«Еврика!» баби Саньки

      У своїй хатинці «на курячих ніжках» Олександра Семенівна Макаренко мешкає одна. Донька з Дніпропетровська навідується рідко. По сусідству хат на їхньому хуторі немає взагалі — у Заоріллі, що в Царичанському районі, їх залишилося не більше десятка. Ото й тільки навпроти сім'я з Дніпропетровська придбала садибу, до якої інколи приїздить. А так навіть слівцем перемовитися ні з ким. Тому бабі Саньці (так вона представилася кореспондентові «УМ») доводиться сподіватися лише на саму себе.

      На долю Олександра Семенівна звикла скаржитися найменше, хоч непросто їй жилося завжди. Зі здоров'ям у жінки з молодості не ладилося — шлунок неабияк болями дошкуляв. Лікарі визначили «опущення», від якого Санька чим тільки не намагалася лікуватися, а поліпшення не було ніякого. Навіть не віриться, що могла промучатися з такою болячкою до шістдесяти років. І лише в такому шляхетному віці баба Санька зробила для себе  відкриття, від якого годилося б на весь світ закричати: «Еврика!».

      У газеті жінка вичитала, що від усіляких болячок допомагає глина, отож вирішила й сама спробувати. Мовляв, принаймні гірше вже не буде. Несміливо скуштувала раз, вдруге... І згодом стала відчувати, що без глини не може. Добре хоч, із цим добром у їхньому селі проблем не було. Заорілля розташувалося на прикордонні з Полтавщиною. До найближчого села на сусідській території — Шедієва — і взагалі рукою подати, треба тільки пройти через невеличкий лісок.  Підійдеш — і небаченою красою мимоволі замилуєшся. Шедієве розкинулося вздовж мальовничої гори, до якої з боку Заорілля можна дiстатися через річку Оріль, яка саме тут розходиться на два рукави. Подейкують, сам Тарас Шевченко до місцевого пана Шедієва декілька разів приїздив. Навіть три картини з видами Орілі написав...

      «Ця гора — глиняна, — пояснив нам відомий травник із Дніпропетровська, уродженець цих країв Володимир Білоус, з яким ми випадково зустрілися на дорозі.  — Тягнеться вона до самісінького Дніпропетровська. Проте назовні глина виходить тільки в одному місці». Як зізнався Володимир Федорович, до цих місць він навідується постійно, бо де ще таку первозданну природу знайдеш? За словами травника, тут можна знайти навіть вельми вибагливі до чистоти навколишнього середовища траву дивосил та лісову герань, а гігантський гриб порхавка, «впольований» біля гори, нерідко «тягне» до двох кілограмів. Тамтешня частина Орілі до того ж є ідеальним місцем для нересту риби. Свого часу річка була повноводою і куди чистішою, тепер же якісь «розумники» перекрили русло в районі Лобойківки, піднявши рівень води десь на метр. А риба, яка йде на нерест із Дніпра, подолати такий бар'єр не може...

      Стосовно тутешньої глини Володимир Білоус зазначив, що вона активно пішла в хід років із десять тому. Він сам нею лікувався, але, на відміну від баби Саньки, використовував глину тільки для зовнішніх процедур. Після «походу» на гору і розмови з відомим травником  довелося визнати остаточно, що баба Санька є людиною унікальною. По-перше, глину вона постійно споживає протягом добрих двадцяти років. По-друге, натурально її їсть, а не обмазує тіло, як то робить більшість людей. І, по-третє, за тиждень може «всадити» без зайвих потуг... ціле відро незвичайного продукту. У цьому ніхто в районі навіть близько не може з нею зрівнятися.

      «Скуштуйте, вона дуже смачна», — Олександра Семенівна запропонувала й нам погризти глиняного «пиріжка». Особисто я не ризикнув, а колега спробував. «Смачно, — потім зізнався. — Тільки пісок на зубах неприємно скрегоче».

      «Він мене теж допікає, — пояснила баба Санька. — Але нічого не вдієш. Бо не так просто когось допроситися привезти глини з Шедіївської гори. До того ж я споживаю тільки жовту, а не білу...»

      Для більшої переконливості жінка показала... язик — чистий, без білого нальоту й нездорових пухирців. А от із зубами в баби Саньки справи набагато гірші — вже не залишилося жодного. Проте вона не журиться — подрібнює глину молотком і тоді їсть. На щастя, «продукт» добре розсмоктується...

      Нещодавно Олександра Семенівна і взагалі прославилася на всю область — сюжет про неї показали по одному з телеканалів. Цікавість до її скромної персони після цього підстрибнула неабияк. Запитують, цікавляться, однак тягатися з бабою Санькою у глиноїдстві поки що ніхто не наважується. Справді, проковтнути відро глини за тиждень може не кожний...