Вигідне розкодування

      Його зневажає і забороняє церква, його бояться слабкі духом віруючі, його не допустили до показу в кількох країнах (до слова, з понеділка до їхнього переліку додалася й Білорусь), він дуже подобається одним і страшенно не подобається іншим, але факт залишається фактом: про нього говорять усі. Йдеться про фільм Рона Говарда, поставлений за нашумілим однойменним романом Дена Брауна — «Код да Вінчі». Мабуть, не залишилося вже в цивілізованому світі людини, яка б не чула про цей твір і не знала його приблизного сюжету або щонайменше тези, покладеної в його основу: в Ісуса Христа й Марії Магдалини були діти, їхній рід тягнеться аж донині, і це — найбільша й найдорожча таємниця християнської церкви.

      Звісно, можна скільки завгодно сперечатися про справді вельми посередні письменницькі, не кажучи вже про інтелектуальні якості цієї книжки й слабкий, незважаючи на зірковий склад чудових нібито акторів, фільм. Але для авторів як друкованого, так і фільмованого «Коду» головне — успіх, тобто резонанс, трансформований у прибуток. І чого-чого, а цього завдяки здебільшого негативній «рекламі» книжці Брауна, а тепер і стрічці Говарда не бракує: вийшовши минулого четверга у світовий прокат, фільм «Код да Вінчі» за свій перший уїк-енд зібрав 224 мільйони доларів. Тобто буквально за кілька днів показу окупився майже удвічі (на зйомки скандального блокбастера було витрачено близько 120 мільйонів доларів).

      Причому, що цікаво, саме у вірних католицьких країнах — Іспанії та Італії — фільм побив рекорди касових зборів, хоча Ватикан виступав проти нього ледве не найпалкіше. Щоправда, після перегляду «Коду» багато хто зі святих отців у центрі світового католицтва зробив висновок, що хоча це й бридке і для християнина недостойне видовище, але боятися його не слід — мовляв, для того, аби нести якусь загрозу моральним засадам церкви, цей фільм занадто слабкий.