Страхування під... страхом

Сумнівний оптимізм

      Людина живе у світі ризиків. І від цього, як кажуть, нікуди не дінешся. Чи на виробництві, чи в подорожах по землі, воді або ж у повітрі, чи в повсякденному побуті ризики нас не минають. Десь імовірність непередбачених ситуацій більша, десь — менша, але у будь-якому разі абсолютний спокій нам може лише снитися.

      Тож не дивно, що людство ще в період розкладу первіснообщинного ладу виробило дотепер неперевершений механізм захисту від отих самих ризиків. Це — страхування. Певна річ, в умовах сучасного суспільства воно перетворилося на інститут універсальний, але суть і принципи залишаються незмінними.

      Якщо ж вести мову про держави пострадянські, то вони мусили пройти ще й через горнило пертурбацій політичних, від яких непросто оговтатися дотепер. Спершу був всеохоплюючий Держстрах, що здавався чимось непорушним. А після розвалу Радянського Союзу на незалежних просторах з'явилося чимало компаній, котрі, як згодом з'ясується, на хиткому ринку постали лише для того, аби зірвати куш і розчинитися в небутті. Вони похитнули довіру до інституту страхування настільки, що дотепер наші співвітчизники часто-густо вважають за найкраще не мати з ним справ.

      Щоправда, президент Ліги страхових організацій України Олександр Філонюк не так давно висловлювався досить оптимістично. Мовляв, цей ринок сьогодні вийшов на нові якісні позиції. Якщо зважати на загальний обсяг страхових премій, приміром, у першому кварталі нинішнього року, то він і справді зріс порівняно з аналогічним торішнім періодом у 2,18 раза і становить 1,895 мільярда гривень. Але цей оптимізм цілком може здатися й сумнівним...

Найпростіший шлях «відмивання» грошей?

      Страхові премії — це, звісно, добре. Додаткові грошові надходження ще ніколи зайвими не були. Але є ще й інший, не менш важливий показник. Це — рівень виплат страхових компаній щодо отриманих платежів. За підсумками того ж першого кварталу 2003 року, він у загальноукраїнському масштабі становить усього 9 відсотків. Проводити якісь паралелі з західними страхувальниками просто смішно. Адже у них цей показник (не повірите) сягає 70-90 відсотків на рік.

      Певна річ, у таких випадках мимоволі виникає підозра — щось воно не так. Особливо якщо зважити на деякі особливості страхового бізнесу в Україні. Чи не найголовніший тут фактор — він не підлягає оподаткуванню. Отже, й спокуса половити рибку у цій каламутній воді може виникнути сама по собі.

      А тепер поміркуємо далі — поки що у площині суто теоретичних припущень, грунт для яких на практиці існує цілком реальний. Приміром, ви працюєте начальником пожежної охорони. А ваш начальник створив підконтрольну йому страхову компанію. Певна річ, він всіляко підштовхує підлеглих шукати для неї клієнтуру. Якими шляхами? Елементарними. На будь-якому підприємстві зачіпок можна познаходити вдосталь. От ви і приходите туди з обіцянкою «закрити очі» на численні порушення, що взагалі вимагають призупинити виробництво, в обмін на контракт з вищеназваною компанією.

      Подібний сценарій можливий не лише за участю пожежної охорони, а й усіх структур, які ми називаємо контролюючими. Головне — мати важелі впливу, що дозволяють тримати на короткому повідку всіх, кого треба.

      Звісно, про гарантії страхових виплат у разі необхідності тут думається найменше.

Добровільна... примусовість

      Згідно з існуючим законодавством, страхування в Україні може бути добровільним або обов'язковим. У кожному з цих випадків передбачено конкретний перелік його видів. Так, обов'язковими є страхування медичне, спортсменів вищих категорій, від нещасних випадків на транспорті, фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи та інші. Загалом набирається аж 34 види, які, певна річ, гарантують доволі значну сферу закладання страхувальних зусиль, утворюючи ринок їхніх послуг. Маючи потужне лобі, страховій компанії на цьому можна існувати зовсім непогано.

      Приміром, ви працюєте в системі Держнаглядохоронпраці, Держпожнагляду чи іншому державному, тим паче контролюючому, органі. І вищі начальники створюють «нашу» страхову компанію. Певна річ, згори донизу йдуть відповідні вказівки. Важелі тут можуть бути різними — від перевірки протипожежного чи технічного стану до запобіжних або ж адміністративних заходів. І все це робиться з однією метою — домогтися, щоб керівник застрахувався саме у «нашій» страховій компанії.

      І хоч страхувальник має право обирати страховика добровільно, насправді все виходить інакше. Проаналізувавши стан справ на Дніпропетровщині, мені довелося переконатися в цьому наочно.

      Чи не найпоказовішу ситуацію я зафіксував у закритому акціонерному товаристві «Оріль-лідер», територіально розташованому в Царичанському районі, — підприємстві успішному і знаному далеко за межами області насамперед за торговельною маркою «Наша ряба». Не один рік тут співпрацювали з «Українською пожежно-страховою компанією»(УПСК). У такого партнерства, здавалося б, підгрунтя існує цілком вмотивоване. Ця компанія працює на ринку вже протягом 12 років, має страхову мережу в усіх областях, виконує 19 видів страхування і, найважливіше, за рівнем активів, страхових платежів та резервів, статутного фонду входить до першої шістки у всеукраїнському масштабі.

      І раптом ні сіло ні впало «Оріль-лідер» анулює чергову угоду з УПСК і укладає іншу. Звісно, картати за це керівництво ЗАТ не доводиться. Господарю, як кажуть, видніше. Аби не одне «але»... Будь-який справжній господар, що не кажи, обирає страхову компанію за загальноприйнятими критеріями її надійності. Це — мінімальний тариф, умови відшкодування ймовірних збитків з тим, наскільки вони вигідні підприємству. Також важливо знати й родовід компанії — хто її засновники, наскільки вони вникають у стан справ. І багато що тут взаємопов'язано. Якщо компанія, приміром, потужніша, то й тариф буде меншим. Отже, не помилитися у своєму виборі надійного страховика начебто труднощів не складає.

      Але «Оріль-лідер» вчинила всупереч здоровому глузду, в терміновому порядку уклавши угоду з компанією, що працює на ринку лише 2 роки, здійснює 2-3 види страхових послуг, а в Дніпропетровській області представлена одним-єдиним посередником — приватним підприємцем. Не на її користь й інші критерії надійності порівняно з тією ж УПСК: активи — відповідно 54190 і 8563 тис. гривень (усе — за станом на 1.04.2003 року), страхові платежі — 33953 і 3758, статутний капітал — 10000 і 550, страховий резерв — 39741 і 5505...

      Один з керівників ЗАТ, з яким мені довелося поспілкуватися, душею й не кривив — мовляв, ми цілком усвідомлюємо, що гроші викидаємо в трубу. Ви прекрасно знаєте, хто цю компанію лобіює, і якщо з нею угоду не підпишемо, то знайдуть зачіпки, аби підприємство паралізувати.

      А не спійманий за руку — то ще не злодій. Тим паче письмових розпоряджень на цей рахунок ніхто не роздає. Такі речі робляться усно і без свідків, але так, що мимоволі пересвідчишся, як багато може значити одне сказане слово.

      От і спробуй нещасному клієнтові заїкнутися про добровільність вибору, коли кожен намагається підсунути йому страхову свою компанію в найпрямішому розумінні цього слова.

      В інших сферах, яких мені довелося торкнутися, поживи для роздумів знайшлося не менше. Взяти хоча б банківську... Аби в цьому пересвідчитися, інколи достатньо підняти телефонну трубку і просто поцікавитися, чи можете ви добровільно застрахувати кредит, який маєте намір узяти.

      — Можете, але тільки у нашій страховій компанії, — без будь-яких застережень повідомив жіночий голос з дніпропетровської філії «Правекс-банку».

      — І що це за компанія? — цікавлюся далі.

      — Київська... Назвати її, вибачте, по телефону не можу.

      Так само мені повідомили про існування своєї страхової компанії «Еталон» і при поштово-пенсійному банку «Аваль», і при «Приватбанку»...

      Отже, ситуація складається досить характерна. Ви берете у банку кредит і не можете його застрахувати у незалежній страховій компанії. Певна річ, вас до цього ніхто і не зобов'язує. Мовляв, банків вистачає — вибирай на свій смак.

      — Об'єкти застави ми страхуємо в обов'язковому порядку, — значно більший простір для маневру надав мені начальник відділу споживчих кредитів банку «Кредит-Дніпро» Сергій Гаман. — Своїм клієнтам рекомендуємо понад десять компаній, у надійності яких ми впевнені.

      — А якщо я забажаю застрахуватися у такій, що до вашого списку не входить? — продовжую гнути своєї.

      — Тоді ми будемо змушені теж пересвідчитися у її надійності.

      Відповідь начебто логічна. Але чи можна її сприймати за чисту монету?

Конкурс вищий за закон?

      Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради народних депутатів пішов ще далі, оголосивши конкурс з визначення страхових компаній, які можуть виступати страховиками комунального майна територіальної громади міста. Як його розцінити — як благородні наміри чи все ж порушення законодавства? Залишимо цю дилему на відкуп юристам. Але на одне мимоволі зверне увагу навіть дилетант у правництві. Згідно з українським законодавством державні чи громадські організації не можуть пропонувати страхову компанію і визначати уповноважених страховиків. А як же тут? Міська влада робить це відверто, хай і за благородною ширмою конкурсу? До речі, немало знаних страхових компаній у ньому взагалі не брали участі саме через це.

      Критерії надійності досить жорсткі. Найголовніше ж, що вони чіткі. І коли міська влада на підставі конкурсу відібрала шість страховиків, то це зовсім не означає, що ті, хто опинився за бортом, мають гірше реноме. Тож чому вони не можуть теж бути претендентами на страхування об'єктів комунальної власності? Адже такого поняття, як конкурс, Законом України «Про страхування» не передбачено?

      Власне, з такою мотивацією втрутився у перебіг подій і уповноважений Держкомітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у Дніпропетровській області А. Большаков. Він якраз і звертає увагу на те, що згідно із Законом «Про страхування» уповноваження страховиків може здійснюватися лише тоді, коли страхування передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. В інших же випадках подібні дії з боку державних органів забороняються. Цим керувалася й прокуратура Дніпропетровська, яка опротестувала рішення виконкому міської ради «Про затвердження підсумків конкурсу з визначення страхових компаній, які можуть виступати страховиками комунального майна територіальної громади міста». У відповідь виконком визнав його таким, що втратило чинність. Але навряд чи цей переконливий урок піде на користь: як кажуть, звичка — друга натура.

      Подібні проблеми виникають і з іншими державними структурами, що мають стосунок до обов'язкових видів страхування. Як от Державтоінспекція... У її царині обов'язковому страхуванню підлягає перевезення небезпечних вантажів. Телефоную до обласної Державтоінспекції у Дніпропетровську. Там теж мені повідомляють, що рекомендують три страхові компанії — «ДІСКО-ДАСКО», «Гарант-авто», «Глобус». Хоча й проти інших, начебто, вони не проти — мовляв, аби тільки все було надійно. Але кожному зрозуміло, що стоїть за оцим «Державтоінспекція рекомендує».

      Хоча в царині Міністерства внутрішніх справ нині намітилися вагомі зміни, варто сподіватися, у кращий бік. Зокрема, на рівні Дніпропетровської області прийнято рішення анулювати всі попередні угоди співпраці зі страховими компаніями, кожна з яких укладала їх з окремими підрозділами — чи відділом віз та дозволів, чи вищезгадуваною Державтоінспекцією тощо, і перевести їх на цілком законні стосунки зі спеціально створеним для надання платних послуг дочірнім підприємством.

      Про систему Укрзалізниці годі й говорити. Купуючи квиток на поїзд, ми тут же дізнаємося, яка компанія нас застрахувала. Про своє право добровільного вибору навіть не задумуємося. Начебто так бути не повинно? Але як? Не будеш же перед кожною поїздкою ще й бігти страхуватися.

Юр'їв день близько ста компаній очікує вже з нового року

      Аналізуючи тільки вищесказане, можна дійти висновку, що страховий бізнес в Україні надалі в такому вигляді існувати не може. Бо якщо ту чи іншу компанію в нас зазвичай може лобіювати хтось впливовий, то її швидше доводиться розглядати у ракурсі «відмивання» чи легалізації коштів. І таке страхування не доводиться називати навіть умовним. Найплачевніше ж — таким чином дискредитують сам інститут однієї з найдревніших категорій суспільних відносин.

      Відрадно, що нині зажевріла надія на кардинальну зміну ситуації. Вимоги до страхових компаній стають усе жорсткішими. Насамперед це стосується суми статутного фонду. Вже до 7 листопада нинішнього року він для кожної компанії мав становити не менше 500 тисяч євро, а для тих, які видають поліси страхування життя, — і взагалі один мільйон.

      Однак і це ще тільки квіточки. А будуть і ягідки — з нового року й ці розміри статутного фонду мають ще зрости.

      Прогнози фахівців щодо багатьох компаній оптимізму не вселяють. Значна частина їх банально зійде, так би мовити, з дистанції. І коли нині страхових компаній нараховується більше трьохсот, то після того, як з нового року настане справді Юр'їв день, щасливчиків залишиться менше двохсот. Тож тим, хто таким у найближчому майбутньому банкрутам довірився, дійсно, не позаздриш. Вочевидь, доведеться суворо запитати й з тіньових лобістів, які страхувальників просто підставляють під свої компанії, що нерідко страховими тільки називаються.