У НеДілі немає поганої погоди.
Окліповували однойменну пісню з нового альбому «Трохи теплих слів», який вийшов у середині квітня. «Ми їхали з концерту в Херсоні, і десь о 4-й ранку я прокинувся від того, що вві сні почав народжуватися текст пісні. Я його одразу записав», - розповідає Едуард «Діля» Приступа. Сюжет відео придумав Діля спільно з молодим режисером Андрієм Гуляничем («Десерт», «S'бей пепел'S»). Чоловік і жінка (очевидно, в минулому їх поєднували теплі стосунки) стоять на різних кінцях дороги, чекаючи на зелене світло, щоб її перейти. Помітивши один одного, вони бояться рушити з місця, тому що доведеться перетнутися десь посередині. За цю хвилину герої переосмислюють усе життя. Свій задум Діля коментує так: «Іноді достатньо однієї хвилини, щоб зробити важливі висновки. Особисто в мене таке вже було».
Для реальних емоцій вирішили підібрати справжніх суб'єктів зйомки. Реальний світлофор стояв трохи далі Верховної Ради, біля Маріїнського парку. Доводилося не тільки весь час чекати, коли загориться справжнє зелене світло, а й коли справжнє денне трохи потьмяніє і «буде рівним», тому що кліп планували чорно-білий.
«Коли буде зелене світло, ви просто йдете на камеру, - інструктує режисер музикантів гурту «НеДіля» - «випадкових перехожих». - От я - камера, а ви отак розходитеся в різні боки і в об'єктив не дивитеся. Так ви (говорить він «УМ». - Авт.)... ви будете на цій стороні, поспішаєте з обідньої перерви в офіс. Але стоїте не одразу на тротуарі, а тільки підходите до нього он звідти. Все, переходимо дорогу, хто на тій стороні». Поки перша група - головна героїня Таня, кілька музикантів, мама з дитиною і кілька дівчат переходили на іншу сторону - ситуація змінилася: «Нє, не годиться, хмара не туди пішла. Інша траєкторія», - говорить Андрій.
«Та сторона» чекає на правильну хмару. Якщо подивитися на головну героїню через дорогу, то видається, що це - Росава, з якою Діля довго зустрічався. В неї таке ж довге волосся і навіть одягнена у схожому стилі.
- Ну... люди помічають схожість, - говорить Едуард, затуляючи рукою сонце і спостерігаючи за хмарами.
- В одному ЗМІ ти представляв Таню як свою дружину. Але ж ви ще не розписані?
- Так, ми ще не подали заяву. Але я вже їй освідчився, вона згодна стати моєю дружиною. Ми познайомилися більше року тому на ранковому ефірі однієї з київських радіостанцій, де вона була ведучою.
Відео «Трохи теплих слів» обіцяють показати найближчим часом.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
