Як наші «Kosaken» «in Europa» вболівають

      Як і кожна збірна, представлена на «мундіалі» в Німеччині, наша команда не обділена увагою й підтримкою своїх шанувальників. Попри те, що Україна не належить до категорії багатих країн, 4-5 тисяч людей у синьо-жовтій формі на кожному матчі команди Блохіна на трибунах присутні. У центрі Європи їх звідусіль зібрали не тільки футбол і національна збірна, а й, перш за все, любов до рідної країни та гордість за синьо-жовтий прапор.

Як «Гамалія» на вболівальниках гроші заробляє

      Більшість нашого фанатського корпусу на простори Дойчланду приїхала з Батьківщини, що й не дивно. Але на яких умовах? Автор цих рядків спілкувався і з організованими вболівальниками, і з тими, хто прибув сюди самостійно. Як виявилося, фірма «Гамалія», котра, за угодою з ФФУ, є офіційним туристичним оператором з питань перевезення фанатів на чемпіонат, встановила доволі високі ціни. Наприклад, як розповів один з хлопців, у Берліні вони мешкали в кімнаті на чотирьох за 80 євро на добу. Водночас не становило великої проблеми знайти за меншу ціну житло, менш схоже на гуртожиток. Скаржилися й журналісти. За 10-денний тур деякі акули пера виклали 2000 євро, а проживати їм довелося у якомусь селі під Берліном, де навіть купити телефонну картку проблематично.

      На прес-конференції перед чемпіонатом керівництво «Гамалії» обіцяло журналістам допомогти із квитками за помірними цінами - як було сказано, нижчими, ніж у авіакомпаній. Насправді ж квиток за маршрутом Київ-Мюнхен-Київ, наприклад, у авіакомпанії «Люфтганза» можна було придбати за 465 доларів, тоді як згадана «офіційна» фірма пропонувала його за 505 «зелених». Злітати до Гамбурга з авіакомпанією «Українські авіалінії» коштувало 350 доларів, а за одноматчевий тур від «Гамалії» потрібно було викласти 650 євро. Зрозуміло, що фірма зацікавлена в тому, щоб отримати прибуток, але робити це треба «з головою», а не хапаючись за нагоду зірвати великий куш за рахунок власних співгромадян.

      Участь наших футболістів у чемпіонаті стала приводом зібратися в одному місці для українців усього світу. Автор цих рядків зустрічав співвітчизників різного віку, які постійно чи тимчасово мешкають у Франції, Італії, Бельгії, Польщі, самій Німеччині і навіть у США. А в Гамбурзі зустрів у метро двох поважного віку чоловіків, які приїхали сюди з Австралії! 57-річний пан Роман народився у Німеччині, куди потрапив під час Другої світової війни разом із батьками, а трохи молодший Андрій - вже на Зеленому континенті. Маючи австралійське громадянство, дядьки подолали половину земної кулі, щоб підтримати і збірну України, і збірну своєї нинішньої вітчизни. Причому, сказали, що у випадку очної зустрічі цих команд, вболівали б не за «Кенгуру», а за колектив Олега Блохіна.

      Звісно, тягатися з галасливими багатотисячними натовпами мексиканців чи німців українським вболівальникам поки не до снаги. Але заспівати хором на вокзалі в Гамбурзі «Несе Галя воду» або «Розпрягайте, хлопці, коней» проблем не становить. Оскільки це було вже опівночі, місцеві поліцейські чомусь не на жарт перелякались і в кількості трьох десятків чоловік уважно стежили за нашими вболівальниками. Аж поки вони не залишили щасливе для нас (після виграшу в Аравії) місто на потягах у східному та південному напрямках.

Сало - воно і в Потсдамі сало. Хай і по 1,70 євро за бутерброд

      Під час матчів прихильники футболу збираються на так званих фан-фестах - спеціально організованих місцях для перегляду футболу на великих екранах. Подібні заходи проводяться вперше в історії світових чемпіонатів - потрапити на них можна в кожному з 12 міст, де відбуваються ігри. До початку зустрічі фанатів розважають музикою і конкурсами, перед нашими матчами виступають і українські виконавці, про що ми вже згадували. Перед поєдинком збірної України з Саудівською Аравією в Гамбурзі на фан-фесті співала Руслана, а на стадіоні разом з іншими за команду вболівали всесвітньо відомі боксери Клички. Ввечері того ж дня Віталія й Володимира чекали на сцені в центрі міста.

      А постійним місцем зібрання наших земляків у Німеччині стало українське містечко у центрі Потсдама. Перегляд футболу на Луїзен-плац організовано по обидва боки вулиці. На одній - владою міста, де переважає місцева публіка. На вході на «німецьку» територію стоїть охорона, яка не надто чемно перевіряє ваші речі й обмацує кишені, не дозволяючи проносити всередину навіть пластикові пляшки. Більш демократично все виглядає через дорогу, де всіх бажаючих вітає синьо-жовтий плакат «Kosaken in Europa» («Козаки в Європі»). З трьох боків на майдані розташовані намети зі столами й багатьма телевізорами, а з четвертої - сцена для виступів. У центрі площі - фонтан, в якому за спекотної погоди народ не соромиться освіжитися. При вході сюди ніхто не заглядає до ваших рюкзаків, а запрошує присісти під навісом і скуштувати українські страви. Охороняють це скупчення людей чотири поліцейські машини, але, оскільки роботи для стражів правопорядку тут не передбачається, то вони здебільшого читають книжки або обговорюють футбол.

      Ціни як за українськими мірками дещо зависокі, але за німецькими - цілком прийнятні, особливо для тих, кого замучила ностальгія за домашніми харчами. Кореспондент «УМ» замовив собі борщ із пампушками за 3,50 євро, свіже сало з часником і хлібом за 1,70, овочевий салат за 1,80 євро, а на десерт тарілку черешень і полуниці, які зараз у самому розпалі на Батьківщині, за 2,30. Можна тут поїсти і смаженої картоплі, і київських котлет, і салатів з назвами, що радують українське вухо: «Дніпро», «Херсонес», «Гетьманський», «Київська Русь», «Дарницький».

      Адміністратор цього ресторану, Таня з Обухова, розповіла, що вона в Німеччині вже більше трьох років навчається в університеті, а тут працює лише на час чемпіонату. Більшість продуктів сюди завозять з України, обов'язково - сало. Хоча м'ясо й інші харчі, що швидко псуються, купують у місцевих крамницях.

      Переважна частина відвідувачів - наші нинішні або колишні співвітчизники, але й серед бюргерів та туристів з інших країн український ресторанчик уже користується популярністю. Одна бабуся, в якої я запитав сюди дорогу, впевнено її розповіла - мабуть, і сама заглядала.

23-річні Клаус і Олівер, з якими ми поспілкувалися, розповіли, що їм до душі припало українське пиво, тут вони дiзнались, що таке вареники, й тепер не плутають їх iз пельменями. А про те, що борщ - українська страва, хлопці чули вже давно. За їхнім визнанням, свої знання про Україну вони найбільше поповнили під час Помаранчевої революції півтора роки тому, а тепер із цікавістю продовжують знайомство з нашою культурою і людьми в «польових умовах». До речі, цьому допомагають дискотеки, які тут проводяться із 23-ї години до півночі.

      Тут дислокуються й деякі дружини наших футболістів-збірників. Зокрема, вдалося помітити «кращі половини» Андрія Гусина й Анатолія Тимощука. Їх вивели на сцену і від імені наших вболівальників вручили квіти та переказали побажання успіхів національній команді. Після цього дівчата разом з українськими артистами проспівали пісню «Команда молодости нашей».

Знайдіть нас, якщо зможете

      Більш офіційна обстановка панує у так званому «Українському домі», що розмістився в готелі «Марріотт» у Тельтові. Тут, у 15 хвилинах їзди від Берліна, мешкає делегація ФФУ і деякі журналісти. Засвітилися в «Українському домі» і відставні президенти - Леонід Кучма і Леонід Кравчук. У їхньому «тилу» пив багато пива під сосиски й екс-міністр оборони Кузьмук.

      А команда, за яку зараз переживає вся країна, заховалася від усіх на околиці Потсдама. Щоб дістатися до готелю «Семінаріс», довелося доїхати до кінцевої зупинки трамваю й прогулятися близько півгодини, дихаючи лісовим повітрям. Кілька сучасних корпусів стоять просто серед лісу, нiякого галасу чи будь-яких інших звуків тут не почути - все налаштовує на спокій. Неподалік стоїть поліцейська машина, а правоохоронці весь час прогулюються навколо. На жаль, директор «Семінарісу» Хартмут Пірль відмовився розповісти будь-що про перебування нашої збірної. Чемний чолов'яга попросив його зрозуміти, пославшись на заборону ФІФА.

      Проведене 10 червня відкрите для вболівальників тренування так і залишилося єдиним.

      Повертатися до Берліна я вирішив потягом зі станції «Потсдам Піршхайде», що за 500 метрiв від готелю. Чесно кажучи, стан, в якому вона перебувала, викликав жах і бажання швидше звідси поїхати: скрізь розбите скло, обмальовані стіни й рідкісні перехожі сумнівного роду діяльності - наче і не в Німеччині перебуваєш. Особливого бажання приїхати сюди ще раз не виникло. Примудрилися ж наші поселитися...

      Але все це дрібниці у порівнянні зі значенням сьогоднішнього  матчу нашої збірної проти Тунісу. Головне, щоб команда Блохіна бодай не програла африканцям і тоді з першої спроби забронює собі місце в 1/8 фіналу чемпіонату світу. А підтримка українських уболівальників їй завжди гарантована - і на трибунах «Олімпіаштадіону», і на фан-фестах.