Михайло Поплавський: Коли зал зі мною разом стоячи співав пісню «Україна», я відчував гордість за нашу країну

      Сьогодні колектив редакції газети «Україна молода» має приємність привітати пана Михайла Поплавського з 50-рiччям! Найголосистішому ректору у світі зичимо творчого завзяття, удачі, невичерпного оптимізму, наснаги в роботі, натхненних та плідних справ. Святкова програма, презентована паном Поплавським в «Україні», красномовно довела, що нові життєві та творчі перемоги в нього ще попереду.

      — Михайле Михайловичу, як, на вашу думку, пов'язані культура і політика?

      — Культура — велика політика. Сьогодні вже ні для кого не секрет, що від культури, так само як від освіти й медицини, залежить здоров'я нації, як фізичне, так і моральне. Культура, за визначенням Світового банку, — одна з головних ланок суспільного капіталу, клей, що з'єднує необхідні для житєдіяльності суспільства соціальні інститути. Тому розвиток національної культури — найважливіше політичне, а також економічне і соціальне питання, яке потребує найпильнішої уваги з боку держави.

      — Яка головна мета «Кодексу законів про культуру», який ви запропонували Верховній Раді?

      — Головна мета — створити таку правову базу культури, яка на законодавчому рівні утвердила б цю галузь як один iз пріоритетних напрямів державної політики. Культура повинна бути незалежною від бажань чиновників і змін політичної ситуації. Візьміть, наприклад, таке явище, як меценатство і спонсорство — людям невигідно вкладати гроші в культуру. Кодекс передбачає звільнення вкладень у культуру від податків. У ньому закладені правові механізми державної підтримки національного «культурного продукту», розвитку сільських клубів, бібліотек, соціального захисту працівників культури, захисту авторських прав і багато іншого.

      — Михайле Михайловичу, ви відомі як політик, ректор університету, менеджер, науковець, освітянин, шоу-мен. Поділіться секретом, як ви все встигаєте?

      — У мене є таке життєве кредо: «Жити, любити, перемагати». Просто необхідні бажання працювати, цілеспрямованість, наполегливість і оптимізм. І ще — організація, менеджмент проектів. Сьогодні низку наших проектів визнано успішними на найвищому рівні. Перший — це Національний університет культури і мистецтв, який став зараз престижним, рейтинговим навчальним закладом iз сучасними інформаційними технологіями, мультимедіалабораторіями і елітним професорсько-викладацьким складом. Другий проект — національна дитяча телепрограма «Крок до зірок». Третій — «Кодекс законів про культуру». Четвертий — створення комп'ютерних підручників iз менеджменту соціально-культурної сфери і шоу-бізнесу . 

      — Дитячий комплекс у селі Мечиславка, відкритий нещодавно, — це ще один iз ваших проектів?

      — Це проект культурного розвитку села. Сьогодні сільські діти несправедливо обділені увагою дорослих . Я дуже хочу, щоб ці хлопчики й дівчатка зростали в сучасних умовах, добре обладнаних садочках. А батьки були спокійні за своїх дітей , знаючи, що вони доглянуті й оточені турботою, як кажуть, «у теплі і в добрі».

      — Село для мене — символ маленької батьківщини, батьківського дому. Колись пісня була — «С чего начинается Родина». Для мене вона починається з рідного села, ставка коло хати, пісні матері, запаху жита, жовтих соняшників. Я хотів нагадати співвітчизникам, хто вони, хто їхні батьки, прадіди, де їхнi витоки, звідки йде коріння. Я хотів звернути увагу на соціальні проблеми села, адже українське село — це мальовничий край, де живуть чуйні, добрі, працьовиті люди. Хто, як не ми самі, повинні виховувати в нового покоління почуття патріотизму, любові до малої батьківщини, рідної землі — України.

      — Михайле Михайловичу, що для вас є найціннішим iз того, що ви зробили?

      — Педагог живе у своїх учнях, і я дуже радий, що в мене є послідовники, студенти університету, діти, яким творчий поштовх надав «Крок до зірок». Вдалося зробити наукову школу з управління та економіки соціально-культурної сфери, створити освітній напрям даного профілю, готувати майбутніх українських менеджерів шоу, модельного бізнесу, міжнародного туризму, перукарської майстерності, декоративної косметики. Коли ми відкрили цей напрям, не було жодного підручника. Тому довелося писати підручники, узагальнювати досвід, який на той час був накопичений. Було складно, але хтось повинен був починати. За рік — по одному-два підручники. А головне те, що за короткий строк команді вдалося перетворити колишній Інститут культури на демократичний, престижний навчальний заклад, випускники якого успішно конкурують iз випускниками кращих українських та європейських вузів.

      — Зараз як політичний діяч ви змінили свій образ. Чи не заважає статусу народного депутата образ шоу-мена?

      — Життя різнопланове, і підігнати його під один образ неможливо. До речі, саме на багатогранності іміджевого образу були побудовані виборчі технології, які забезпечили відразу дві перемоги, коли мене вибрали і в міську раду по Печерському району м. Києва, і у Верховну Раду по Кіровоградському 101-му виборчому округу — а це абсолютно різний електорат. Крім того, мій «сценічний образ» — це вже історія, яка почалася у 1995 році, тоді, коли я виграв три судові процеси проти Міністерства культури і повернувся на посаду ректора. Ми тоді зібралися разом iз командою і почали думати: з чого почати, як привернути увагу до інституту і до проблем культури взагалі? І команда запропонувала сміливий проект: вийти на сцену і заспівати. Є така технологія — розкрутка через стрес, шок і несприйняття. Я, правда, спочатку намагався «викрутитися»: хто ж мене з нормальних людей зрозуміє як ректора? Але все ж переконали, в буквальному сенсі взяли за руки, привели на студію, дали для сміливості випити чарку коньяку і виштовхнули до мікрофона. З цього й почалося. У пресі — шквал критики. А ми тим часом робили свою справу, провели модернізацію навчального процесу, підібрали елітний викладацький склад, відкрили нові спеціальності — і зараз маємо один iз найпопулярніших, найпрестижніших навчальних закладів.

      — І ви не боїтеся критики?

      — Не критикують тих, хто нічого не робить. Я вважаю, якщо у пресі ніхто не критикує, то, значить, ми щось не те робимо. Нове завжди викликає на увагу, змушує «ворушитися», а це не всім подобається. Так що критика — це додатковий стимул до праці. Колись Авраам Лінкольн сказав: «Наскільки краще йти на значний ризик, одержувати славнозвісні перемоги, навіть і поразки, ніж рівнятися на тих людей, які не знають ні великих перемог, ні великих страждань, бо живуть у темряві, де не буває ні перемог, ні поразок». У мене є девіз, який мені завжди допомагає: жити, любити, перемагати. Це означає: долати труднощі, з добром ставитися до людей, отримувати задоволення від життя, від своєї справи і допомагати людям.

      — Що таке, на ваш погляд, патріотизм?

      — Патріотизм — поняття, швидше, емоційне, ніж раціональне. Це відчуття себе частиною нації, держави. Тому реально патріотизм виявляється не в тому, що людина говорить, а в тому, що вона реально робить. Часто поняття «патріотизм» використовують як фішку в особистих цілях. Патріот — це людина, яка зранку йде на роботу з думкою «що я сьогодні зроблю для України», а ввечері повертається з думкою — «чи зробив я щось корисне для України?»

      — Ваш телевізійний дитячий проект «Крок до зірок» — це проект, який потребує дуже багато часу і зусиль. У чому його сенс саме для вас?

      — Три роки тому, коли ми проаналізували ситуацію, виявилося, що в Україні нема жодного професійного проекту для дітей, а наші виконавці їздять у Росію на «Утреннюю звезду». І беруть призові місця, як Ані Лорак. «Крок» був задуманий як соціальний проект підтримки обдарованих дітей та молоді на таких принципах: високий професійний рівень; безкоштовна участь у конкурсі для будь-якої дитини; проведення конкурсу на головній сцені країни — Національному палаці «Україна»; трансляція на Першому національному каналі українського телебачення». Завдяки цьому проекту талановиті діти з усієї України мають змогу безкоштовно виступати на головній сцені України і національних каналах телебачення.

      — А те, що ви часто їздите з концертами в маленькі містечка та села України, — це теж ваша соціальна програма?

      — Люди в маленьких містах і селах — це наші співвітчизники, українці. Вони не повинні відчувати себе «осторонь цивілізації». Кілька років поспіль ми виступаємо в регіонах України, причому безкоштовно, надаючи змогу людям не тільки відвідати концерти відомих виконавців, а й безпосередньо спілкуватися з ними. Дуже важливо особисто для мене — організація концертних програм у селах, у тому числі в моїй рідній Мечиславці, що на Кіровоградщині. Герб Кіровоградщини — степовий орел, а я — «Юний орел» iз Кіровоградщини, який приземлився у Києві.

      — Ви оптиміст?

      — Так, я оптиміст. Я вважаю, що і в науці, і в політиці, і в бізнесі слід завжди пам'ятати: важливо не стільки те, де ми зараз знаходимося, а й те, в якому напрямі ми рухаємося. Треба звикнути до того, що шлях до успіху йде через невдачі, а тому треба не звертати на них уваги і йти вперед. Коли зал зі мною разом стоячи співав пісню «Україна», я відчував гордість за нашу країну. Я вірю в майбутнє України. Я у восьмому коліні УКРАЇНЕЦЬ! Цим горжусь, цим живу і кожен день молюся за Україну!