Жіночі детективи - головна ознака телевізійного сьогодення

       Мелодраматичні багатосерійні фiльми, які в головній «мильній мануфактурі» Бразилії називають теленовелами, так і не змогли витіснити з ефіру милого серцю детектива. Занадто вже сильною видається інтрига цього кросвордного жанру з іменами підозрюваних по горизонталі і жертвами по вертикалі. Цілком можливо, що його популярність підігріває той нюанс, що сучасний детектив - це вже не чистий жанр, а синтез любовного роману і детективу. Якщо раніше задля прекрасних дам можна було влаштувати лицарські турніри чи стрілятися на дуелях, то зараз для того, щоб завоювати серце дівчини, доводиться шукати нових шляхів. А що може бути кращим, ніж прийти на допомогу в складній ситуації, та ще і знайти злочинця, який замислює замах на життя красуні? Втім героїні книг Тетяни Устінової не претендують на ролі спокусниць. Хоча в серіальному варіанті вони набувають рис відомих і вельми чарівних актрис. Наприклад, в головній ролі нового детективного серіалу «1+1» - «Мій особистий ворог» - знялася зірка серіалу «Зупинка на вимогу» Анна Большова. Тож із 12 червня всі ми маємо гарну нагоду «присісти» на сучасну історію злочину та невідворотної кари, яка випала на долю тележурналістки Олександри Потапової.

      Складно повірити, що, залізши під стіл у пошуках звичайнісінької ручки, можна дізнатися, по-перше, що твій чоловік давно тобі зраджує, по-друге, що життєрадісна і така начебто товаристська телезірка Віка насправді й духу твого не переносить, а по-третє, що саме з цією подружкою тішиться з життя твій благовірний. Проте навіть розлучення з чоловіком (героєм Дмитра Щербини) і звільнення з роботи не годні пояснити появу в житті Олександри якихось підозрілих типів, які чатують на сходах її власного будинку. Щоразу Тетяна Устінова вигадує для своїх героїнь якісь нові «подляни».

      - Тетяно, чи не поясните ви, чому іронічні детективи пишуть переважно жінки?

      - Борис Акунін теж дуже іронічний. Але його останні трілер і роман - цілковитий «стьоб»! Я з ним незнайома, тож не мала можливості запитати, що саме він хотів сказати в цих творах, чи правильно я прочитала його тексти. В принципі, іронічні детективи пишуть жінки, але і чоловіки також!

      - Але є ж певні імена - ви, Донцова, Хмелєвська...

      - У мене ж не дуже іронічні історії. У Дар'ї Донцової взагалі, якщо говорити телевізійною мовою, твори - це ситком. Відкриваєш, не важливо на якій сторінці, читаєш її сцени і тобі просто смішно від того, що роблять герої. Їй такі ситуації вдаються краще за всіх. Я не можу сказати, що у мене виходить так само. А те, що взагалі жінки пишуть детективи, мені здається, що це просто прикмета нашого часу. Олександра Мариніна була певним чином «космонавтом-Гагаріним», який полетів у космос, і всі збагнули, що Чехову залишається тепер лише зітхати і що жінка, в принципі, може писати детективи. Адже за радянських часів жінки не писали в цьому жанрі зовсім. Та й узагалі такого штибу творів було дуже мало. Були «Щит і меч» Вадима Кожевнікова, «І один у полі воїн» Юрія Дольд-Михайлика. Також «ТАРС уповноважений заявити» Юрія Семенова, який шпарив винятково мовою нормативних актів і для читання був дуже важкий. Ось, власне, і все. А потім раптом усі кинулися писати, і... почало виходити.

      - У нас у Києві останнім екранізували вісім ваших романів, вони весь червень iтимуть в ефірі «1+1» - щотижня по новому серіалу. У вас немає відчуття, що в екранному форматі ваші твори змінюються?

      - Звичайно, змінюються! Кіно - це технологія, телесеріал - це також технологія, що вимагає для екранізації тривалого часу. Найчастіше я просто не впізнаю на екрані ні своїх історій, ні своїх героїв. Але якщо віддаєш право на екранізацію -то ти вже не господар своїх творів. Я вже перестала брати участь у знімальному процесі.

      - Ви писали колись фантастику. Не збираєтеся повернутися до цього жанру? Можливо, спробувати себе у фентезі?

      - Якби я мала три життя, які можна було б проживати одночасно, то в одному я писала б детективи, в іншому - фантастику, а в третьому була б хорошою матір'ю і доброю дружиною. Позаяк це неможливо, то треба зупинитися на чомусь одному. Я вибрала детективи.

      - Канал «1+1» планує зняти ще чотири нових серіали за вашими книгами. В'ячеслав Криштофович щойно завершив зйомки серіалу за твором «Дім-фантом у придане». Як виникла ця історія про неіснуючий дім?

      - У моєї дитини була нежить, і я сиділа вдома, дивилася телевізор. Iшов сюжет про те, що в Москві, в районі Чистопрудного бульвару і Садового кільця, є двоповерховий дім, побудований ще 1905-го чи й 1900 року. Цього будинку немає ні на карті Москви, ні у списках житлово-комунальних господарств. Тобто цього будинку формально не існує, але в його двох під'їздах живе шiсть чи вiсiм сімей, які ще за Сталіна перейшли на самоврядування - самі криють дах, самі лагодять труби, самі тягнуть телефонний кабель. У них там республіка. У самому центрі Москви - можете собі уявити?! Не знаю, що з ними сталося після того, як показали сюжет. Навряд чи їм дали спокій. Ось ця історія і поклала початок детективу.

      - А самі ви бачили цей будинок?

      - Та ні, мені досить було почутої інформації. А далі вже, як у пушкінського Дон Хуана, - помітив вузеньку п'яту, а уява миттєво домальовує решту. Так для мене цікавіше, ніж поїхати і на власні очі побачити життя тих людей. Якби я писала якісь документальні детективи, то тоді  це мало б сенс. А так цікавіше самій довигадувати.

Світлана МАКСИМОВА.