Дзвоник останній — свято прощання

25.05.2006
Дзвоник останній — свято прощання

(Володимира СТАДНИКА.)

      На шкільному подвір'ї збираються святково вдягнені діти та вчителі. Квіти, бантики, хтось повторює слова сценарію. Ведучі носяться з теками. Наймолодші учні — хлопчики-горобчики та дівчатка з величезними букетами — гуртуються біля вчительки. Третьокласники ганяють подвір'ям, вимазують святкову форму чи білі сорочки, викликаючи докір класного керівника. Старші потай ходять курити за школою. Дівчата підфарбували вії, зробили зачіски, вдягли підбори. Вчителі неспокійні, для них також це день, коли підбивають підсумки.

      Техніки налаштовують мікрофон, той страшенно вищить. Грає музика. Репертуар найчастіше старий, ще радянських часів, що додає старшим нотку ностальгії, а молодших дратує. Вони переконані, що краще б їм ще вчора побажали гарних канікул та не кликали на жодні лінійки, щоб уже сьогодні можна було пограти в футбол, побігти до друзів чи в інтернет-клуб.

      Випускники трохи стурбовані іспитами, які невідворотно наближаються, а часу, щоб підготуватися, геть не вистачає. Хлопці та дівчата знизують плечима: «Сумне свято? Згадуватимемо школу, вчителів, однокласників? Нічого тут згадувати і немає за чим шкодувати», вважають вони з юнацьким максималізмом. Лише жаль за першою закоханістю, трохи сумно, коли чуєш відлуння своїх кроків у незвично тихiй школі. І ще — трохи страшнувато йти, так би мовити, в життя — куди вступати, на кого вчитися, що робити, якщо не станеш студентом? А якщо їхати в інше місто? Як залишити друзів, а тим більше коханих? Невже час змінювати життя, прощатися з дитинством?

      Дівчина з гарним голосом та хлопець, який трохи вміє триматися на сцені, читають вірші в мікрофон. Дякують учителям. Загальні чи, навпаки, надто сентиментальні слова, але очі в колись суворих учительок стають вологі. Коли ти йдеш дарувати квіти вчительці (саме тій, яка, ти точно знаєш, любила тебе, хоча й не показувала цього, а ти любив її предмет), у цей час так недоречно навертаються сльози, особливо якщо вчителька обіймає тебе, притискаючи до ледь вологого та запашного оберемку квітів. Шкільний ансамбль співає, а потім грає вальс, на який треба запросити вчителя фізкультури, суворого викладача праці чи ОБЖД. І ти зі здивуванням помічаєш, що вони соромляться не менше за тебе. Зміна ролей...

      Попереду — іспити, шкільний бал, літо, зіпсуте вступом до інституту. Сьогоднішні випускники ще прийдуть до школи для того, щоб зустрітися з друзями, похвалитися успіхами, дізнатися про те, як однокласники одружуються, влаштовуються на роботу, народжують дітей, розлучаються, купують квартири, виїздять за кордон, стають підприємцями, спиваються, багатіють... І тоді починаєш розуміти, що час, коли тобі не давали жити «кляті домашні завдання», був справді легкий, дитячий, не переобтяжений відповідальністю. Але ти ж хотів швидше стати дорослим? Тяжко відповідати за все самому, але така карма та благословіння людини, яка сама будує своє життя.

 

ПРОПОЗИЦIЇ
Як зібратися разом

      Наш читач із Києва А. Кольцов пропонує домовитися випускникам шкіл про те, що перші десять днів червня стануть декадою випускників. Причому щодня збиратиметься випуск різних років. А сама зустріч відбувається у день, число якого збігається з останньою цифрою року випуску.

Допоможіть своїй рідній школі

      Голова ВАТ «Милосердя сільській школі» Семен Галабурда закликає випускників взяти на себе турботу про школу. Він пропонує при кожній школі утворити благодійний фонд, на рахунок якого випускники могли б переводити невеликі суми. За них у школах відремонтують приміщення, поповнять бібліотеку. Особливо сутужна ситуація у сільських школах — 2,5 тисячі з них потребують капітального ремонту, близько 500 шкіл перебувають у стані незавершеного будівництва. Недобудовані приміщення місцеві жителі потроху розтягують на будматеріали, і це означає, що діти з сіл, де стоять такі довгобуди, ще не скоро побачать нові класи.

      Пенсіонер та подвижник Семен Галабурда пропонує громаді активніше підключатися до цього процесу та рятувати сільські школи, бо, каже він, якщо є в селі школа, то є і село. Для тих, хто готовий організувати при школі свій благодійний фонд, відкрити рахунок, спробувати пробудити людей, Семен Карпович залишив свій телефон: 8(044) 278-02-13. Він готовий допомогти порадою.

      До акції вже підключилися київські школи №41 та №58, школа села Луги Вінницької області.

Посадіть горіх на пам'ять!

      Голова асоціації багатодітних сімей Донецької області Євгенія Терехова закликає випускників кожного класу увічнити пам'ять про себе на шкільному подвір'ї — посадити горіх. Це дерево не лише корисне і красиве, воно, переконана пані Євгенія, додає людям довголіття, а його плоди допомагають розвивати людський мозок.

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>