Безквартирний квартет

Несподівана трійня

      Існування цієї родини було під загрозою від самого початку: після одруження в 90-му році Наталя завагітніла. До п'яти місяців працювала, почувала себе добре і в лікарню не зверталася. Але надто вже великим, як на термін вагітності, був живіт, і майбутня мати вирішила в лікарню таки зайти - про всяк випадок. Лікар, тільки глянувши на вагітну, запідозрила якусь аномалію: розмір живота - як перед самими пологами. А послухавши, запанікувала: «Щось незрозуміле, серцебиття з кількох сторін...» В обласній лікарні скликали консиліум і трохи не відправили на операцію з переривання вагітності - на аборт було пізно. Але один з лікарів закликав не пороти гарячку і вiдправити жiнку на УЗІ, яке тоді було ще рідкістю... Це була трійня!

      Перше її запитання було: «А таке можливо?..» Це слово довго не доходило до свідомості, і вдома Наталя розповіла тільки про двох діточок. Так спочатку і купували все на двох: пелюшки, візочки. Правду родина дізналася від лікаря, яка зателефонувала, щоб дізнатися про самопочуття вагітної.

      Останні кілька місяців Наталя Дзюб провела в лікарні. Ні, не через проблеми зі здоров'ям, тут усе було гаразд. Лікар-генетик навіть відрадив їхати народжувати до Києва: запевнив, що з генами батьків настільки все добре, що проблем не буде. Так і було. Правда, з лікарні мало не вигнали: Наталя принципово не вживала ліки, а для лікарів це звучить, як відмова від лікування взагалі. Та й до цих пір жінка впевнена, що від хімії нічого хорошого бути не може. Того разу залишили, куди вже дінеш таку - з трійнею...

      12 квітня на світ з'явилося троє немовлят: двоє дівчаток і хлопчик. Найменшенького, хлопчика, який не важив і двох кілограмів, пропонували залишити - дитина була не зовсім здорова, навіть казали: нежиттєздатна (за статистикою, один із трьох близнят у 9 випадках з 10 не виживає). Наталю підтримала її мама: «Усі троє наші, не залишай». Тоді й вирішили дати хлопчику ім'я Богдан - «Богом даний». Не залишила й не шкодує, хлопець виріс хорошою людиною, підтримує лад у родині, яка залишилася без годувальника...

Про смерть чоловіка Наталя дізналася у день похорону

      Доля випробовувала родину далі: Каті, Олі та Богдану було по п'ять років, коли загинув їхній татко. Історія трагічна і не зовсім зрозуміла. Юрій працював на крані в приватній фірмі. Під час робочого дня колега, який сам відмовився від халтури, запропонував цю ж роботу Юрію по закiнченнi робочого часу. А оскiльки гроші родині були потрібні, той погодився. І загинув, уражений током. Уже потім Наталя дізналася, що там, де пропонували виконати роботу, була надто вузька вулиця, по якій проходили дроти під напругою. Більш досвідчений колега - відмовився, чоловік погодився і зачепив дроти. Але і такий момент передбачено технікою безпеки, кранівник повинен ухопитися за відповідну прорезинену ручку, яка знаходиться в кабіні. Він і схопився... Але кран не пройшов вчасно техогляд, і ручка була несправною... Наталя згадує, що саме в ті хвилини, коли залишав світ її чоловік, їй стало дуже зле.

      Але про все це бідна жінка дізналася пізніше... Адже навіть про смерть чоловіка вона довідалася, коли її запросили... на похорон. Представники фірми самі організували його: костюм, документи, обід - все. Щоб тільки дружина не звернулася до суду, не почалося розслідування, щоб не виплачувати родині пенсію.

За трійню Наталя так і не отримала житло

      Так і вийшло. Не до того було самотній жінці з трьома дітьми. Буквально на очах розвалювався будинок її бабусі, в якому тоді жила родина. Ні фізичних сил, ні коштів на капітальний ремонт у сім'ї не було. Сiм'я залишилася без даху над головою: будинок визнано таким, що ремонту не підлягає. Просто кажучи, хата впала.

      З того часу й почалися житлові перипетії цієї родини. Із квартири на квартиру, пошук дешевших варіантів і постійні звернення в усі можливі державні установи. Міський голова, міська рада, відділи міськвиконкому, ОДА, Президент, Кабінет Міністрів - в архівах цих відомств листів від родини Дзюб із проханням допомогти з житлом, вистачає. Відмовлять - Наталя перестане писати, допече - пише знову. Були й пропозиції. Правда, більше однієї кімнати без елементарних зручностей і навіть без кухні - не пропонували. Наталя стійко відмовлялася, підозрювала, що після такої «щедрості» нічого кращого точно не запропонують.

      А ще не було коштів на ремонт і добудову тієї ж кухні. Жили і живуть Наталя, Оля, Катя і Богдан на скромну пенсію по втраті годувальника. Раніше Наталя працювала на заводі (закінчила ж-бо технікум), але довелося звільнитися. Та й Богдан часто хворів. Здоров'я хлопця і стало черговим випробуванням для родини. Переніс чотири операції на очах, був на інвалідності. Але і з цієї проблеми спільними зусиллями вибралися. Залишилась одна і з кожним роком серйозніша - відсутність житла.

Дочки - піаністка та спортсменка

      Сьогодні близнюкам по 15 років. В одній кімнаті їм уже й тісно, але добре, що й так - віруюча бабуся плату з сім'ї практично не бере. Метусем на ліжку, розкладачка, долі - сплять, як доводиться. Їхня мама могла б, мабуть, будь-кого навчити незвичайному мистецтву виживання. Та й вихованню дітей у цієї одинокої жінки можна повчитися. Катя, Оля та Богдан завжди доглянуті, гарно виглядають і добре вчаться. Зрозуміло, що одяг Наталі шити й перешивати доводиться самій.

      Діти стараються не підводити. Катя любить готувати, успішно вчиться у музичній школі по класу фортепіано - дівчину без іспитів беруть у музичне училище. Оля - кандидат у майстри спорту, серйозно займається софтболом, у команді «Колос-діамант» бере участь в іграх вищої ліги чемпіонату України - навчання у ВНЗ теж забезпечене. Богдан цікавиться технікою. Близнюки допомагають один одному, захищають. Вчаться в одній школі i в одному класі - спробуй хто образити.

      На жаль, матеріальне становище не дає дітям реалізуватися на всі сто. Олю, наприклад, запрошували на змагання до США. Довелося відмовитися. Дітям не завжди зрозуміло, чому вони не можуть собі дозволити того, що й усі. Вже 8 років діти влітку не відпочивали на морі. І взагалі - не виїздили з міста. Лише цього року така можливість з'явилася - в Україні проходить паспортизація багатодітних сімей, і Наталю запросили в міський відділ у справах сім'ї та молоді. Тепер є шанс, що влітку усі троє поїдуть на море. Виявляється, діти з багатодітних родин безплатно відпочивають і по кілька разів на літо.Чому це не стосувалося сім'ї Дзюб? Батькам потрібно було ходити, дізнаватися, оформлювати документи. А в Наталі на це часу не було. Та й не підказав ніхто про таку можливість. Правда, на цьому пільги для багатодітних і закінчуються...

      Сама ж Наталя впевнена, що у її дітей ще все попереду. І навіть своїй недолі дякує за те, що її діти - з характером і у свої 15 вже чогось досягли. Саме нестатки, впевнена жінка, виховали в дочках і синові самостійність і людяність.