Нещодавно в Кременчуці було підписано Хартію про співробітництво між тамтешнім Крюківським вагонобудівним заводом та Іранськими ісламськими залізницями й об'єднанням компаній-перевізників із цієї країни. Зелене світло перед згаданою декларацією намірів запалили на урочистостях з нагоди... десятої річниці співпраці між українськими вагонобудівниками і залізничниками східної держави за участі представників її посольства. Але якщо вже маємо такі тривалі партнерські стосунки, навіщо «обтяжувати» їх ще одним документом?
Насправді в такому прагненні досягти бажаного на перспективному ринку не одним, а кількома послідовними кроками-«стрибками» немає протиріч. Сьогодні більше двох третин вантажних вагонів, які «бігають» сталевими артеріями Ірану, виготовлені в Кременчуці. Проте Схід, виявляється, справа не лише надто тонка - вона ще й досить мінлива. Останні зміни в іранському законодавстві були спрямовані на те, щоб ліквідувати монополію єдиної державної залізниці. Тож за якихось два роки тут з'явилося більше двох десятків приватних компаній-перевізників, їх кількість зростатиме й надалі. З одного боку, це суттєво розширює ринок збуту для тих же кременчуцьких вагонобудівників, а з іншого - різко загострює конкуренцію на ньому. І не лише тому, що до офісів приватних компаній одразу почали топтати стежку конкуренти українців з інших країн (скажімо, їхні китайські колеги, котрі, за спостереженнями кременчужан, відверто демпінгують із цінами на власну продукцію).
Залучаючи до розбудови своїх залізниць приватний капітал, у тому числі й іноземний, держава в Ірані всіляко сприяє тим його представникам, які найглибше «вкоріняються» у місцеву економіку: створюють тут нові робочі місця, впроваджують нові технології тощо. За таких умов ті, хто й далі сповідуватиме філософію партнерства за принципом «купи-продай», ризикують узагалі опинитися за її бортом. Тож без створення в Ірані спільного з українськими вагонобудівниками підприємства, вочевидь, уже не обійтися. Така перспектива після підписання згаданої Хартії про співробітництво стала набувати цілком реальних обрисів.
За словами голови наглядової ради Крюківського вагонобудівного заводу Володимира Приходька, йдеться про те, щоб створити СП на базі вже існуючого підприємства, яке обслуговує інфраструктуру іранських залізниць. Там із поставлених з Кременчука вузлів і деталей щороку складатимуть до двох тисяч вантажних вагонів. Оскільки саме така форма співпраці заохочується державою, то це спільне підприємство матиме суттєві пільги як при завезенні комплектуючих, так і при оподаткуванні, залученні кредитних ресурсів тощо. З огляду на взаємну вигоду від діяльності майбутнього СП, Володимир Приходько вважає, що основні документи стосовно його заснування належить підписати вже до кінця нинішнього року, а з початку наступного - взятися за безпосередню реалізацію проекту. Кременчуцькі вагонобудівники сподіваються також на те, що тісніші економічні взаємини з іранськими фахівцями вже в найближчому майбутньому допоможуть «проштовхнути» на ринок цієї країни й інші види їхньої продукції, зокрема пасажирські вагони та вагони метро. Підземку, до речі, споруджують одразу в кількох містах Ірану, який стрімко розвивається.