      — Не можна сказати, що швейцарці демонстрували яскраву гру. Вони трохи більше контролювали м'яч, але на своїй половині поля без просування вперед, а загострювати гру ми їм не дозволяли. Гострі моменти у них виникали лише після розіграшу стандартних ситуацій.

      — Чи не було для вас проблемою грати у центрі захисту з Ващуком?

      — Ми повернулися до старої схеми, коли Влад грає останнім захисником, а я з висунутим вперед форвардом суперника. Мені такий варіант не дуже подобається, але це приносить позитивний результат.

      — Чому футболісти часто падали на полі — помилилися з шипами?

      — Ми завжди граємо із залізними шипами; ті гумові, з якими я грав раніше, тут неможливо використовувати — вони прослизають. Я помітив, що тут на всіх стадіонах якісь дивні поля — одночасно жорсткі, але й слизькі.

      — Наскільки фізично важко тут грати?

      — А ви спробуйте відбігати 120 хвилин! Після матчу я просто впав і лежав у центральному колі — не було сил будь-куди йти. У нас три дні на відновлення, але й італійці в таких же умовах, тож постараємося дати їм бій.