Юрист безправний

      На київському березі Дніпра, неподалік станції метро «Лівобережна», просто неба вже кілька місяців живе родина таджиків: батько, професор історії (так сам вiн про себе каже) та юрист, Азам Гулов та троє його дітей - Саді, 11 років, Джомі та Нилуфар - по 10. Опинилися ці люди у Києві волею долі - через громадянську війну в Таджикистані. Азам Халназарович активно брав у ній участь як націоналіст-таджик, був командиром піхотної бригади Ф. Садова. Має багато бойових поранень. Однак сталося так, що він мусив шукати кращої долі за межами батьківщини. Азам розповідає, що поряд із ним жив ісламський фундаменталіст шейх Бабаєв із синами та внуками, який і став фактично причиною того, що Азам із дітьми мусив тікати з країни. До всього ж Азама покинула дружина... «Ветеран»-таджик зараз розчулено розповідає про те, скількох людей він урятував від смерті під час війни, був меценатом, під час землетрусу в Вірменії, аварії на Чорнобилі допомагав постраждалим грішми, а має гірку долю боротьби за свої інтереси. Батько Азама Гулов Харназар, до речі, був академіком-селекціонером, вперше у Таджикистані почав вирощувати огірки, помідори, кавуни, дині, був засновником нового способу зберігання лимона у тирсі. Сам же Азам у Бохтарському районі, де жив, був знаною людиною. «Я завжди заробляв чесною працею з кетменом і лопатою, на добу працював по 20 годин, навчався і працював одночасно», - каже він про себе. Вирішальним у долі Азама стало переслідування таджика-націоналіста владою. Не пручаючись такій ситуації, продавши деякі речі для дороги та харчування, Азам у 2003 році з дітьми вирішує тікати з країни. Однак все одно повертається на батьківщину і знову продовжує боротьбу проти сунітської влади. У Душанбе його одного разу навіть спіймали з листівками люди президента, допитували добу, потім відвезли додому, однак паспорт, військовий документ та водійські права не віддали.

      Продавши останнє, що залишилося у господарстві, - виноградники, Азам все ж назавжди від'їздить із Таджикистану - хоче він потрапити до Швейцарії, у Комітет із прав людини. В Узбекистані, Казахстані Азама з дітьми тримали у в'язниці впродовж двох місяців, у Москві його з дітьми б'ють невідомі, і два тижні біженці перебувають у лікарні. А в лютому Азам приїжджає до Києва, звертається у МОМ (Міжнародна організація з міграції), Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (УВКБ), де протягом місяця розглядають їхнє питання. За цей час сім'я потерпає від нападів невідомих, які нещадно б'ють Азама, старший син Саді отримує травму - перелом ноги. Ці ж невідомі украли документи батька Азама, заяви, квитанції, протоколи, довідки. Не дочекавшись позитивної відповіді від МОМ та УВКБ, Азам із дітьми вирішує самостійно переходити кордони з метою дістатися Швейцарії. Але в Закарпатті їх затримують прикордонники. Тим часом в Управлінні Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців їм пропонують отримати статус біженця. Здавалося, все б на цьому і вирішилося, та ні. Азам, побоюючись через попередні побої невідомих, не хоче отримувати в Україні статусу біженця, вбачаючи безпеку лише у Швейцарії, Америці чи Німеччині.

      Увесь час «подорожі» територією України, на жаль, жодна установа, організація не відгукнулися на запит Азама. А тим часом Азам із дітьми живе на вулиці. До кого звернутися, у кого просити допомоги сім'я Гулова не знає. Родина спить на принесеному людьми матраці просто неба, діти ловлять рибу із Дніпра, часом їжу приносять люди. Місцеві мешканці співчувають таджику-юристу, говорячи про нього як про дуже виховану й культурну людину - до того ж Азам пише вірші. І дуже хоче кращої долі своїм дітям.

Ярина МИХАЙЛЬОНОК.