Зустрiчайте: «Кардиганз»!
Упродовж останніх років у середині травня в Києві традиційно проводиться День Європи, який також традиційно завершується великим рок-концертом. Для мешканців та гостей столиці це унікальна нагода побачити і почути цілком безкоштовно, «на шару», відомі європейські рок-команди. Цього року «шара» особливо грандіозна: завтра ввечері в рамках святкування Дня Європи на майдані Незалежності виступить відомий не лише на континенті, а й в усьому світі шведський рок-квінтет «Кардиганз» (The Cardigans). (У концерті, який розпочнеться о 18.30 і триватиме до 22.00, візьмуть участь також латвійський рок-гурт Brainstorm, який уже здобув симпатії української публіки, та дві відомі вітчизняні команди: ВВ і «Танок на Майдані Конго»).
Зародок того, що тепер у світі знають під назвою «Кардиганз», з'явився 1989 року в результаті випадкового знайомства в автобусі двох підлітків: Петера Свенссона та Магнуса Свенінгссона. 15-річний Свенссон на той час припинив навчання у школі й влаштувався працювати в магазин грамплатівок у провінційному містечку Хускварна, що за 140 кілометрів на схід від Гетеборга, та розшукував партнерів для заснування рок-групи. Подібні амбіції мав і 17-річний Свенінгссон. Упродовж наступних років хлопці були лідерами різних рок-формацій, які старанно копіювали музику популярних на той час рок-бендів: The Smiths, The Cure, The Sundays, The Stone Roses чи The Charlatans. Жодна зі створених Петером та Магнусом довго не проіснувала, оскільки двоє засновників постійно сварилися з приводу вибору музичного стилю і після кожної такої сварки не спілкувалися протягом місяців.
Період невизначеності завершився 1992 року, коли Магнус у своєму магазині познайомився з гітаристом Маттіасом Алфхаймом, який на той час співпрацював із 18-річною співачкою-аматоркою Ніною Перссон. Ніна, як кожен підліток, мріяла про зіркове життя і час від часу брала участь у конкурсах молодих талантів. Бек-вокалісткою нової групи вона погодилася стати без особливого ентузіазму, бо до всього була ще й настільки сором'язливою, що на першій пробі спромоглася відспівати ранню версію пісні «Кардиганз» Pooh Song лише після того, як ще мало знайомий їй Магнус залишив кімнату. Почуте через зачинені двері Магнуса цілком задовольнило, хоча Ніна пізніше згадувала: «Можливо, на той час я була не найкращою. Я впевнена, що просто опинилася під рукою у відповідний момент».
Хай там як, незабаром новостворений гурт почав акустичні репетиції у квартирі Магнуса. Петер і Маттіас грали на гітарах, Магнус — на басі, а за барабанами засів приятель Маттіаса — 19-річний Бенгт Лігерберг. Він спочатку привабив майбутніх колег не стільки майстерністю вистукувати по барабанах, як тим, що мав професійний набір перкусій та цілком пристойний підвал у батьківському будинку для репетицій групи вже в «електричному» складі. Саме в цьому підвалі й народилася під час першої репетиції 30 жовтня 1992 року група «Кардіганз». Жоден із членів групи не пам'ятає, чому було обрано саме таку дивну назву – «Кардигани». У пам'яті залишилося лише те, що першим її запропонував Петер. Оскільки засновники не були впевнені, що квінтет протримається довше кількох місяців, назва тоді не мала жодного значення...
Група вперше виступила перед публікою 12 березня 1993 року в залі «Культурхусет» сусіднього містечка Йонгчепінг, столиці шведської провінції Геталанд. Виступ був настільки провальним, що організатори концерту пообіцяли ніколи більше не пускати «Кардиганз» у цю залу. Після цього, як не дивно, квінтет не розпався, а записав дві демо-збірки своїх пісень (In Pursuit of Pooh та The World According to The Cardigans). Із цими платівками музиканти почали оббивати пороги місцевих фірм звукозапису, й одна з пісень із пророчою назвою Rise & Shine («Здіймайся і сяй») привернула увагу Ола Херманссона, власника невеличкої незалежної компанії Ceilidh. Він підписав із групою контракт та надав їй можливість необмежено працювати у студії звукозапису.
Під час роботи над першим синглом у вересні того ж року групу залишив Алфхайм, місце якого зайняв приятель Бенгта — Ларс-Улаф Йоханссон на прізвисько «Лассе». Його музичний досвід на той час обмежувався грою напідпитку мелодій групи «Депеш мод» на примітивному синтезаторі фірми «Касіо». Але під наглядом Петера Йоханссон став повноцінним п'ятим учасником групи, хоча її засновники й до цього часу називають його «новачком».
У цьому складі група існує й донині. У січні 1994 року «Кардигани» вперше виступили на шведському телебаченні, та так вдало, що початківців завалили пропозиціями представники шведських фонографічних компаній. Квінтет зупинив свій вибір на лейблі «Стокгольм Рекордз», із яким відтоді не розлучається, хоча за межами Швеції платівки «Кардиганз» видають відомі міжнародні компанії «Ем-Сі-Ей Мюзик», «Меркюрі Рекордз» та «Універсал». Саме на «Стокгольм Рекордз» група за скромні 1500 крон зняла своє перше відео до пісні Rise & Shine. Успіх на музичному телеканалі MTV був миттєвим. Про новий вітчизняний музичний феномен навіть написала на першій сторінці солідна шведська газета «Свенска Дагбладет». Так було підготовлено вдячний грунт для видання дебютного альбому Emmerdale, який побачив світ 27 травня й пізніше був визнаний найкращим шведським альбомом 1994 року.
Ця платівка принесла групі перше визнання й за кордоном, передусім у Японії. Але справжній прорив на світову сцену було здійснено з другим альбомом Life (1995), який розійшовся накладом два мільйони примірників, а в Японії здобув статус платинового. «Кардиганз» визнали і критики, і публіка. Третій альбом First Band on the Moon (1996) приніс великий міжнародний хіт Lovefool. Ця пісня є головною на музичному саундтреку до модерної кіноверсії «Ромео і Джульєтти», яку зняв у США австралійський кінорежисер Баз Лурман. Коли світ уже й без того лежав біля ніг шведів, вони видають чи не найкращий у своїй дискографії альбом Gran Turismo (1998), дві пісні з якого (My Favourite Game та Erase/Rewind) стають великими загальносвітовими хітами. Це найуспішнiший у комерційному відношенні альбом групи — він розійшовся накладом 2,5 млн. примірників.
Перед кожним виконавцем, який досягає піку своїх можливостей, неодмінно постає питання: що далі? На наступний альбом «Кардиганз» — Long Gone Before Daylight — їхнім шанувальникам довелося чекати п'ять років. Упродовж цього довгого періоду Ніна видала свій сольний альбом, решта учасників групи співпрацювали з Томом Джонсом та іншими виконавцями. Останній, шостий, студійний альбом «Кардиганів» — Super Extra Gravity — з'явився у жовтні минулого року. «Ми хотіли зробити останній альбом інакшим від усіх попередніх, особливим, але передусім хорошим. Ідея була така, що кожна пісня повинна мати якусь свою особливу родзинку, яка надавала б їй величі та неповторності», — каже Ніна Перссон. І їм це вдалося.
Упродовж усієї кар'єри група постійно прогресувала в музичному сенсі, хоча її фірмовою візиткою незмінно залишається мелодійний рок. Якщо в перші роки свого існування група виразно схилялася в бік хеві-металу, то в середині 1990-х уже була під виразним впливом стилів 1960-х років, грала мелодійний гітарний рок і експериментувала з авангардними музичними напрямами. Своїм ідеалом шведи вважають американську рок-групу The Pixies. Автором музики більшості пісень «Кардиганз» є Петер Свенссон, інші четверо колективно пишуть тексти.
«Кардигани» провели велике європейське промо-турне свого останнього альбому, яке завершилося 30 квітня виступом у Празі. Влітку група виступатиме на десятках європейських музичних фестивалів, починаючи з концерту 10 червня на «Максідромі» у Москві. Концерт «Кардиганз» у Києві можна вважати їхньою другою генеральною репетицією перед виступами на відкритих сценах. Першу шведи вже провели 13 травня на рок-фестивалі «Джумартеші» в Стамбулі.
З розмови Магнуса Свенінгссона з кореспондентом сайту Rockparty.se від 4 травня цього року.
— Магнусе, ваше життя — це суцільна дорога. Чим розважаєтеся під час переїздів?
— Набираємо повну валізу фільмів на DVD. Не менше 200.
— Я так розумію, що ти є відповідальним за добірку фільмів у дорогу.
— Інші покладаються на мене, за що і розплачуюся. Мене відчитують за те, що я забув якийсь фільм чи взяв занадто багато «важких» стрічок. До речі, я також єдиний, хто відповідає за добір музики в дорогу. Інші ні біса в цьому не тямлять і не мають музичних смаків, тому хтось же повинен це робити.
— У мене таке відчуття, що ти є структурною основою групи.
— Я роздумував, чи взяти на себе організаторські обов'язки. А потім згадав, що The Hives (найпопулярніша у світі на цей час шведська рок-група. — Авт.) узагалі не мають менеджера. Тож чи будемо ми організованішими за його наявності? Ми дійсно схожі на море холодцю, який розгойдується з боку в бік. Я прагнув би більшого порядку в групі, але ми й так непогано даємо собі раду.
— «Кардиганз», як і більшість груп, на концертах виконує переважно новий матеріал, а якщо і вставляє у нього старіші пісні, то все ж не дуже давні. У вас що, відраза до старого матеріалу?
— Це залежить головним чином від Ніни Перссон, яка мало не в депресію впадає, коли її змушують співати старі тексти, що вже не мають зв'язку з теперішнім життям. Це так, ніби змусити її знову повернутися жити до батьківського будинку. Я теж не хочу грати старе та працювати зі зворотною психологією.
— Але ви все ж вражаєте публіку «старою класикою», як це було на шведському рок-фестивалі «Хультсфред» 1997 року.
— Так, нас тоді вигнали з фестивалю за те, що ми під час виконання першої пісні здійняли на сцені 30 чоловічих пенісів, кожен розміром із людський зріст. Це була ідея Ніни. Вона дуже перейнялася нею, консультувалася з приводу того, під яким кутом повинні стояти пеніси і особисто виготовляла їх разом зі своїм приятелем. Ці її «мистецькі твори» до цього часу стоять у нашій залі для репетицій. Та наша витівка коштувала нам 30 тисяч крон, які ми не отримали за виступ. Окрім того, група також виготовила сувенірні футболки з зображенням чоловічих геніталій, але вони якось не користувалися популярністю серед відвідувачів фестивалю. Тому на цьогорічні літні фестивалі ми приготували інші сюрпризи, можливо, навіть із використанням згаданих атрибутів. Треба ж додати до шоу якогось «перчику». Було б кумедно зробити так, як група The Flaming Lips, яка виставила на сцені напхані опудала тварин, Санта Клауса та машину для пускання мильних бульбашок. Але я ще мушу порадитися з приводу «сюрпризів» з іншими членами групи.
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
