«Придбання товарів у групі» — нова послуга, що потребує довіри

      Останнім часом взаємини між бізнесом та владою значно покращилися. Втім у напрямі встановлення довіри між підприємцем та чиновником працювати ще й працювати. Як на рівні центральних органів влади, так i на місцях.

      Підприємці, які ведуть свою справу в традиційних галузях, уже навчилися вибудовувати взаємини з тими, хто опікується ними з боку держави.

      Неодноразово Президент і Прем'єр-міністр наголошували на тому, що слід зробити все можливе для сприяння підприємництву в експортноорієнтованих галузях. А от представникам бізнесу, який є для країни новим, доводиться значно важче. Новому завжди нелегко відстояти своє місце під сонцем. У нашій країні — особливо. Не тільки з огляду на суб'єктивні чинники, а й через об'єктивні причини. Хоча, як правило, за відсутністю нормативної бази чи механізму контролю за дотриманням законів приховується той самий «людський фактор» чи суб'єктивний інтерес. От і залишаються неврегульованими відносини між продавцем і покупцем послуг, між партнерами й інвесторами тощо.

      Одним із нових для України явищ на споживацькому ринку є придбання товарів у групі, яке є, мабуть, найкращим засобом купівлі дорогих товарів. З одного боку, ця форма купівлі є чимось середнім між відомими нам розстрочкою та касою взаємодопомоги. Але, з іншого, придбання товарів у групі має свої відмінності, які дозволяють говорити про цю систему як про самостійний вид поведінки споживача. Причому вигідніший за, скажімо, кредит (фахівці стверджують, що придбання у групі дешевше на 10—15 відсотків).

      Якщо коротко, то для купівлі дорогої речі громадяни, які не можуть дозволити собі її купівлю самостійно, об'єднуються у групу. Це може бути група для придбання автомобіля чи квартири, холодильника чи пральної машини. Щомісячно роблячи внески, які складають у сумі вартість однiєї одиниці товару, вони купують його спочатку одному члену групи, потім — другому і так доти, доки всі учасники цього тимчасового колективу не отримають свій товар.

      Очевидно, що хтось отримає товар першим, а хтось останнім. Черговість визначається або шляхом аукціону (перевагу має той, хто запропонує найбільший внесок), або за допомоги бальної системи (за кожний фіксований місячний внесок членам групи щомісячно нараховуються бали, і першим отримує товар той, у кого їх більше). Можна покластися й на жереб, але випадковість у такій справі навряд чи доцільна.

      Визначення черговості стимулює тих клієнтів, які роблять внески з випередженням графіка, тим самим прискорюючи придбання товару не лише для себе, а й для інших. Тобто якщо платіжні можливості учасника групи зросли, він маєте нагоду відчутно покращити свої позиції. Варто зазначити, що той, хто уже отримав товар, продовжує вносити гроші, наближуючи до омріяної покупки інших.

      Адмініструванням таких груп займаються спеціальні компанії. Цей вид бізнесу у світі давно є самостійним, а ринок таких послуг динамічно розвивається. На українському ринку працює більш як двадцять компаній-адміністраторів, а його обсяг оцінюється у 2 млрд. гривень, хоча він існує лише кілька років.

      Звичайно, як кожний бізнес, пов'язаний iз вкладанням грошей та довірою, адміністрування придбання товарів у групі є справою делікатною. Репутація надійного партнера тут складається роками, а будь-яка помилка може коштувати надзвичайно дорого. Тому кожна компанія-адміністратор зацікавлена у стабільності ринку та прозорості умов для роботи. Крім того, вона намагається продемонструвати успішність своєї діяльності. Причому не показну, а реальну. Інакше про яку довіру може йтися?..

      Як вдалий приклад застосування на наших теренах технології придбання товару в групі можна навести «Автоплан» — систему придбання автомобілів, яка існує в Україні кілька років. За цей час компанія «АІСЕ Україна», яка є адміністратором «Автоплану», не тільки створила власну мережу агентів та регіональних представництв більш як у 100 населених пунктах країни, а й стала відомою як надійна та соціально відповідальна компанія. За роки роботи в Україні через систему «Автоплан» отримали змогу придбати авто кілька десятків тисяч наших співгромадян. Кожного місяця ця цифра зростає приблизно ще на півтисячі.

      Компанія вважає, що її бізнес динамічно розвиватиметься й надалі. Звісно, за умови, що український споживацький ринок буде зростати, а середній українець позбудеться страху перед інвестуванням у майбутнє.

      Є ще одна умова успішного запровадження системи придбання товарів у групах. Це — захист адміністраторів і учасників груп від сваволі чиновника. У країнах, де ця форма споживацької поведінки існує багато років, функціонування таких систем та поведінка адміністраторів регулюється спеціальними нормативними актами. Скажімо, у Португалії з 1991 року існує Закон «Про встановлення нового режиму систем купівлі у групах». Якби не розроблене законодавство, навряд чи в Аргентині придбання товарів у групі існувало б понад 30 років і налічувало понад 5 мільйонів учасників.

      В Україні придбання товарів у групі стало відомим з середини 1990-х років, воно набирає усе більших обертів, а вітчизняне чиновництво й досі намагається керувати ним «у ручному режимі», що завдає шкоди усім зацікавленим сторонам. Учасники ринку давно наполягають на ухваленні спеціального закону, який регулюватиме їхню діяльність.

      Багато ще треба зробити у нашій країні для того, щоб чиновник нарешті відчув себе працівником, найманим громадою для роботи на кожного з нас, а не на свою кишеню. Втім розширення кола засобів самоорганізації громадян, у тому числі й шляхом долучення до груп з придбання товарів, неминуче звужує простір для чиновницького маніпулювання законами.

      Якщо правильно, що економіка визначає рівень життя суспільства, то нові форми споживацької поведінки, засновані на довірі учасників ринку один до одного, нові технології, запозичені у розвинених країнах та адаптовані до українських умов, є запорукою нашого просування вперед.

   Юрій СЕМЕНЕЦЬ.