«Третій тайм»: Шустер б'є вище воріт

      Уперше вітчизняне телебачення спробувало зустріти світову першість з футболу не лише благенькими дайджестами-оглядами-щоденниками, а й запропонувати глядачеві спеціальне видовище - щоденне футбольне шоу, покликане протягом години тлумачити перебіг поєдинків, марити втраченими можливостями та незабитими м'ячами, аналізувати та прогнозувати перемоги-поразки, смакувати усіма баченими і небаченими епізодами на полі й поза ним. Йдеться про новий проект великого шанувальника словесної свободи Савіка Шустера на каналі ICTV - ток-шоу «3-й тайм».

      Нестерпна легкість фанатського буття в часі проведення цьогорічного «мундіалю» передбачає майже п'ять годин телевізійного вболівання щоденно. Після такої кількості штрафних ударів, кутових та офсайдів футбольна спрага відчутно тамується - перевірено на собі. Тож дотерпіти до нічних посиденьок у компанії Шустера - це вже прояв побутового героїзму та непідробного фанатизму, а також ще більшого неробства. Втім, хоча нероби - це улюблений телевізійний електорат, їх важко визнати цільовою аудиторією якої-небудь програми. У випадку «3-го тайму» пріоритетним глядачем є той, хто все пропустив через заклопотаність і прагне бодай перед сном відгребти свою пайку; все ж таки потяг до м'ячів - це інстинкт і манія в одній тарі.

      За структурою програма Шустера справляє непогане враження. Спершу ведучий аналізує та обговорює із запрошеними експертами (футболістами, тренерами та суддями, поміж якими неодмінно з'являється «сторонній» - більш-менш популярний та впізнаваний вболівальник) усі поєдинки дня, потім усі милуються кращими голами, кайфують від курйозів і насамкінець анонсують матчі дня наступного. Також передбачені прямі включення з Німеччини, інтерактивний конкурс для глядачів, і на довершення - дві фахові красуні, які по черзі долучаються до ведення програми.

      Якби це все не виходило в ефір, ми могли б насолоджуватися чудовою і вельми перспективною ідеєю. А так доводиться констатувати, що Шустер систематично не реалізовує пенальті й наполегливо б'є вище пустих воріт, перебуваючи на лінії воротарського майданчика.

      Охоче вірю, що ближче до кінця ЧС-2006 у програмі буде менше пауз та технічних недоглядів, так само й не «провисатимуть» окремі рубрики (найбільше поки що потерпають «курйози» - їх просто немає). Так само можна повірити, що Шустеру поталанить налагодити співпрацю з красунями, - поки що вони його лише нервують. То «міс Україна» Інна Цимбалюк називає очки балами, то модель Олена Логозинська оголошує рекламу, наче запізнюється на потяг, - усе це не додає радості ведучому.

      Та й гості, чесно кажучи, не додають програмі дискусійного драйву. Адже це не язикаті гуманітарії чи політичні демагоги, які охоче давали волю своїм нестримним бажанням у «Свободі слова». Публіка у «3-му таймі» збирається досить герметична. Ці люди взагалі не звикли вести розмову, та ще й у прямому ефірі. А спровокувати їх на емоцію - взагалі марна справа. От і доводиться Шустерові спілкуватися з власним внутрішнім голосом. I все це художнє мовлення у стилі Джеймса Джойса у кращому разі збагачується ощадливими коментарями.

      Мені важко збагнути рівень спортивної компетенції Савіка Шустера. Але важко не помітити, наскільки він зловживає легкими вердиктами та безапеляційністю. Власне, це і є «аналіз». Щодо кожної команди він може сформулювати який-небудь безжальний висновок. Зокрема, повідомити, що італійці завжди провалюють першу гру на ЧС. Або, підсумовуючи зустріч Сербії та Чорногорії з Нідерландами, що завершилася перемогою голландців, закарбувати: «Серби атакували енергійно, з бажанням, але без гри». На жаль, запрошений до участі сербський футболіст приречено з усім погоджувався, бо - з огляду на його відповіді - не завжди розумів, про що йдеться. А після «аналізу» матчу між збірними Португалії та Анголи, який закінчився з рахунком 1:0, Шустер дійшов до геніального висновку: мовляв, проблема збірної Португалії полягає в тому, що вона не вміє забивати. Гостям, очевидно, якось незручно було нагадувати, що попередні поєдинки цих команд закінчувалися розгромом Анголи (6:0 та 5:1), та й взагалі «невміння забивати» - це не про команду Португалії. Хоч я й не належу до категорії «серйозних уболівальників», які тримають у голові багаторічну футбольну статистику, проте легковажність, з якою Савік Шустер подорожував територією «Свободи слова», видається амбітним невіглаством, коли йдеться про жорстку футбольну конкретику.

      Шустер дозволяє собі міркувати про те, що сталося б, якби не гравець А віддав пас футболісту В, а навпаки. Плідність таких дискусій не менш продуктивна, ніж обговорення сакраментального: добре, що наша команда починає грати 14 червня, а не дев'ятого, чи погано? Здається мені, що такого штибу запитання могли б загнати у глухий кут навіть природженого майстра риторики, не те що тренерів-футболістів-арбітрів, здатних лише на «так» або «ні». Звісно, у більшості випадків вони воліють погоджуватися з ведучим, який пропонує до обговорення здебільшого свої висновки, а не запитання.

      На завершення ще раз варто наголосити: програма цілком могла б стати окрасою футбольного телесезону. Для цього варто лише пам'ятати, що футбол, як і вдале ток-шоу, - це гра командна, в якій є свої правила. Натомість гравець, який намагається самотужки «обмотати» весь захист суперника, у більшості випадків банально зриває атаку.