Копайте — і вам відкриється

      Інформація про те, що прикарпатські вчені з першої спроби натрапили при розкопках на залишки споруди, яка може вивести на сховані під землею руїни резиденції галицьких князів, що «давно перебувають у розшуку», сенсаційною звісткою облетіла  українські ЗМІ. Однак слідом за нею зазвучали голоси скептиків, котрі стверджують, що ініціатори цьогорічного «крилоського відкриття» поспішили видати бажане за дійсне, а  таких знахідок фахові археологи спроможні накопати — хоч греблю гати. У пошуках пояснень ми звернулися до викладача Прикарпатського національного університету Ігоря КОВАЛЯ — порушника спокою на Крилоській горі й у середовищі вітчизняної археологічної спільноти.

      — Пане Ігорю, що там видно у свіжовикопаній траншеї, і чим ви так розтривожили професійних шукачів старовини? Які контраргументи вони наводять?

      — Офіційних оцінок і відкритих опонентів немає, лиш є прихована реакція скептиків і злостивців. Почулися голоси не на підтримку доброї ідеї, а на її дискредитацію. Дехто каже: «А яке він мав право взагалі там копати?». Але ж ми це робили зі спеціалістом. До того ж ідеться не про відкриття, а про передумову до нього. Своє завдання я бачив у тому, аби привернути суспільний та науковий інтерес до цієї важливої проблеми, бо для повноцінного відкриття потрібнi фінансування на державному рівні й сучасна техніка замість традиційних лопат. Відомо, скільки мільйонів витрачено на Десятинну церкву в Києві (там уже немає чого шукати), а в Галичі й тепер, де не копнеш, можеш натрапити на несподіванки і сенсації.

      — Ви якимось чином причетні до археології і давнього Галича?

      — Ним я зацікавився ще на першому курсі історичного факультету Львівського університету. Пригадую, як професор Ярослав Павлович Кісь учив нас, студентів: «Не слухайте ніяких інших версій: давній Галич розміщувався на місці сучасного, а на горі, де руїни замку, була резиденція галицьких князів — й Осьмомисла, і Данила». Другого дня до нас прийшов професор археології Пелещишин Микола Андрійович і сказав: «Археологи аргументовано довели, що давній Галич був на території сучасного села Крилос».

      Ця інтрига мене настільки полонила, що двічі під час літніх практик я під керівництвом професора Вітольда Вітольдовича Ауліха розкопував Крилос. Ми тоді виявили житло боярина та ювелірну майстерню, в якій зберігалося п'ять іконок, виготовлених із застосуванням дорогоцінних металів. Зрештою, я оселився в Крилосі й не збираюся звідти нікуди виїжджати.

      — Як давно почалися  пошуки колишньої столиці Галицько-Волинського князівства до того, як за це взявся Ярослав Пастернак?

      — Мабуть, зо дві останні сотні років, починаючи від засновників «Руської трійці» та археологів-аматорів. Пік пошуків, звісно, випав на долю знаменитого Ярослава Пастернака. В чому його феномен? Він як учасник Української галицької армії не міг залишатися вдома, бо поляки йому того не простили б. І він опинився в Чехословаччині, де тодішній президент Томаш Масарик дуже дбав про національне відродження і захотів показати перед Європою велич столиці молодої держави, утвореної після розпаду Австро-Угорщини. Він вирішив спорудити добротний президентський палац, але перед тим провести розкопки на облюбованому місці у Градчанах — центральному районі Праги. Відомий чеський академік Любор Нідерле порадив доручити керівництво археологічними роботами Ярославу Пастернаку. І не помилився. Молодий український науковець зробив сенсаційні відкриття — знайшов залишки двох романських костелів і княжого палацу епохи святого Вацлава, що підтвердило провідну роль цього владного чеха у заснуванні Праги.

      Митрополит Андрей Шептицький, створивши кафедру археології в Богословській академії, повернув Пастернака до Львова і надав йому можливості для плідної археологічної праці. І ось 25 липня 1936 року  пошуки Ярославом Пастернаком залишків Успенського кафедрального собору, який підтвердив би місцезнаходження княжого Галича, теж увінчалися сенсаційним успіхом: на схід від Успенської церкви лопата робітника Данила Михальчука на глибині 2 метри 40 сантиметрів ударилася об щось тверде. Так на Крилоській горі було віднайдено фундамент Успенського собору, збудованого Ярославом Осьмомислом приблизно в 1156 році.

      — Які мотиви, крім бажання привернути увагу науковців та громадськості, спонукали вас  тепер взятися за лопату?

      — У Крилосі давно ходили чутки про те, що Ярослав Пастернак розгадав місце, де колись стояв княжий палац. Я теж знав, що на початку війни він розкопував Воскресенську церкву і натрапив на традиційні для білокам'яної галицької архітектури плити, але проводити дослідження в тих умовах було неможливо. Тоді Пастернак нібито звернувся до Михальчука зі словами: «Даниле, ми з тобою відкрили таємницю №1 української археології. Але поклянися, що цю таємницю ти нікому не розкажеш. Закінчиться війна, тоді ми дослідимо це місце, як дослідили Успенський собор».

      Данило клятву не порушив. Перед смертю він поділився нею лише зі своїм сином Василем. Я особисто кілька разів намагався з ним  поговорити, проте Василь уникав бесід на цю тему. Данилів онук Ігор також не сказав нічого.

      Так тривало до позаминулого тижня. Тоді до мене підійшов крилоський священик Ярослав Жолоб і повідомив обнадійливу новину: моя здогадка абсолютно підтвердилася. З'ясувалося, що Анна, дружина Данила Михальчука, відчуваючи тягар старості, зізналася священикові: «Отче, я знаю таємницю і не хочу забирати її з собою в могилу. Мій чоловік на початках війни копав з паном Пастернаком і десь там за Митрополичими палатами вони знайшли щось дуже важливе».

      — І тоді ви наважилися на розкопки?

      — Отець Ярослав домовився з Богданною Бацвин, аби вона дозволила закласти розкоп на її обійсті, між хатою і стодолою. Заручившись підтримкою працівника Національного заповідника «Давній Галич», бо я історик археології, а не фаховий археолог, ми з учнями місцевої школи 22 травня взялися за роботу. На глибині один метр лопати почали масово наштовхуватися на кам'яні блоки. Що то є, точно не знаємо, але я впевнений, що це — елементи дуже важливої архітектурної пам'ятки. По-перше, знайдено масу кам'яних блоків із пазами, які можуть бути елементами переходу із княжої церкви. По-друге, ми натрапили на  білий камінь, який у довколишній природі не зустрічається, з'єднаний густим вапном. Крім того, там видно потужний ізоляційний шар білої глини.

      — Дипломовані археологи не захотіли побачити ваші знахідки на власні очі?

      — Сподіваюся, що фахівці невдовзі встановлять істину. Після нашого повідомлення туди приїжджали відомі археологи — Богдан Томенчук  з Прикарпатського національного університету та Василь Петрик з Львівської політехніки. Можливо, щось проясниться до 30 червня, коли в нашому університеті відбудеться солідна Міжнародна наукова конференція, присвячена 850-річчю освячення Успенського кафедрального собору та утворення Галицької митрополії.