Василь Образцов - видатний лікар і прихильник жіноцтва.
Славетний київський лікар-терапевт, професор Київського університету святого Володимира Василь Образцов жив у приватному будинку на вулиці Фундуклеївській (нині Богдана Хмельницького) у Києві. Працював у Олександрівській (нині Київській центральній міській, а за радянських часів - Жовтневій) лікарні, на території якої 1949 року йому було зведено пам'ятник.
Народився майбутній видатний лікар-терапевт у Вологодській губернії в родині бідного парафіяльного священика. Навчався в церковній школі, а пізніше у духовній семінарії. На той час випускники семінарій могли продовжувати навчання лише на медичних факультетах, і вісімнадцятирічний Василь Образцов попрямував навчатися до Петербурга. Майже всю дорогу, заради економії грошей, він подолав пішки. Під час тієї подорожі в кишені юнака був усього один колекційний «петровський» карбованець. Цей скарб, який дала йому для продажу на випадок крайньої потреби хрещена, Василь Образцов зберігатиме усе своє життя.
У Петербурзі він вступив до Медико-хірургічної академії. Під час російсько-турецької війни впродовж двох iз половиною років Образцов працював полковим лікарем у Румунії, а пізніше вирушив навчатися на зароблені гроші до Німеччини. Згодом повернувся до Петербурга, і в 29 років захистив дисертацію у Медико-хірургічній академії. Від пропозиції вступати в аспірантуру і готуватися до професорського звання він вимушено відмовився - в аспірантів тоді стипендій не було, тож Василю довелося шукати роботу. Військове відомство запропонувало йому завідування терапевтичним відділенням якогось зі шпиталів Росії. Образцов хотів працювати в Києві, який приваблював його як університетський осередок. У 30-річному віці він переїхав до Києва, і все його подальше життя було пов'язане з цим містом. Проте одразу посаду в госпіталі йому не дали. «Професорська каста неохоче приймала у своє коло нових людей. Тому Василь Парменович спочатку мав у Києві тільки приватну практику. Та його популярність серед населення зростала дуже швидко», - писав учень Образцова, знаменитий кардіолог Микола Стражеско у книзі «Професор В. П. Образцов» (Київ, 1947).
1887 року Василя Образцова, вже відомого і шанованого лікаря, обрали за конкурсом завідувачем терапевтичним відділенням Олександрівської лікарні. Тоді це відділення розташовувалося у двох дерев'яних неопалюваних бараках. Власним коштом, заробленим приватною практикою, Образцов облаштував лабораторію: купив два мікроскопи, різні прилади, реактиви. Слава Василя Образцова як надзвичайно уважного і грамотного лікаря швидко поширювалася по всій Україні.
Це сьогодні людина знає, що в неї болить - печінка, підшлункова чи шлунок. А наприкінці ХІХ століття про це не знали навіть лікарі. Методики розпізнавання захворювань черевної порожнини не було, був один «хворий орган» - живіт. Якщо пацієнт скаржився на біль у якійсь ділянці живота і в нього були симптоми, пов'язані з органами травлення, його відразу клали на операційний стіл. Тільки розрізавши живіт хворого, лікарі дивилися, що в нього там «не так». Василю Образцову цей драконівський метод діагностики був не до вподоби. І він став першим лікарем у світі, який розробив методику діагностування органів черевної порожнини не ножем, а методом глибокої пальпації. «Образцов був талановитим діагностом, і про нього казали, що якби він більше нічого не зробив, окрім розробки методу глибокої пальпації, то лише завдяки цьому ввійшов би в історію медицини», - каже завідувачка відділу охорони та збереження пам'яток Лук'янівського державного історико-меморіального заповідника Оксана Борисюк.
Проте так про Василя Парменовича кажуть сьогодні. А тоді, наприкінці ХІХ століття, його навіть відверто висміювали. «У ті часи, коли хірурги тільки почали з побоюванням розрізати живіт при захворюваннях, що потребували операції, діагностика захворювань черевної порожнини була примітивна, - пише Микола Стражеско. - Досліджувати черевну порожнину ніхто не вмів, а знаменитий хірург того часу Микола Скліфосовський, коли його запитували перед операцією, що це за захворювання, відповідав коротко: «пухлина черевної порожнини».
Метод діагностики Образцова спочатку викликав скептичні виступи в медичній пресі й навіть знущання. Тогочасна медицина стверджувала, що прощупати шлунок чи кишківник неможливо і вважала це вигадкою, яка межує з шарлатанством. Один із київських професорів тоді заявив: «Ну, знаєте, я думав, що Образцов дивак, а він зовсім ідіот. Каже, що можна промацати кишківник!» Однак діагноз, встановлений Образцовим, майже завжди підтверджувався при операції або розтині. Коли ж було запроваджено рентгенівський метод, який прижиттєво підтверджував дані пальпації, метод Образцова був упроваджений у загальну клінічну практику.
Із 1893 року Василь Образцов почав викладати на кафедрі спеціальної патології і терапії медичного факультету Київського університету св. Володимира. Лекції читалися в Олександрівській лікарні і супроводжувалися демонстраціями. На емальованих тарілках просто з прозекторської до аудиторії приносили органи, які зазнали змін під час хвороби - шлунок, печінку, жовчний міхур, підшлункову залозу. Найбільш здібним студентам професор Образцов пропонував роботу у відділенні, і таким чином почала формуватися його наукова школа. Сам Василь Парменович мав унікальну здатність розпізнавати захворювання. Він уперше прижиттєво діагностував грижу Трейца, одним із перших описав апендицит і його форми, а також визначив ентерити як самостійну клінічну форму захворювань. Коли ж діагноз встановити не вдавалося, видатний терапевт, не соромлячись, казав: «Не знаю, братці».
В історію медицини Василь Образцов увійшов не лише як талановитий гастроентеролог, а й як діагност хвороб серця. Він разом зі Стражеском уперше в світі прижиттєво діагностував інфаркт міокарда і встановив його причину. Це медичне відкриття розпочало нову еру в кардіології. 1915 року було надруковано книгу Образцова «До фізичного дослідження шлунково-кишкового каналу і серця», яка стала надзвичайно популярною у середовищі медиків і перевидавалася кілька разів.
«Василь Образцов уперше у світі сказав слово «інфаркт» і пояснив його причину. Він описав тромбоз вінцевих артерій, який і спричинює інфаркт міокарда. Геніальність Василя Образцова була в тому, що він ставив діагнози інтуїтивно, на основі лише своїх знань, умінь і скарг хворого. Дуже важливо, щоб і сьогодні, коли вже є найсучасніші технічні засоби діагностики, людський фактор не було втрачено», - каже відомий український історик медицини, співавтор книги «Легенди і бувальщини київської медицини» Гелій Аронов.
Історія, пов'язана з дуеллю двох професорів університету св. Володимира (нині Національного університету ім. Шевченка) - Василя Образцова і Володимира Ліндемана, вразила 1908 року весь Київ. На той час Образцову було 59, а видатному патофізіологу, експериментатору й автору відомого підручника із загальної патології Володимиру Ліндеману - 40 років. Володимир Карлович славився підкресленим почуттям власної гідності. Зі студентами він був дуже суворим, вимагав відповідей лише за власними лекціями та своїм підручником і ніколи не ставив п'ятірок. «Якщо студентові ставити п'ять, то що ж залишиться мені?» - заявляв він.
Коли стало відомо про кохання між дружиною Ліндемана, київською красунею Варварою Чегодаєвою, і вже майже 60-річним Образцовим, Володимир Карлович просто на засіданні Ради університету назвав Василя Парменовича негідником і кинув йому в обличчя рукавичку. Того ж дня такий публічний виклик на дуель став головною темою розмов в університетських колах. Чоловіків намагалися помирити, але Володимир Ліндеман був непохитним.
Забігаючи наперед скажемо, що, на щастя, обидва дуелянти залишилися живими. Колеги-професори не могли дозволити загинути котромусь із них і тому вдалися до хитрощів: пістолети зарядили холостими патронами. А ще обрали одним із секундантів найвищого серед професорів - знаменитого хіміка Сергія Реформатського. І він пройшов шлях розміром у 12 широченних кроків так, що між «ворогами» утворилася величезна відстань. Тоді Ліндеман заявив, що дуель перетворюється на фарс і відмовився брати в ній участь. Та цим справа не завершилася. Обох дуелянтів було притягнуто до суду за «Справою про дуель, яка не відбулася». Відповідно до тогочасного «Положення про покарання» Ліндемана, звинувачували у виклику на дуель, а професора Образцова - в прийнятті виклику.
Сам Василь Образцов приймав виклик професора Ліндемана, маючи законну дружину і двох дітей. «У Василя Парменовича як достойного чоловіка після дуелі не залишалося іншого виходу, як одружитися з княгинею Чегодаєвою - це була справа честі. Можливо, він про це потім якось і шкодував - не знаю. Всі відомості про стосунки Образцова з другою дружиною збереглися на рівні легенд. Це вже переказано багатьма поколіннями і хтозна, як все було насправді. Можливо, хтось щось додавав від себе або, навпаки, замовчував», - вважає завідувачка відділу охорони та збереження пам'яток Лук'янівського державного історико-меморіального заповідника Оксана Борисюк.
Зі своєю першою дружиною Олександрою Гущиною Василь Парменович розлучився. На той час його донька від першого шлюбу Наталя вже вийшла заміж за майбутнього видатного кардіолога Миколу Стражеска. Розрив Образцова з Олександрою Олександрівною, як і гучний «навколодуельний» скандал, подружжя Стражескiв сприйняло боляче. Після розлучення мати Наталі Образцової жила в родині своєї доньки і зятя-кардіолога.
У другому шлюбі в Образцова було двоє дітей - донька Євгенія (1909 року народження) та син Василь (1911 р. н.). Проте доля цих двох дітей, як і їхніх нащадків, залишилася невідомою. За переказами, коли почалася громадянська війна і революція, Варвара Чегодаєва разом із дітьми виїхала за кордон. Більшість професорів, серед них і Микола Стражеско з родиною, виїхали до Криму. А Василь Парменович у буремні 1917-20 роки залишився у Києві сам - в охопленому війною місті, яке переходило з рук у руки. Здоров'я його вже було слабким - із 50 років Образцов хворів на діабет, у 58 років у нього розвинулася артеріальна гіпертензія, стенокардія і кардіомегалія. Страждаючи від серцевих нападів, професор навіть написав доповідь «Про больові відчуття при захворюваннях серця». Влітку 1920 року в Образцова стався інсульт, було втрачено рухливість правої руки і здатність говорити. Пацієнти перестали звертатися до хворого професора і всесвітньо відомого вченого обступили злидні. «Коли по вулицях Києва йшла людина в старенькому потертому сірому пальті, то ніхто не міг у ній впізнати професора Образцова. Його пам'ятали високим, вродливим, із гордою поставою. Василь Парменович був у Києві помітною постаттю, в нього часто закохувалися жінки», - розповідає Оксана Борисюк.
Залишившись самотнім, Василь Образцов дуже бідував. Тяжко страждаючи, він кілька разів чинив спроби самогубства. Коли настала зима 1920 року, в нього не було грошей, щоб купити дрова, і температура у спальні сягала 2-4 градусів нижче нуля. 12 грудня, не виходячи з квартири, він захворів на грипозну пневмонію. Учні, бачачи безпорадність свого вчителя, відвезли його до лікарні для бідних при Покровському монастирі. Через два дні, 14 грудня 1920 року, Василь Образцов помер. В останні дні життя про славетного київського професора турбувалися лише черниці монастиря.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
