Запровадь свідоцтво в склад —

      Комерційні банки все ще неохоче надають кредити селянам, бо й рік такий, і застави надійної немає. За статистикою, лише кожна одинадцята банківська позичка іде на потреби сільського господарства. Достатньо серйозною гарантією повернення коштів банкіри вважають хіба що землю і зерно. Щодо першого — в державі ще не створено дієвого механізму іпотечного кредитування, а от вигідно закласти зібраний урожай аграрії зможуть уже з наступного року. Тоді, коли повною мірою запрацюють складські свідоцтва, — особливі папери, які засвідчують наявність збіжжя на складі і гарантують, що воно нікуди звідти не зникне.

      Згідно з положенням про обіг складських документів на зерно, такими є складська квитанція, просте та подвійне свідоцтва. На їх виготовлення витрачатися селянину не доведеться — всі витрати беруть на себе зернові склади. З 1 серпня складські квитанції повністю витіснили добре відому завсідникам елеваторів форму №13. Наступним етапом має стати масове впровадження на хлібо-приймальних підприємствах складських свідоцтв — документів, які, як і квитанція, підтверджують наявність збіжжя на складі, але, на відміну від квитанції, можуть бути цінним папером для банкірів під той же кредит чи підставою для заставних операцій із зерном.

      Коли свідоцтва запрацюють на повну силу, сільгоспвиробники матимуть можливість укласти заставну угоду зі складом, на який збіжжя потрапило. Власне, заставна схема працює так: приймаючи зерно на зберігання, селянину сплачують половину його тодішньої (тобто осінньої) ціни, яку визначає своєю постановою Кабінет Міністрів, а в квітні «здавальник» має можливість забирати продукцію, щоб, повернувши кошти, продати її дорожче за весняними цінами, які проти осінніх зазвичай піднімаються. Складські свідоцтва суттєво спростять цей процес: забирати партію зерна буде не обов'язково, продавцю достатньо передати складський документ покупцеві, а той уже розбиратиметься, що йому робити з товаром.

      Проте значно вигідніше використовувати складські свідоцтва як заставу для одержання кредитів у банку. У такому випадку потрібно витребувати на складі подвійне — складське (частина А) і заставне (частина Б) — свідоцтва. Маючи на руках такі папірці, аграрій зможе сміливо звертатися у відділення будь-якого банку й оформляти звичайну позичку під середньостатистичні відсотки (цього року вони спустилися до 17,4 відсотка проти минулорічних 25,8 відсотка, стверджують у Нацбанку), залишаючи при цьому «частину Б» як гарантію повернення грошей. У квітні в разі повернення суми з відсотками зерно повертається до власника, а ні — стає власністю банку.

      Якби минулого року на території України діяли складські свідоцтва, комерційні банки отримали б неабиякий прибуток, адже ціна на зерно, як відомо, з осені до весни сягнула небачених висот. Цього року «піддослідним кроликом» у випробуванні заставних закупівель в черговий раз стали державні агенти — ДАК «Хліб України» та Держрезерв. Наприклад, ДАК, видавши складські свідоцтва, закупив за заставною схемою зерна на майже 20 мільйонів гривень.

      Деякі комерційні банки вже висловлюють готовність проводити подібні кредитні операції. Наприклад, за словами Віктора Горбачова, директора кредитного департаменту АППБ «Аваль» (банку, який чверть кредитів видав саме селянам), попри невтішний відсоток повернення цьогорічних позик, наступного сезону вони готові ризикнути із складськими свідоцтвами. «Складські свідоцтва — одна з найнадійніших гарантій застави», — сказав він в інтерв'ю «УМ». Проте зазначив, що при цьому урожай має бути обов'язково застрахований, як це «добровільно-примусово» передбачено в законі про зерно.

      Водночас Віктор Горбачов визнав, що комерційні банки все одно дуже ризикують, приймаючи складські свідоцтва. З одного боку, якщо «частина Б» або закладне свідоцтво матимуть статус цінного паперу, вони вільно обертатимуться на ринку цінних паперів і ним «гратимуться» на біржах, з іншого — його переслідуватимуть не лише звичайні цінно-паперові ризики, а й усі зернові. Насамперед, сезонні цінові стрибки. А також операційні неузгодження: рух зерна зараз здійснюється фактично «в ручному режимі», тому оперативну інформацію про його купівлю-продаж годі отримати. Також склади не забезпечені спеціальною технікою на гідному рівні. Втім останнє — не проблема банків і тим більше не проблема селян, яким складно розвиватися без достатнього фінансування. Адже саме для зручності сільгоспвиробників впроваджується система складських свідоцтв. «Основна цільова група — не склади, не банки, а виробники, які повинні отримати гроші», — зазначив керівник Групи впровадження проекту ЄБРР Віктор Андрієвський.

      Як було зазначено, ціни на закладене зерно визначатиме Кабінет Міністрів, і в цьому ще один з рифів потенційної недосконалості системи. «Для банків було би вигідніше запровадження ф'ючерсних контрактів», — зазначає представник банку «Аваль». Але така форма торгівлі зерном, хоч і була ініційована колишнім віце-прем'єром Леонідом Козаченком, наразі завмерла й живе лише у рожевих мріях фінансистів.

      Окрім того, українським законодавством ще не визначено статус складських свідоцтв, отже, невідомо, чи будуть вони цінними паперами. Наприклад, у Росії, де вони в обігу із 2001 року, заставні свідоцтва одразу застосовуються як цінні папери, а у нас це досі — предмет дискусій.