«Червона армія» марширує на Захід

      Нова «червона армія» марширує на Захід, б'ють на сполох британська «Індепендент» та багато ЗМІ Північної Європи. Особливо занепокоєна Норвегія, для якої «червоноармійці» вже становлять велику реальну загрозу. Але йдеться не про людей в уніформі, а про велетенських камчатських (у США їх називають аляскськими) червоних королівських крабів, які в цих краях уже давно отримали назву «крабів Сталіна». Свого часу кремлівський диктатор дуже любив морські делікатеси з камчатських королівських крабів. Саме він у 30-х роках висунув ідею розведення велетенських червоних крабів у Баренцовому морі. Iдея ця на довгий час була забута з огляду на війну, а потiм повоєнну відбудову країни. Компартійне керівництво згадало про задум «вождя народів» і розпочало реалізовувати його в 60-х роках із метою вирішення продовольчої проблеми та поповнення валютних резервів СРСР.

      Тисячі цих морських панцирників тоді відловили біля берегів Камчатки, посадили в цистерни з морською водою і після семи днів подорожі випустили в Баренцевому морі, біля узбережжя Кольського півострова. Впродовж наступних 30 років про них майже ніхто не чув. Але на початку нового тисячоліття з'ясувалося, що європейська популяція крабів уже нараховує 12 млн.

      Дорослі краби мають до 12 кілограмів ваги, а розмах їхніх клешень сягає двох метрів. Таким великим створінням потрібно багато їжі, а оскільки краби невибагливі, то вони з'їдають все, що зустрічається на їхньому шляху: менших місцевих крабів, відкладену під час нересту ікру риб, мертву рибу та всю морську рослинність. Спустошивши вщент одну ділянку морського дна, краби переходять на іншу. Впродовж 40 останніх років вони просунулися на захід на кількасот кілометрів: пройшли морським дном шлях з околиць Мурманська до норвезьких фіордів і Норвезького моря.

      «Вони прямують на південний захід і можуть дійти навіть до Гібралтару, крайньої південної точки європейського континенту», - передбачає в інтерв'ю агенції «Франс пресс» російський біолог Юрій Орлов, який у 60-х роках особисто займався «крабізацією» морських околиць Мурманська. - На щастя, ми ще маємо трохи часу, бо шлях до Гібралтару для них займе 150 років». Учений Ян Сундет із норвезького Інституту морських досліджень налаштований більш оптимістично. Він вважає, що червоні королівські краби здатні жити лише в холодних північних водах, тому більш теплі води Атлантичного океану їм не підходять.  Але інші дослідники моря вважають, що з часом краби можуть прилаштуватися до нових умов.

      Камчатські краби за примхою Сталіна так і не стали делікатесом для радянського робітничого класу, але були гідно оцінені західною буржуазією. Норвезькі рибалки отримують за кілограм виловленого краба 65 норвезьких крон (10 доларів), але в тамтешнiх магазинах за кіло цього делікатесу потрібно викласти вже 500 крон (82 долари).

      Влада Норвегії опинилася тепер перед великою дилемою. З одного боку, делікатесне м'ясо морських потвор є значним джерелом прибутків для рибалок. Власники 259 норвезьких спеціалізованих рибальських катерів отримують тепер понад 60 відсотків своїх доходів від вилову королівських крабів. З іншого боку, ці краби так спустошують морське дно, що теперішні «золоті» заробітки норвезьких рибалок уже в недалекому майбутньому можуть обернутися повним крахом, оскільки зникне вся морська фауна та флора. «Ми більше не можемо використовувати наші неводи та глибоководні троси, оскільки краби перекусують і нищать їх», - скаржиться агенції «Франс пресс» Арнульф Бертеуссен, рибалка з розташованого в арктичній зоні Норвегії села Хоннінгсвааг. «Вони знищують все на своєму шляху. Вони перетворюють морське дно на Сахару», - додає він.

      Оскільки велетенські морські панцирники не мають інших природних ворогів, окрім людей, то вони розмножуються неконтрольованим чином і вже тепер стали великою загрозою для крихкої арктичної екосистеми та рибного господарства. Андреас Тветераас із норвезького відділення  World Wildlife Found («Світовий фонд дикої природи») пояснює, що краби-гіганти поїдають ікру маленьких рибок-громадниць, які є важливою ланкою харчового ланцюжка. Цими рибками живиться, зокрема, тріска, за рахунок відлову якої живуть норвезькі рибалки. Зникне громадниця - зникне і тріска.

      Популяція крабів розростається, немов пожежа лісом-сухостоєм. Самка краба досягає статевої зрілості у віці семи років. За один раз вона відкладає приблизно 500 тис. яєчок, з 1-2 відсотків яких вилуплюються крабики. Тобто одна самка кожного разу дає життя 50-100 тисячам потомства. З цього числа виживають і досягають дорослого віку кілька тисяч особин. За словами згаданого Андреаса Тветерааса, берегів Норвегії досягла переважно молода популяція, серед якої лише мала частина дорослих самок. Чергові сотні тисяч досягнуть зрілого віку вже в найближчі роки, і тоді популяція розпочне зростати жахливими темпами.

      Екологи вже тепер попереджають, що біля берегів Норвегії закладено екологічну бомбу, яку потрібно якось знешкодити. «Світовий фонд дикої природи» намагається привернути увагу норвезького уряду до цієї проблеми. Три роки тому ця організація звернулася до ООН із листом, в якому звинувачує Норвегію в порушенні конвенції про біологічну різноманітність. Норвегія ратифікувала цю конвенцію 1992 року. Тоді уряд, виходячи з сьогочасних економічних міркувань, проігнорував вимоги екологів. Але тепер навіть рибалки, які раніше висували вимогу повної ліквідації популяції крабів, лише обережно говорять про збільшення квот на їх відлов. Норвезька влада фактично не може знищити популяцію крабів біля своїх берегів, оскільки, за міждержавною угодою з Росією, норвезька квота відлову крабів на цей рік становить 300 тис. штук, а російська - три мільйони. Все більше норвезьких експертів доходять думки, що червоні королівські краби стали не лише великою екологічною та економічною проблемою, а й серйозним питанням відносин із Москвою.