Домайданились!

      Шановна Юліє Володимирівно!

      Вичерпавши всі можливі засоби достукатися до Вашого «червоного серця», звертаюся ось таким чином - через газету «Україна молода». Сподіваюся, що хоч так Ви, нарешті, отримаєте моє «дружнєє посланіє».

      Я, як і дуже багато інших громадян нашої стражденної України, є Вашим палким прихильником. Я Вам вірив, вірю й ще хочеться вірити в це - віритиму. Але дії нашого районного керівництва ВО «Батьківщина», обласного та Політради партії, а також те, що Ви не реагуєте, змушують мене й моїх однодумців замислитися над тим, чи не досить Вам вірити? Ми вже втомилися «товкти воду в ступі», намагаючись «не зрадити Майдан»...

      Ви закликали нас боротися, аби оновити владу на місцях, витурити з теплих крісел одіозних кучмістів місцевого «розливу». Ми працювали й сподівалися, що після виборів так воно й буде. Але нас кинули мордою в багнюку ті ж самі перефарбовані кучмісти, які поналазили без нашої згоди в ВО «Батьківщина», без рішень конференцій стали членами партії, а згодом посіли чільні місця у списку. Ми виграли вибори, але водночас ми й програли.

      Я був на багатьох Ваших зустрічах із нами - виборцями. Чудово й правильно Ви говорили! Й після цього, знаєте, наче крила виростали, хотілося наводити лад в Україні із ще більшим завзяттям. Але те виявилося нікому не потрібним. Ті ж самі свині, виковзавшись у помаранчевій багнюці, їдять з того ж таки корита.

      Негоже виносити сміття з власної хати, тобто з районної організації ВО «Батьківщина», але більше терпіти таку наругу я не буду. Не для того мене в 2001 році виключили з університету за участь у відомих подіях 9 березня біля пам'ятника Шевченку, не для того мене травила овруцька міліція, прокуратура (ще й досить це успішно робить, бо прокурор залишився кучмівський), не задля того ми стояли на Майдані, щоб і надалі чинився такий глум.

      У нашу райорганізацію, як я вже згадував, поналазило без нашої згоди дуже багато одіозних фігур. Це було зроблено без нашої згоди - таємно, на пікніках, у ресторанах. Ось там їх приймали в партію. Ви, Юліє Володимирівно, неодноразово обіцяли всім нам, що всіх, хто порушуватиме партійну дисципліну, Статут партії, хто вестиме якісь «таємні вечері», негайно виключать із партії. Поки цього ми в Овручі не спостерігаємо. Написавши Вам, О. Турчинову, А. Шкілю, до Політради партії більш як 20 звернень, ми так і не дочекалися реагування. Писав я, писала заступник голови райорганізації ВО «Батьківщина» Тетяна Сірош (її, до речі, без конференції вже усунули з посади заступника), екс-депутат райради Володимир Редчук, голова споживчого товариства, шанована в районі людина, яка перенесла не одну кримінальну справу за минулої влади, писали голови осередків, інші члени партії, були й колективні листи... Марно. І тепер у нас у районі живе і процвітає коаліція БЮТ з Партією регіонів та литвинівцями, а НСНУ та СПУ залишилися в опозиції.

      Мені цікаво, Юліє Володимирівно, чому Ваша вимога про помаранчеву, і тільки помаранчеву коаліцію на місцевому рівні не виконується? Чому овруцьким БЮТівським керманичам Ваші слова «по барабану»? «Нехай вона там в Києві душиться за свою коаліцію, за крісло Прем'єр-міністра, а ми тут якось і без її наказів обійдемося», - було нам сказано після виборів.

      Усе розпочалося навесні 2005 року під час проведення звітно-виборчої конференції районної організації. Із більш як 400 членів партії прибуло осіб 40, ще чоловік 20 запросили з вулиці. І от із порушенням Статуту партії (не було також кворуму) та за підтримки нині вже народного депутата Олега Антипова було проведено цю конференцію. Новим «старим» головою стала Голованова Лариса Анатоліївна, яка сама себе переобрала. Про проведення конференції не було повідомлено завчасно. Це було зроблено навмисно, щоб більшість членів не прибули, бо ми були проти чергового переобрання вищезгаданої особи, ми були проти тих махінацій, що проводила пані Голованова, про які неодноразово доповідали вам, Юліє Володимирівно.

      Найцікавіше розпочалося восени минулого року перед парламентськими виборами. Затяті кучмісти-ядині почали топтати собі прохідні місця в «помаранчевих» партіях. Не оминуло це лихо і наш район.

      Чільний провідник районного кубла СДПУ(о) й голова райради минулого скликання Микола Левківський перебігає в Партію регіонів, наразі знову він - голова райради. Екс-начальник районного управління освіти Василь Налапій кидає керівництво НДП і знаходить притулок у ПР, наразі теж втішається депутатським мандатом. Багато януковичівців перебігло й в НСНУ, зокрема Марія Василенко, Петро Давиденко, Михайло Вакулов, Неля Волик, Микола Сердюк. У них вистачило глузду вигнати з партії Михайла Левківського, екс-заступника голови райадміністрації, екс-СДПУ(о)іста, керівника «тіньового» штабу Януковича. Він добився аудієнції у Києві - його прийняли в НСНУ, але все-таки надлюдськими зусиллями в Овручі його забракували.

      Як ми не пручалися, в районному штабi БЮТу «закулісні» перемовини взяли гору за підтримки знову ж таки Олега Антипова та представника обласного виборчого штабу Юрія Єпачинцева, екс-кандидата в нардепи. Прибився до нас у серпні 2005 р. екс-член СДПУ(о), заступник голови райради Василь Іванов, на минулих виборах один із палких прихильників януковичівців. Яким чином він став членом ВО «Батьківщина», нам досі не відомо. Ні на засіданні бюро, ні на конференції жодного рішення ми не приймали. Потрапили до нас і працівник райадміністрації, екс-заступник голови Анатолій Невмержицький, начальник «Оранти» Петро Бойко, вчитель, який змінив багато партій, Сергій Ковальчук (його виключили з НСНУ за вимагання посади), пенсіонер Сергій Дергунов, майор міліції, екс-начальник відділу міліції Овруча, причетний до перехоплення автобусів на Майдан та співпрацю з приймальнею Януковича в районі тощо...

      Наразі хлопці тиснуть на кнопки в райраді та міськраді, а Василь Іванов - знову заступник голови райради. Отже, наступні 5 років у нас буде «стабільність», по-колишньому - «застій». Вищезгадані керівники палко захищали кучмізм в усіх його проявах, а тепер виходить, що вони вже вас захищають, Юліє Володимирівно? А ми, як виявилося, нікому не потрібні, а я нині перебуваю в одній партії з тими, з ким постійно воював... Всі нинішні посадовці - з нашого «Білого дому», який за минулої влади був синім-синім, а став помаранчевим.

      Коли восени 2005 року на конференції було оприлюднено список кандидатів у депутати райради, нашому обуренню не було меж: у першій трійці вищеназвані Іванов, Невмержицький, Ковальчук, а четверта - наш «керівник» Лариса Голованова та інші особи, яких ніхто й ніколи не бачив у партії. Було названо потрібних Олегу Антипову та лояльних до Лариси Голованової, тобто тих, хто не відкривав рота. Конференція була дуже напруженою, і ми повикреслювали згаданих вище осіб зі списку. Його мали везти на затвердження в Центральний штаб. Усі були впевнені, що список затвердять у відредагованому варіанті, так, як було проголосовано. Але...

      У першій декаді січня 2006 р. у нас відбулася конференція, на яку прибув з обласного штабу Юрій Єпачинцев. Він, до речі, спілкувався винятково російською мовою, поводився зухвало, авжеж - кандидат у депутати ВР! Нам показали список, затверджений у Києві. Всі отетеріли. Такого нахабства ми не чекали. Список був той самий - з Івановим на чолі. Крім цього, на цій конференції нам не дали права голосу - привели сторонніх осіб, яких ми не знали, в них навіть не було партійних квитків, і проголосували так, як їм потрібно. На наші вимоги ніхто не реагував. Скажіть мені, Юліє Володимирівно, як це розуміти? Чому багатьох із нас у Києві викреслили зі списку, бо один - молодий, другий - старий? А як же Київ пропустив Ларису Голованову, яка тричі (!) була судима й зараз перебуває під слідством за вимагання  хабара, або - в Житомирську облраду такого собі Ігоря Фадєєва?

      Пан Єпачинцев нам сказав, що так вирішив Антипов і так буде, і не «выступайте, а то сейчас выключим из партии». Ми всі знаємо, що пан Антипов неодноразово був в Овручі, вів перемовини з Івановим у кафе «Фламінго», пригощали Антипова й «заливной рыбой». Це Олег Миколайович і не заперечував, бо «треба жити дружно».

      На цій конференції, Юліє Володимирівно, мене образив мій однопартієць Юрій Єпачинцев, запитавши: «А где вы были, когда я с Антиповым шел на Майдане в первых рядах? Где вы были, спрашиваю?» Такого підлого питання я не сподівався отримати.

      У перший день Майдану нас восьмеро о 4-й ранку після другого туру виїхали в Київ. Але вже в Народичах нас наздогнали міліціонери, які зараз є депутатами від БЮТ. Я ніколи з таким шиком не їхав у машині начальника райвідділу назад до Овруча. Висадивши нас в Овручі, майор Гурінчук обіцяв нам «вырванные годы»... Однак о 14-й годині я вже був на Майдані.

      Юліє Володимирівно, а ви мені не скажете, де Антипов і Єпачинцев були в 1999-му, 2000-му і 2001 роках. Я їх не бачив ні в акціях «Повстань, Україно» та «Україна без Кучми», ні біля Лук'янівського СІЗО, ні 9 березня...

      Після тієї конференції нас усунули подалі від виборів, від штабу, куди набрали сторонніх осіб, екс-міліціонерів, не допустили мене, інших членів партії й до вас, коли ви виступали в Коростені. Не потрапили ми й на з'їзд партії поїхали, як завжди, сторонні особи, лояльні до керівника партії...

      За нашими листами одного разу приїхав якийсь екс-кандидат у депутати ВР Александров, відвідав в Овручі ресторан зі штабістами, та не знайшов часу з нами зустрітися.

      Найцікавіше розпочалося після виборів. Судіть самі. Наша райрада - це 50 депутатів. 12 мандатів отримали представники НСНУ, 10 - БЮТ, 4 - СПУ, 8 - литвинівці, 10 - регіони та 6 - комуністи. Отже, 26 депутатів із 50 могли створити «помаранчеву» демократичну коаліцію, приймати ті рішення, на які ми сподівалися. Але дарма. Ця більшість так і не склалася. Бютівці примкнули до іншого табору. Мабуть, це було вирішено давно. То чи хоча б за це, Юліє Володимирівно, треба виключити вищезгаданих осіб із партії і відкликати з райради? Але чомусь Ви на наші звернення не реагуєте. Прикро, що Ваші накази ігнорують на місцях, а всі домовленості про коаліцію стають не вартими виїденого яйця.

      Хоч як не опиралися НСНУ із СПУ, їх лише 17, та в нас знову «новий-старий» голова райради та й «новий-старий» заступник. Усе, домайданилися! А пані Голованову вже, мабуть, і прокуратура не турбує - домовилися, зараз її «сватають» уже на голову депутатської комісії з питань освіти, культури. Мабуть, обматюкавши свою колегу Тамару Гладій, керівника хору, сплачуючи їй з осені 2005 р. моральну шкоду за рішенням суду, завдавши травми техпрацівниці Будинку культури, ця особа, керівник БК, найбільше підходить на цю посаду...

      Мій прадід Антон був членом Волинської Повстанської Армії. Чули, мабуть, про знаменитий Базар, що за 30 км від мого села? Йому було 28 років - як і мені зараз, і його розстріляли за любов до України, яку він захищав. Я хотів би, щоб зараз прийшла ця ВПА в наш Овруч! З яким задоволенням я вступив би в неї і зайшов з автоматом у райраду, прокуратуру, райдержадміністрацію... Гріх таке писати, але наш народ нас зрозумів би.

      Ось так. Вірили, сподівалися, а як наслідок - «маємо те, що маємо». Всі лишилися в своїх кріслах, тільки ще більше знахабніли, бо залишилися непокараними. Завдячуючи вашому авторитету, хлопці наступні п'ять років - хто у ВР, хто в обласній, районній радах, «стригтимуть капусту» й знову душитимуть нас. Бо ми - знову в районі опозиція. І про нас згадають тільки тоді, коли потрібні будуть наші голоси, коли потрібно буде знову одягати гумові чоботи та йти по селах агітувати...

      Юліє Володимирівно, я поки ще Вам вірю, поки... Сподіваюся, що Ви нарешті втрутитеся в ситуацію, що склалася в Овручі, хочеться вірити в це. За кожне своє слово я відповідаю перед Богом, відстою його і в будь-якому суді: за сім років жоден кучміст не захотів зустрічатися зі мною в суді, бо правда на моєму боці. Як ви виголошуєте: «Справедливість є - за неї лише варто боротися», що я й роблю.

      А як ні, то квиток свій я Вам надішлю - не хочу бути в такій партії, хоча я й не уявляю, як Вас можна зрадити. Наприклад, я дуже поважаю Олега Тягнибока й сподіваюся, що у ВО «Свобода» мене приймуть...

Олексій КРАВЧУК,

революціонер із 1998 року.

      Р. S. Забув, 27 березня Ларисі Головановій пригнали з автосалону нове авто за 70 тисяч гривень.