А на гербі — знак «крутого пацана»

20.05.2006

      Як замовити власний герб і хто може собі це дозволити? Що означає символіка кольорів, металів та тварин на щиті? Хто з наших співвітчизників може вважатися справжнім аристократом? Про це та багато іншого розповів директор і художній керівник Геральдичної палати, заслужений художник України Олексій Руденко.

 

Два генеалогічні дерева Ющенка

      Совкове уявлення про те, що історія почалася у 1917 році, а все, що було до цього не варте уваги, відходить у минуле. Тепер українці хочуть знати якомога більше про своїх предків. І для того щоб дослідити свою генеалогію, звертаються до істориків або у ті організації, які можуть «розкопати» родовід практично будь-якого нашого співвітчизника. В штаті цих організацій працюють професійні історики, які досліджують архіви та знаходять відомості про дідів, прадідів та прапрапрадідів замовника. Одна з таких — громадська організація «Геральдична палата» у Києві.

      Вартість генеалогічного дослідження досить велика — в Геральдичній палаті за неї треба заплатити не менше двох тисяч доларів, і то з умовою, що до дослідження не доведеться залучати іноземних фахівців, а українські історики не будуть змушені їздити за кордон у пошуках даних про предків замовника.

      За словами Олексія Руденка, директора і художнього керівника Геральдичної палати, більшість людей, яких можна віднести до сьогоднішньої української еліти, мають скромне сільське походження, тому докопатися генеалогічно до їхніх коренів досить важко. Але, як розповів пан Руденко, майже всі клієнти натякають, або й прямо кажуть, що їм хотілося б знати не стільки правду про своїх предків, скільки отримати героїзовану історію свого роду.

      «Нашому президенту, — розповідає Руденко, — пiдготували аж два генеалогічні дослідження. Згідно з одним його предком був останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. А в іншому стверджують, що він є нащадком шляхетської родини Юзьковичів-Красновських. На жаль, люди не часто звертаються за коментарем до фахівців з цього приводу, їм просто подобається вірити в предків-героїв».

З щитом або на щиті

      Останнім часом серед українських політиків, бізнесменів та просто заможних людей виникла нова мода. Тепер престижно не лише мати кілька квартир, заміський будинок, парк автомобілів, а й власний герб. Проте якщо замовити цю приємну для гонору річ не у спеціалістів, можна стати посміховиськом. Принаймні в середовищі тих людей, які трохи тямлять у геральдиці. «На гербі дуже гарно виглядає діагональнальна смуга, — каже iсторик,  який  спiвпрацює з Геральдичною палатою, Юрій Панченко, — але мовою геральдики це означає, що власник герба — незаконнороджений. «У нас є улюблений прокурорський щит — трикутний з виямками по боках, — додає Олексій Руденко. — Так це означає «два зрубані кінці» — подвійний злочин. А відрубана нижня частина щита є знаком безчестя — зради, боягузства, вбивства полоненого».

      Звідки такі позначки? Рiч у тiм, що за часів лицарства щит ніс повну інформацію про свого власника та був чимось на зразок сьогоднішнього резюме. Чи відзначився лицар в боях, наскільки відомим є його рід, з якими іншими родами Західної Європи він поєднаний родинними стосунками... Інформація про людину могла міститися навіть у її імені. Ми знаємо відомого діяча Столітньої війни Бастарда Орлеанського. Так саме ім'я Бастард означає, що він позашлюбний син. І це було позначено в його гербі.

Що на гербі у Литвина і Кірпи?

      У Володимира Литвина на гербі зображено дві книжки, шеврон кутом угору (ознака устремління вгору) та сонце. Тимошенко, за словами Руденка, намагається підтримувати образ «скромної женщини», тому особистого герба не має. У Ющенка до обрання Президентом герба також не було. Герби покійним Кравченку та Кірпі робив московський спеціаліст Комаровський. Герб Януковичу також робили російські спеціалісти. На ньому зображено тигра, що тримає в руках емблему «Мерседеса» (ознака того, що власник є вправним водієм).

      Насправді додавати нові елементи до вже існуючих у геральдиці не можна. Виглядатиме це досить кумедно і несолідно. Загалом, герби з сучасними елементами полюбляють «клепати» російські «спеціалісти», причому не лише для українських замовників, а й для своїх співвітчизників.

      Кажучи про рівень освіченості пострадянських країн у геральдичній сфері, Руденко не може не цитувати Леся Подерв'янського. І все ж, за словами пана Олексія, його ще жодного разу не просили вставити в герб серпи з молотками, червоні зірки чи якісь ознаки «крутих пацанів». Тяжче доводиться, коли герб замовляє хтось із націонал-патріотичного табору. Ці люди переконані, що краще за всіх знають історію та ведуть свій родовід ледь не від трипільців.

Пурпуровий — колiр аристократiї

      В гербах існує досить широкий набір символів та обмежений вибір кольорів та металів. Останніх у геральдиці всього два — це золото і срібло. А емалей (барв) більше — це лазур (синя), черлень (червона), пурпур (відтінки темнофіолетового і темночервоного), смарагд (зелена). Біла означає срібло, а жовта — золото, тобто є металами. Чорний водночас означає хутро (соболь). Існує правило — у гербі не можна накладати метал на метал та емаль на емаль.

      За словами Олексія Руденка, деякі українські замовники полюбляють строкатість, а дехто досі боїться символіки чорного чи жовтого кольорів, примітивно вважаючи їх символом трауру чи «розлуки». Людям, у жилах яких немає царської крові, не бажано мати на своєму гербі пурпур. Але у нашій традиції, як розповів Руденко, пурпур сприймають як малиновий колір, який вважається козацьким. Тому дуже багато наших співвітчизників прагнуть мати герб з пурпуром. У Європі це колір царських родин, найвищої аристократії.

      Чому ж не можна зробити собі пурпуровий «козацький герб», і не комплексувати, що хтось щось не так зрозуміє? Справа в тому, що люди, які не мають шляхетного походження, можуть мати лише бюргерський герб. Зробити собі герб аристократа, якщо ти не маєш на це права, вважається настільки ж непристойним як, скажімо, купити спортивні нагороди чи диплом. Шляхетський герб передають у спадок, а бюргерський — ні.

Свиня на гербі

      Парадокси трапляються і тоді, коли замовникам пропонують зобразити тваринний символ на гербі. В середньовічній Європі дуже престижно було мати на щиті образ вепра, який символізує сміливість та здатність іти до кінця. Але сьогоднішні «нові українці» обурюються, коли їм пропонують такий же символ: «Нащо мені свиня на гербі?» Натомість усі люблять ставити на свій герб лева, який є символом сили і панування. Як розповів Олексій Руденко, на гербі Кучми, який йому свого часу подарували, зображено синьо-жовтого лева, що тримає в лапах малий герб України. Непогано як для Президента, але трохи образливо, що українська державна та національна символіка йде, так би мовити, на приватний вжиток.

      Із задоволенням на герб вміщують бика, сокола, яструба, головне, щоб останній не повторював Яструбця з однойменного польського герба. Кінь — це символ стихії. А ще символом Слобожанщини була кінська голова, і помістивши її на щиті, можна підкреслити, що ти родом з цих країв.

Дон Кучма i шевальє Тигiпко

      Чи були в Україні власні аристократи чи то пак дворяни — питання суперечливе. Руденко пояснив, що ця каста завжди формується навколо двору царя, короля, імператора. Тому спеціалісти вважають, що в Україні є нащадки польських аристократів та російських дворян. При цьому далеко не завжди дворянське прізвище — Голіцин, Шеремєтьєв, Волконський — означає, що людина є нащадком аристократів. Справа в тому, що за часів кріпацтва почали проводити перші переписи населення. А більшість російських кріпаків не мали прізвищ. То їх записували за принципом: чий холоп? — «волконскій».

      Офіційно визнані шляхтичі були при Речі Посполитій. А ця держава, як відомо, була не польською, не литовською і не українською, а називалася офіційно Жеч Посполита обох народов. Українці боролися за визнання їх третім народом. Польська геральдична система була розповсюджена на території всієї України, окрім Слобідської її частини. Тому українська та польсько-литовська шляхта були міцно пов'язані між собою.

      У світі зараз практично немає аристократів, лише у державах з монархічним устроєм. В усіх інших є лише нащадки аристократії.

      І все ж, не все втрачено на грунті здобуття дворянського статусу для українців. Теоретично наш співвітчизник може отримати дворянський статус. Наприклад, якщо Іспанія чи Ватикан нагородить українця орденом, який автоматично дає звання дворянина. Але для цього треба виконати низку умов. По-перше, ця людина має бути християнського віросповідання, бажано католицького, у крайньому випадку православного. По-друге, нагороджуваний має надати незаперечні послуги християнській церкві та й загалом заслужити високу відзнаку.

      Серед відомих співвітчизників статус аристократа має... Леонід Кучма. Його нагороджено вищою відзнакою іспанського королівства, і він може носити приставку Дон. Леоніда Даниловича нагородив іспанський король у відповідь на вручення йому ордена Ярослава Мудрого першого ступеня.

      Аристократом у французькому розумінні цього слова є Сергій Тигіпко, якого французький уряд нагородив Орденом почесного легіону п'ятого класу. Відтак пан Тигіпко може зватися шевальє. Ця нагорода і звання дають можливість вільного в'їзду до Франції, полегшують отримання виду на проживання.

      Але, переконаний Руденко, для того, щоб в Україні все було добре і з економікою, і з політикою, і з культурою, не обов'язково мати аристократів. Можна прийняти джентльменський кодекс, як це зробили англійці. Вони ставляться до кожного співвітчизника так, ніби в його жилах є «блакитна кров». А ми можемо уявити себе нащадками вільнолюбивих козаків, мудрих волхвів та славних київсько-чернігівських князів.

  • «Це напад на нашу історію»

    На заяву Об’єднання рідновірів України щодо руйнування в центрі Києва скульптури давньослов’янського бога Світовида міліція досі не дала ніякої відповіді. Про це в понеділок на прес­конференції повідомила засновниця Об’єднання рідновірів, релігієзнавець Галина Лозко. Пасивність правоохоронців наштовхує на думку, що кримінальної справи, най­імовірніше, не буде й злочинцям знову все зійде з рук. «Скульптура стояла навпроти будівлі Головного управління МВС у Києві, відтак камери відеоспостереження мали б зафіксувати зловмисників, — каже Галина Лозко. — Але складається враження, що винних і не збираються шукати. Цей та подібні факти спонукають до логічних висновків — відсутність покарання за злочин тягне за собою нові злочини». >>

  • Обкрадають навіть мертвих

    Пішов третій рік, відколи з київського цвинтаря «Берківці» було викрадено монумент з могили мого чоловіка, заслуженого тренера України Володимира Нагорного. Пам’ятник роботи народного художника України Юлія Сінькевича був занесений до Державного реєстру «Культурні цінності України» та простояв на цвинтарі 30 років і 5 місяців. >>

  • Історія однієї синагоги

    До наших днів у Львові збереглося лише дві синагоги, хоча до Другої світової війни в місті їх було аж понад чотири десятки. Лише одна з тих, що вціліли, діюча — «Бейт Аарон ве Ісраель». Про цю синагогу відомо практично всім городянам, вона розташована на вулиці Братів Міхновських у привокзальному районі. А ось про колишню хасидську синагогу, що стоїть майже в центрі Львова, мало хто знає. Зараз пам’ятка архітектури опинилася під загрозою, адже в кількох кроках від неї розпочали масштабне сучасне будівництво. >>

  • Помолімось, брати мої

    Середньовічна дерев’яна церква Святого Юра — одна з найстаріших у Дрогобичі будівель. Коли на цьому місці тільки–но почав зароджуватись солеварний завод, неподалік поселилися і перші мешканці нового району. З часом українці звели храм, в стінах якого не було жодного цвяха. >>

  • «Божественна» стратегія

    Це ще один приклад сміливої і грубої афери, типової для нашої країни, коли зацікавлена група людей створює фіктивну фірму або ж таку, справжні задачі якої далекі від заявлених, і під патронатом найвищих державних чиновників розкрадає землі, бю­джетні кошти, історичні пам’ятки. Пролобійований Московським патріархатом проект «музей Десятинної церкви», за задумом, мусив стати юридичним прикриттям для зведення на місці руїн церкви князя Володимира сучасного собору УПЦ МП iз подальшим захопленням заповідної Старокиївської гори і розбудовою тут грандіозного монастиря та іконописної школи. Найвища амбіція — «приватизувати» сакральне місце, яке зараз є пам’яткою національного значення.

    Складається враження, що хтось сильний і впливовий підганяє батогом виконавців. За інформацією світських співробітників музею, його церковне керівництво говорило, що на «об’єкт» днями вже заїде будівельна техніка. «Об’єкт» — це законсервовані археологами руїни фундаменту Десятинної церкви. >>

  • «Ми змушені правити служби в пітьмі»

    На вулиці Степана Бандери, 10, у Львові стоїть величний костел. Саме сюди львів’яни та гості міста приходять послухати музику органа — одного з найцінніших у Європі. Сама споруда вже давно потребує реставрації, адже зведена на початку XVII століття і за своє існування пережила чимало трагічних подій. Зараз з однієї сторони будівля огороджена смугастою стрічкою, на якій висить попередження: «Обережно! Падає каміння». Поруч — табличка «Пам’ятка архітектури». З приходом «совєтів» костел закрили, а в 80–х роках тут відкрили Будинок органної та камерної музики. З часів Незалежності римо–католицька громада просить владу віддати костел у користування віруючим, проте наразі прихожани мають змогу лише зрідка правити у храмі. Тисяча прихожан костелу святої Марії Магдалини змушена приходити на богослужіння о восьмій ранку і вже за годину розходитись.

    Конфлікт триває роками, а релігійна громада впевнена — щодо них ведеться цілеспрямована дискримінація. >>