Шість миттєвостей ризької весни

      Збірна України залишила Ригу в середу, але у прес-центрі ЧС-2006 її згадували й після матчу Швеція — США. Журналісти у стилі чорного гумору жартували: мовляв, наша команда посіяла вірус програшів із великим рахунком, що передалося американській збірній у чвертьфіналі.

      Звісно, навряд чи хтось із українських хокеїстів може занести собі до активу латвійський чемпіонат світу. В оприлюдненій статистиці лише захисник Денис Ісаєнко, котрий провів у Ризі три матчі, має позитивний коефіцієнт корисності — «плюс 1». Хоча показник «+/-» не бере до уваги гру у нерівних складах, а наша команда в меншості провела чимало часу. Тим більшою є «провина» досвідченого захисника Остроушка й дебютанта Полоницького, які навіть за рівної кількості хокеїстів на майданчику «напрацювали» на «мінус 5». Особливою дисципліною наша збірна особливо ніколи не відзначалася, і тому не зуміла сприйняти нові трактування правил арбітрами й заробила рекордну кількість вилучень. Великі штрафи отримували Гунько, Завальнюк, Климентьєв, Шахрайчук, Бобкін, а Касянчук і Срюбко більше за інших отримали двохвилинних покарань — по шість.

      В атаці ж наша команда виглядала просто жахливо — лише вісім голів у шести матчах. По два на рахунку Міхнова, Касянчука й Гунька, по одному — у Дяченка й Сальникова. Організаторам довелося добре подумати, щоб визначити кращого українського форварда. У підсумку, таким назвали новачка чемпіонатів світу Юрія Дяченка, який найбільше за партнерів загрожував воротам суперника — 17 разів. 13 кидків в активі Касянчука, 11 — у Матерухіна, по 10 — у Гунька, Полоницького й Шафаренка.

      Збірна України найгірше за всіх учасників першості грала у меншості й більшості, найнижчий у нас і показник ефективності кидків (спiввідношення кількості кидків i голів). А наші голкіпери виступили краще лише від казахстанських охоронців воріт.

      Невесела статистика. Чи зуміють наші хокеїсти її виправити у майбутньому — наразі ніхто не відповість. Як і на питання, що буде з головною командою країни взагалі. Наразі ж згадується анекдот з серії чорного гумору: «Хворий, якому ампутували ноги, питає у хірурга: «Пане лікарю, я буду ходити?» — «Та про що ви говорите!» — «Ну, хоча б у майбутньому?» — «Та в якому майбутньому?!..»