Смак спирту

      Спиртова індустрія - на відміну, скажімо, від цукровиробництва - у громади не на виду, хоч для області вона має не менш стратегічне значення. Одна з причин полягає в тому, що спиртозаводи залишаються в переліку підприємств, які не підлягають приватизації, а отже, навколо них поки що не спалахнули масштабні бунти, пов'язані зі зміною власників, зупинкою технологічних ліній та загрозою перетворення обладнання на металобрухт. Крім того, у зайвому шумі не зацікавлені люди, котрі задовго до офіційного оголошення про приватизацію галузі (досі Прем'єр-міністр повідомив лише про наміри це зробити) реалізують схеми, внаслідок яких де-факто і де-юре прибирають до рук економічно ефективні підприємства. Навіть потуг нової владної команди, яка намагається вберегти спиртовий комплекс від розтягування і підготувати до цивілізованої і, по можливості, чесної передачі в руки нових господарів, виявилося недостатньо, аби остаточно спинити процеси, запущені кілька років тому.

      Вельми показовими є конфлікти, які тут виникають. Вони мають далеко не стихійний характер, а, швидше, нагадують спрямований вибух , за ними проглядаються детально розроблені сценарії і вміла режисерська рука. Останнім часом, наприклад, увагу привертає напружене становище на Мартинівському спиртозаводі. У другій половині 2004-го «переконливо попросили» піти з посади директора Володимира Боровського, який пропрацював на підприємстві 17 років і вивів його у флагмани на рівні держави. За словами Боровського, сталося це через те, що він не пристав на запропоновані кримінальні схеми. Тоді ж уклали річний контракт із новим керівником Миколою Огородником. Термін контракту закінчився у вересні 2005-го і не був пролонгований, бо вище керівництво визнало менеджмент неефективним. Дев'ять місяців тому директорська посада мала стати вакантною, але пан Огородник досі не хоче звільняти крісло. Він перебуває на лікарняному, а «ініціативна група трудового колективу» вимагає продовжити з ним контракт. Iз цього конфлікту ми й почали розмову про становище галузі з генеральним директором державного об'єднання «Поділляспирт» Василем МАМЧУРОМ.

«А мені подобається директорувати!»

      - Василю Павловичу, люди, які відстоюють Миколу Огородника, висувають такий аргумент: при Володимирові Боровському завод стояв, а прийшов новий директор - і його запустили, працівникам почали виплачувати заробітну плату, яка, до речі, зростає. Які ж претензії до керівника?

      - Члени ініціативної групи в одних випадках дещо замовчують, в інших - відверто лукавлять. Судіть самі. В останні місяці роботи Боровського не існувало внутрішніх перешкод для пуску заводу, бо на складі були запаси сировини на мільйон гривень. Крім того, у спиртосховищі зберігалася продукція ще на півмільйона, і її будь-якого дня можна було продати, щоб розрахуватись із боргами. Суть полягала в тому, що директору просто не видавали наряд на відпуск спирту, штучно створивши проблеми зі збутом. Плюс психологічний тиск iз боку тодішньої влади, внаслідок чого Боровський змушений був сам написати заяву про звільнення. Коли за директорський стіл сів Огородник, йому без зволікання видали відповідні наряди, і він легко запустив підприємство на всьому готовому. Звичайно, на тлі того, що воно простоювало, ми отримали позитивну динаміку. Але що було далі? Сировину переробив, спирт продав - і видихався. Наприклад, у другому кварталі 2005 року Мартинівський спиртозавод зупиняється на 59 днів, у третьому - на 74 дні. І це тоді, коли галузь нарощує обсяги! Це видно і по середній заробітній платі: в цілому по об'єднанню вона на третину вища, ніж у Мартинівці.

      Але ж є інші факти, про які ініціативники воліють мовчати. Наприклад, про те, що пан Огородник узяв 300-тисячний банківський кредит під 21 відсоток, тоді як спокійно можна було звернутися до іншого банку і сплачувати менший відсоток. За нього, до речі, заставлено нерухоме майно, яке коштує не менш ніж мільйон. Чи така оборудка: у четвертому кварталі минулого року угорській фірмі було реалізовано 22 тисячі декалітрів спирту за ціною 18,27 гривні за декалітр, що нижче від заводської собівартості. Це що - ефективне управління? На мою думку, це свідома діяльність зі створення фінансової залежності підприємства від кредиторів. Тільки за рік такого керівництва кредиторська заборгованість Мартинівського спиртозаводу зросла з 2,4 мільйона гривень до 3,95 мільйона. Водночас із Києва приїжджає людина, яка займає досить високу посаду, щоб користуватися недоторканністю, й інструктує «ініціативну» групу, як поводитись у конфлікті.

Залишилися від заводу «очистки»

      - Наскільки типовим є те, що відбувається в Мартинівці?

      - На жаль, подібних процесів не уникли й інші заводи. Я сказав би, що половина їх у дуже скрутному фінансовому становищi. Тростянецький спиртозавод закінчив процедуру банкрутства. Поки що підписана мирова угода, але вирок йому може бути оголошено через рік, бо там і борги, і судові процеси - разом набігає до 20 мільйонів гривень. На Уладівському спиртозаводі сьогодні «висить» близько 4 мільйонів, на Барському - 6 мільйонів плюс ще 25 мільйонів нараховано податкових боргів. Важка ситуація на Чечельницькому спиртозаводі. Є підприємство з такими боргами, що вони, на мою думку, взагалі непідйомні, - Браїлівський соко-морсовий завод. Швидше за все, його ліквідують, бо в такому вигляді і з такими боргами він практично не зможе існувати. Це свідомо добите підприємство. З усім цим матимуть справу нові власники. Вони, крім того, щоденно зустрічаються з працівниками правоохоронних органів, оскільки в жодній іншій галузі нема стільки перевірок і контролю, як на спиртозаводах.

      - Чи правда, що деякі підприємства, які перебували в державній власності і не підлягали приватизації, вже продано?

      - Правда. Можу назвати Вінницький спиртозавод, який вісім років не працює і вже, мабуть, не запрацює. На його території площею дві тисячі гектарів усього лиш за триста тисяч (нині це вартість трикімнатної квартири) продано низку важливих об'єктів - насамперед, як податкову заставу. Щоб уберегти решту майнового комплексу, ми вирішили ліквідувати це підприємство як самостійну юридичну особу і приєднати до Овечацького спиртового заводу. Хіба не промовистий факт? Ті структури, які придбали приміщення і швидко пропустили його через руки чотирьох-п'яти посередників, щоб не можна було кінців знайти, використовують його вже за іншим призначенням.

      Аналогічна схема спрацювала на Вінницькому лікеро-горілчаному заводі, який здали в оренду на п'ять років. Термін оренди закінчується в липні, але за цей час шляхом різних маніпуляцій, за листами керівника заводу та за погодженням з міністерським департаментом продовольства, було вилучено з цілісного майнового комплексу і продано всі основні об'єкти. Причому це робилося з порушенням регламенту, без експертної оцінки тощо.

      Коли майно виставили на біржу, туди прийшли дві фірми, які належать одному власнику, і за лічені хвилини вдарили по руках. Отож тепер на державному лікеро-горілчаному заводі залишився цілісний майновий комплекс у вигляді очисних споруд та лінії розливу продукції у малесенькі подарункові пляшечки. Решту майна прибрало до рук закрите акціонерне товариство, яке успішно працює і випускає такий самий асортимент алкогольних напоїв, що й раніше. Тут проглядається чітка стратегічна лінія тих вищезгаданих осіб, які мають на меті , по-перше, не втратити контроль над певними підприємствами і, в перспективі, прибрати їх до рук, по-друге, створити вигідну для себе політичну напругу в області. Останнім часом довкола спиртової галузі з'явилося багато метушні, яка заважає нормально працювати. Це спровоковано, насамперед, інформацією, яка стосується питань приватизації. Вона надзвичайно активізувала різні політичні сили та фінансові клани, які почали нагнітати обстановку.

Кожна п'ята українська пляшка

      - Василю Павловичу, ви щойно згадували про зростання обсягів продукції в цілому по об'єднанню - отже, не все так погано у вашому домі?

      - Я працюю на посаді генерального директора «Поділляспирту» менше року, тому не аналізуватиму показники за попередні часи. Утім зауважу, що в другій половині минулого року об'єднання спромоглося, незважаючи на вкрай важкий фінансовий і матеріально-технічний стан, запустити всі одинадцять заводів (Вінницький я тут не згадую, бо він уже не підлягає реанімації). Працювали навіть ті три підприємства, які проходять стадію банкрутства, і це дуже важливий крок. Ми зуміли збільшити виробництво проти аналогічного періоду попереднього року на 160 відсотків. За весь 2005 рік виробили товарної продукції на 160 мільйонів гривень, сплатили 25 мільйонів податків до бюджетів різних рівнів. За 4 місяці поточного року ми виробили товарної продукції на 46,5 мільйона гривень iз темпами приросту 135,4 відсотка. Поки що ми йдемо другі за обсягами. Нас випереджають тернопільчани, які мають, відповідно, вал 52 мільйони гривень і 129 відсотків приросту. Але за темпами приросту попереду ми, і в нас є всі шанси вийти на перше місце, бо Вінниччина, як-не-як, виробляє вісімнадцять відсотків українського спирту, тобто майже п'яту частину. Так само розміри оплати праці за чотири місяці, порівняно з минулим роком, зросли майже в півтора раза.

      - А що стосується якості?

      - Теж не поступаємось. Якість нашої продукції одна з найвищих в Україні, її визнають за кордоном, хоч ми й не маємо найновішого технологічного обладнання. Місяць тому ми провели конкурс на кращі спирти. Дегустацію провела комісія, створена в концерні «Укрспирт», і найвищі бали було виставлено продукції Немирівського спиртозаводу. Крім нього, кращою було визнано продукцію Бершадського і Бджільнянського спиртозаводів.

Горілчаний напрям російського фронту

      - Нарощування виробництва можливе при наявності ринків збуту. Як вам вдається їх розширювати?

      - Тут теж вистачає проблем. Від обсягів виробництва спиртозаводів України внутрішній ринок споживає 20 відсотків, а 80 відсотків продукції залишається незатребуваними, тобто її необхідно розміщувати за кордоном. Зрозуміло, йдеться про експорт чистого спирту, а не вже виробленої з нього продукції - алкогольних напоїв тощо. Минулого року ми збільшили експорт удвічі, а в поточному році проти чотирьох місяців минулого - в півтора раза. Наші спирти купують підприємства Польщі, Німеччини, Австрії, Туреччини, Туркменістану та інших європейських та азійських країн. З одного боку, це гарна справа, бо в країну надходить валюта. З іншого - погано те, що процедура повернення ПДВ складна. Коли підприємство експортує більшість продукції, то у нього вимиваються обігові кошти, воно втрачає платоспроможність. Та й експортна ціна в півтора раза нижча за ту, що склалася на внутрішньому ринку. Об'єднання практично має внутрішній ринок тільки на рівні горілчаної компанії Nemiroff, а це дуже небезпечно, бо можуть виникати форс-мажорні обставини. На початку цього року так і сталося, коли Росія перекрила компанії Nemiroff можливість експортувати горілку на свій внутрішній ринок.

      - Чим це було викликано?

      - Росіяни ввели нову акцизну марку, а механізм її отримання з Росії було невідпрацьовано,  і, думаю, він свідомо відтягувався і блокувався. Я переконаний, що це політична акція. Тільки завдяки потужному світовому бренду компанії росіяни відновили поставки акцизних марок, але це може бути тимчасовим. У мене є інформація, що, не бажаючи бути заручником нестабільності міждержавних взаємин, лікеро-горілчані компанії, які досі експортували в цю країну свою горілку, сьогодні будують там свої лінії і  вироблятимуть на російських спиртах горілку під тими ж торговельними марками. У нас це викликає великий головний біль. Я не можу коментувати, як змінилися обсяги виробництва компанії Nemiroff, але бачу інше: коли раніше на неї ледь устигали відвантажувати продукцію чотири спиртові заводи, то зараз працює один лише Немирівський, та й то на половину своєї потужності. Отож ми повинні бути готові до того, що доведеться шукати, де розмістити продукцію чотирьох спиртових заводів.

      - У чому ви бачите вихід?

      - У тому, щоб максимально швидко переорієнтуватися на випуск етанолу, бо за ним майбутнє. На світовому ринку дуже сприятливі умови: підприємства почали купувати його за ціною удвічі вищою, ніж це було ще півроку тому. Два наші спиртозаводи, Барський і Гайсинський, готові хоч сьогодні розпочати його випуск. Але ж етанолова програма, згідно з законом, набирає чинності тільки з 1 січня 2007 року. А, крім того, досі нема чіткої інформації від нафтопереробників, що з цього дня вони почнуть брати в спритозаводів цей компонент сумішевих бензинів. Ну і, звичайно, потрібно, не втрачаючи жодного дня, працювати над енергозберігаючими технологіями, які б дозволили  зменшити собівартість продукції і збільшити її рентабельність.