Кульбiти ледi Ю,

      Юлія Володимирівна Тимошенко стала свідомою українкою, коли була вимушена відмежуватися від опального Лазаренка - швидко вивчила українську мову, організувала партію «Батьківщина», продемонструвавши свої здібност та енергію.

      У 2000 р. Ю. В. стала віце-прем'єром в уряді Кучми-Ющенка і почала активно виконувати програму Віктора Ющенка з дебартеризації та детінізації економіки. Вона з власного досвіду добре знала, що таке бартер і тінізація, тому швидко досягла успіху. Коли детінізація торкнулася Кучми та його оточення, він відправив Ю. В. у відставку. Як розумна людина, вона зуміла максимально використати цю ситуацію на свою користь - виявилося, що вона хотіла зробити для людей набагато більше, але їй не дали. Люди повірили в це, а Ю. В. зрозуміла, що успішність залежить не так від того, що ти зробив, як від того, що хотів зробити, але не зміг, бо тобі завадили. При цьому все вимірювалося не ділами, а словами. А Ю. В. уміла користуватися словами найкращим чином - хороша пам'ять, швидке й чітке мислення дозволяли майстерно пересмикувати факти і вміло притягувати докази до висновків. «Найнебезпечніша брехня - це трохи викривлена правда» (Ніцше). Ця метода часто веде до тимчасового або навіть тривалого успіху - все залежить від міри, але врешті-решт призводить до повного краху.

      Ю. В. не завжди адекватно сприймає дійсність, її постійне пересмикування фактів свідчить про те, що вона більше покладається на слова, ніж на діла.

      Ю. В. не має якоїсь програми політичної дії, але вона має виразну ідею-гасло: ми переможемо! Стара більшовицька ідея - партія Леніна завжди перемагає. Цією ідеєю користуються віруючі - ми переможемо, бо з нами Бог. Вольтер із цього приводу іронізував: «Господь завжди на боці сили». З віруючими не посперечаєшся, бо віра - це оаза серед пустелі раціоналізму, до якої ніколи не наближається караван мислення, а от комуністів така беззастережна віра в перемогу занесла на задвірки історії. Сліпа віра завжди приводить до краху, бо її адепти не знають міри й експлуатують її, поки вона не перетвориться на свою протилежність.

      Прикладом людини з такою мозковою системою може бути кризовий менеджер В. Медведчук. Коли Кучма зробив його главою своєї адміністрації, він відразу ж почав кричати, що Ющенко ніколи не буде Президентом України. Це, з одного боку, заспокоїло противників Ющенка, а з іншого - активізувало В. А. та його прибічників, і він виграв президентські вибори. Передбачення з точністю до навпаки так сильно травмувало Медведчука, що він повівся ще дурніше - на все, що робив Ющенко, відповідав тільки двома словами: «Не так!» Сварлива свекруха в подібній ситуації поводиться чесніше - не знаю як, але не так! Електорату довелося вибирати між «Так!» і «Не так!» і він зробив це безпомилково.

      Людей такого штибу не можна допускати до керівництва державою, бо вони не мають ніякої позитивної програми і прагнуть тільки влади. Такі люди свій успіх будують не на своєму зростанні, а на приниженні своїх опонентів. Яскравим прикладом цього є В. Литвин - він так старався своєю агітацією за блок «Ми» принизити інших, що сам змалів настільки, що не зміг подолати тривідсотковий бар'єр.

      На відміну від Ю. В., Кучма мав чітку програму, яка сильно понівечила Україну. Він діяв як пахан, розставив своїх братків по всій Україні - від Прем'єра до сільради: робіть, що хочете, але слухайтеся; самі збагачуйтесь і мене не забувайте. Ця ідея прийшла з глибин християнства - «люби Бога і роби, що хочеш» (св. Августин). Кучма хотів зробити своїм наступником кримінального проФФесора Януковича. Але не так сталося, як гадалося. Ющенко почав боротьбу за справедливість та український звичай.

      Ю. В. добре знає, що в ямочки на жіночих щоках можуть провалюватися фортеці, але розуміє, що для її політичної забаганки цього не досить, враховуючи імпотентність українських політиків. Потрібно мати просту і прийнятну для широкого загалу мету, бо без мети немає відповіді на запитання - для чого? Вона зрозуміла, що шлях до успіху лежить у поєднанні позитивів Ющенка з її активами. Люди кажуть: якщо жінка постарається, то в чоловіка все вийде. Ю. В. почала активно підтримувати Ющенка на президентських виборах, заручившись попередньою згодою на своє прем'єрство.

      Ющенко став Президентом завдяки Помаранчевій революції, а Ю. В. отримала крісло Прем'єра. Ця посада виявилася їй не до шмиги, уряд під її керівництвом діяв некваліфіковано - засідали з ранку до ночі й усі разом пробували навалою вирішувати важливі й дрібні справи. Нагальні проблеми розв'язували методом партизанських наскоків - реприватизація, регуляція цін на пальне, цукор... і постійна демонстрація добрих намірів. Ю. В. щодня виходила на роботу, як на подіум, і демонструвала свою нову вдяганку - хай люди краще обговорюють її костюми, ніж роботу. Старий метод, ще в древній Греції стратег Алківіад відволікав афінян від своїх справ за допомогою собаки з обрубаним хвостом.

      Ющенко, видно, не відав, що справжні вороги виявляються лише після перемоги. Позаяк Ю. В. відносно легко дісталося крісло Прем'єра, вона вирішила, що здатна на більше і почала готуватися до боротьби за президентську посаду. Для цього їй треба було відмежуватися від Ющенка. Вона не могла піднятися вище за нього і тому почала працювати на пониження його авторитету. Ховаючись за спиною програми Президента, Ю. В. при кожному успіху показувала пальцем у свій бік, а при невдачах - на Ющенка. На відміну від Ющенка, Ю. В. ніколи не буває щирою, це чітко проявляється в її усмішках - одна хижа з оскалом, інша фальшива. Вона вміло заганяла Ющенка на тонкий лід, а він не розумів, що «для досягнення політичної мети завжди потрібна сила» (Макіавеллі). Віктор Андрійович звик довіряти людям і діє згідно з українським звичаєм: краще терпіти зло, ніж чинити зло. Це моральний принцип, коли ти сам терпиш це зло, але він стає аморальним, коли це зло падає на людей, що довіряють тобі. Моральність народжується в момент вибору, тому що «мораль не феномен, а інтерпретація феномена» (Ніцше).

      Ю. В. не могла обійтися без Ющенка, тому вона свій удар спрямувала на його оточення, звинувативши в корупції. При цьому вона не лінувалася говорити, що підтримує Ющенка і готова виконувати його програму. Подвійна гра Ю. В. розколола «помаранчеву» коаліцію, сильно вдарила по авторитету Ющенка - він не зміг передбачити кульбіт Ю. В. Президент повівся рішуче: відправив Ю. В. у відставку.

      «Помаранчева» трійка перемогла на парламентських виборах із невеликою перевагою. Значний вклад у цю перемогу вніс блок Ю. Тимошенко, і вона категорично вимагає для себе крісло Прем'єра. Але, якби не спричинений нею розкол, перемога «помаранчевих» була б переконливішою і не виникло б проблем. Мало того, цей розкол із вини Ю. В. і далі поглиблюється. Ю. В. веде себе щодо Ющенка провокативно, ставлячи перед ним ультимативні вимоги: вона - Прем'єр, Мороз - спікер. Мовляв, допомогли Ющенку стати Президентом, а тепер настав час заплатити за це. Яка цинічна торгівля! Вони забули, що їм було заплачено, ще й переплачено.

      Ющенко і його «помаранчеві» союзники - різні люди. Він старається якнайбільше зробити для України, вони - більше взяти для себе. Спроба створити дієву коаліцію, мабуть, безперспективна, бо в такій коаліції підозри будуть сильніші за довіру. Намагання начепити шори Прем'єру шляхом регламентації правил поведінки мало що дадуть, бо «праведна людина зробить праведним будь-який неправедний закон, а неправедна людина зробить неправедним будь-який праведний закон» (Конфуцій).

      Ю. В. розуміє, що подальше поглиблення розколу може розвалити і її блок, бо в ньому, крім агресивної космополітичної більшості, яка думає тільки про владу, є й люди, які дбають про Україну, тому вона крутиться, як воша на гребінці, - запевняє, що виступає за програму Ющенка і одночасно копає під ним яму.

      Незважаючи ні на що, Ю. В. знову прагне бути Прем'єром, хоча всі прогнозують і сама вона знає, що прем'єрство буде недовговічним, бо прийшов час реформ. Їх треба було провести раніше, тоді, коли вона була Прем'єром. Вона розуміє, що відставка буде неминучою і швидкою, це приведе до влади регіоналів. Мабуть, вона цього й прагне, бо її ціль - президентство, а з Януковичем боротись буде легше, ніж з Ющенком.

      Ю. В. почала боротися за справедливість після того, як Кучма зруйнував її бізнес. Свого часу вона була газовою принцесою - хазяйкою газової труби, яка перекачувала газ Росії на Захід, заробила на цьому 9 мільярдів гривень. Ставши Прем'єром, хотіла знову сісти на цю трубу, але їй не дали цього зробити. Якщо вона вдруге стане Прем'єром, її руки знов потягнуться до труби, а умови для цього зараз набагато кращі: з одного боку, Прем'єр тепер матиме більше повноважень, а з iншого - Ю. В. знайшла спільну мову з Москвою, і та пообіцяла, що газ їй відпускатимуть за безцiнь. Цікаво, чим вона за це віддячить Путіну.

      У розбитому горщику каші не звариш, особливо в «помаранчевому», який складається з трьох погано припасованих черепків. Видно, без перевиборів не обійтись. Врахування попередніх помилок повинно привести до успіху. Відкладати ці вибори в довгий ящик немає сенсу - треба йти по живому сліду, коли ще свіже бажання зробити інакше, пам'ятаючи при тому, що «маса не знає, що вона хоче, їй треба сказати, чого вона хоче» (Карл Ясперс). Сподіватись на швидку зміну якості електорату не можна, бо в Україні протягом 350 років проходив негативний інтелектуальний відбір. Особливо інтенсивно це робилося в останні 70 років, коли пробували сколотити шляхом дебілізації «новую советскую общность». Ця «общность» у нас формувалася з перевертнів, яничарів, малоросів, хохлів, заброд..., вона ще довго буде відгикуватись у нашому політикумі.

      Віктор Ющенко - лідер нового формату, він українець, який постійно виявляє свою українськість. На нього нападають, з одного боку, за те, що він несе багато новацій - «велика зміна речей турбує людей» (Овідій), з іншого - за те, що він опирається на український звичай, не російський, не єврейський, не польський, не європейський, а український. Він усе робить по-своєму - не бреше, не краде, не матюкається, не лукавить і діє незлобиво і відкрито. Усе це використовують проти нього - «найдужче карають за чесноти» (Ніцше). В його характері є щось від князя Мишкіна - він вірить у добро і хоче нести його всім людям України. З нього пробують насміхатися - «регоче хам над неміччю краси» (Є. Маланюк). Він робить дрібні помилки -«хто йде вперед, той завжди блудить» (Гете). Самозакохані українські інтелектуали люблять копирсатися в цих дрібницях, наповнюючи неправедну критику конкретним змістом. Замість плеча вони підставляють йому ногу.

      Ю. В. мало робить дрібних помилок, хоч і рухається у бік краху. Вона йде услід за Ющенком і старанно показує своїм пальчиком: ось тут не так, а там - не туди... При цьому ніколи не забуває про свою вигоду. Не дочекавшись створення «помаранчевої» коаліції, вона заявила, що виграла вибори і що влада повинна належати їй - ще не піймала, а вже скубе...

      Не здатен недобрий створити добро. Об'єднання праведного начала В. Ющенка і активної дії Ю. Тимошенко було б найкраще для України, але вони дивляться в різні боки, у них різні світогляди, про які Д. Кеннеді писав так: «Не питай у країни, що вона зробила для тебе, а запитай у себе, що ти можеш зробити для неї».

Генріх ДВОРКО,

доктор наук.

Київ.