Варшавський те(к)ст

      51-й Міжнародний варшавський книжковий ярмарок, який відбувався з 18 по 21 травня, з необхідності мав привабити наших видавців — по-перше, близькістю і відносною простотою в оформленні візи, по-друге, перспективністю для майбутнього просування на ринок, адже поляки чи не першими відгукуються на яскраві літературні події в Україні. Але чи сталося так, як гадалося? Ми попросили поділитися враженнями головного редактора видавництва «Теза» Наталю Брискіну, яка щойно повернулася з польської столиці.

      — Пані Наталю, ви маєте досвід участі в різних книжкових виставках-ярмарках, зокрема й міжнародних. Із чим би ви порівняли форум у Варшаві?

      — Ясна річ, він виглядає незрівнянно скромніше, ніж форум у Франкфурті, бо то взагалі — одна з основних виставок у світі. Це не дивно, адже німці як були попереду всіх у книжковій галузі, так і залишаються, і справді роблять усе зразково. Варшавський же вважається найавторитетнішим книжковим ярмарком у Східній Європі. За розмірами, площею експозиції та кількістю учасників він близький до львівського «Форуму видавців», так само він насичений і різноманітними заходами — їх стільки, що просто очі розбігаються. Проте, на відміну від Львова, де переважають вітчизняні видавці, тут іноземців було більше, ніж поляків. Судіть самі: із Польщі був 321 учасник, із зарубіжжя — 369.

      — Хто з гостей був найпомітнішим?

      — Звичайно, німці. Це пояснюється тим, що Німеччина цьогоріч мала статус «почесного гостя», тому навколо неї крутилися всі події, а величезна центральна експозиція була відведена саме їй. Вона використовувала 350 квадратних метрів площі, на якій представила 85 видавців та інституцій. На відкриття спеціально прибули німецький та польський президенти Хорст Келер та Лех Качинський, які не лише перерізали стрічку, а й познайомилися зі стендами. Крім того, з Німеччини приїхали дев'ятнадцять авторів, які провели зустрічі з читачами. Либонь найцікавішим було те, що німці привезли нобелівського лауреата Гюнтера Грасса. Він там дуже популярний, і зустріч зібрала велику кількість читачів. Досить сказати, що на рецепції продавалося два десятки різних його видань польською мовою. До речі, на аудиторію він вийшов зі своїм давнім другом Тадеушем Ружевичем. Та й узагалі в Польщі німецька література користується великим попитом. Дозволю собі навести ще дві цифри: 2004 року поляками перекладено з німецької 468 книжок, а німці щороку перекладають з польської в середньому по 50 книжок.

      Що стосується інших країн, то вони здебільшого були представлені колективними стендами. Дуже пристойно виглядали експозиції італійців, французів, британців — останні оформили навіть кілька колективних стендів. Привернула увагу старанно подана літературна продукція Австрії, Швеції, Чехії. А от позиції нашого потужного сусіда Росії були вельми скромними: приїхали тільки пітерська книжкова виставка «Нева» та кілька видавництв.

      — Сподіваюсь, українці на Варшавському ярмарку не загубились?

      — Там був невеликий національний стенд, де представляли продукцію, надану українськими видавцями. Правда, суть не в розмірі стенду, а в тому, як працюють люди. На передньому плані, як завжди, лежала купа книжечок із портретами Шевченка і Ющенка. Скажіть, ви вірите в те, що найцікавіше, що ми можемо запропонувати західному читачеві, — це Шевченко і Ющенко? Знаєте, таке враження, що для декого ще не закінчилась епоха «маоцзедунів»... Та й справжньої роботи я там не побачила. До будь-якого іншого національного стенду можна було підходити, брати матеріали й інформаційні буклети з відомостями про книжковий ринок країни, видавців, авторські права. Власне, для того їх і створюють, щоб кожний видавець, який зацікавиться, міг сконтактувати з ким потрібно. Так-от: у нас на рецепції такої інформації у вільному доступі не було, а за якихось півметра на мексиканському стенді — будь ласка, в необмеженій кількості. Та це ж елементарні речі, невже їх не розуміють?

      Думаю, що ті наші видавці, які самі оформили власні стенди, однозначно виграли — там були «Ранок», «Темпора», «Форум видавців», «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Не обійшлося й без інциденту з представниками видавництва «Центр Європи», з якими не знайшло спільної мови керівництво національного стенду, виставивши необгрунтовані претензії. Після звернення до організаторів ярмарку видавцям нарешті виділили площу аж у закутку експозиційної зали, куди багато відвідувачів просто не доходили. Я думаю, все це додало скепсису полякам, які планували наступного року в ролі «почесного гостя» запросити Україну.

      — Наших письменників ви там не зустрічали?

      — Тільки Юрія Андруховича, та й то в рамках польської програми. «Бюро літерацьке» представляло переклади його книжок, і пан Юрій мав автографсесію. Більше презентацій книжок українських авторів не було.

      — Ваше видавництво спеціалізується переважно на літературі для підлітків. Як вона була представлена у Варшаві?

      — Дитячої літератури у поляків повно, причому це те відгалуження, яке дає найбільший продаж і займає на ринку серйозну нішу. Книжок у них дуже багато — і кольорових, і з чорно-білими малюнками. Якщо ж узяти співвідношення польських та «імпортних» авторів, то воно становитиме десь п'ятдесят на п'ятдесят. Iз-поміж іноземців поляки намагаються перекладати лише бестселери, які належать знаним іменам, бо тоді все одно у пресі йде розголос, а значить, книжку просувати трохи легше. Так що був, звичайно, Гаррі Поттер «у комплекті» та деякі його аналоги. Перекладів дитячих книжок з української я не знайшла ні в каталозі, ні на стендах. Дуже шкода, бо нам є що запропонувати.

      — Пані Наталю, а з якими результатами для «Тези» ви повернулися додому?

      — Ми маємо попередні домовленості з людьми, які хотіли б узяти наших авторів. Поки що їх троє — Марина і Сергій Дяченки та Олександр Дерманський. Планується видання дяченківських «Дикої енергії» та «Габріеля», про їхній новий роман «Олена й Аспірин» ще йдуть перемовини. Польською мовою мають з'явитися і книжки Олександра Дерманського.