Надія Заїченко, випускниця аспірантури при Інституті педагогіки, вже третій рік не може захистити кандидатську. І робота, як на мій неупереджений, але й непрофесійний погляд, непогана та й актуальна — порівняння організації позашкільної роботи в Америці та в Україні. Але чомусь справи йдуть важко, мов непідмазаний віз. То несамостійність роботи молодій авторці припишуть, то документи загублять, то постійно слухання роботи переносять. Та й науковий керівник не поспішає захищати від нападок свою підопічну. Їй якось поспівчували: «І як ви, така молода, без грошей, без зв'язків, хочете отримати науковий ступінь?» Але дівчина вірить у те, що розум може і без грошей пробити собі дорогу в нашій країні. Надія видала книжкою свою дисертацію, отримала довідку про те, що її робота є оригінальною (захист від звинувачень у плагіаті) і тепер чекає осені, бо аж на цей час перенесли оцінювання її дисертації, коли комісія має вирішити, чи достойна така робота бути заслуханою, чи знову відправити дівчину доопрацьовувати свою сто разів «вилизану» роботу. А час іде, й невідомо, чи не захистить до осені хтось спритніший дисертацію на таку ж тему.
Зі слів молодих науковців, які вже мають наукові ступені, але категорично відмовляються називати свої прізвища, можна скласти досить умовний прейскурант цін, які існують на написання та захист докторської чи кандидатської дисертації в Україні. Кажуть, що якщо науковий ступінь з філософії чи вищої математики, квантової фізики чи кібернетики отримати без блату цілком реально, то з таких популярних спеціальностей як медицина, юриспруденція, економіка пройти «за знання» практично неможливо. І «розцінки» на ступінь із цих спеціальностей вищі, ніж з інших. Кажуть, що це через те, що нардепи люблять захищати кандидатські та докторські саме з таких спеціальностей. А ще кажуть, що рідко хто з народних депутатів пише наукові роботи сам. Частіше замовляють за гроші біднішим, але талановитішим науковцям, фірмам-посередникам чи навіть студентам.
За усіма правилами корупційного тону платити треба, в першу чергу, науковому керівнику. Домовляються за ціну індивідуально, але кажуть, що треба пропонувати не менше 200 доларів. Можна презентувати й інші «бонуси», наприклад, відпустку в гарний санаторій, кабанчика; популярністю користується і схема «ти мені, а я тобі». Одна немолода жінка, яка проживає на південному березі Криму, розповіла ще про одну схему покращення ставлення наукового керівника до пошуковувача, тобто пошуковувачки. Це коли дівчата їдуть відпочивати на море зі своїми науковими керівниками, і, кажуть, після того проблем із захистом дисертацій у них практично не буває.
Деякі молоді науковці розповідали, що їм доводилося платити за кожен іспит в аспірантурі. Близько 10 грн. за сторінку треба буде заплатити за друк своєї статті у ВАКівському виданні (кажуть, це вже майже легальна розцінка). Крім того, як правило, пошуковувач має давати хабара опонентам (двом особам на кандидатській та трьом на докторській дисертації), рецензенту (з ним намагаються завчасно домовитися, щоб висновок щодо роботи був позитивний). А якщо опоненти приїздять здалеку, то пошуковувач має поселити їх в готелі чи на квартирі, поїти-годувати. Після вдалого захисту влаштовують «сабантуйчик» для викладачів, який також тягне на «кругленьку» суму.
Звісно, не всі отримують наукові ступені за корупційною схемою, але з'ясувати хоча б приблизно, яка частина молодих науковців пройшли за рахунок знань і таланту, а яка по блату, практично неможливо. Про це каже і професор фізіології Кентського університету (США) Михайло Калінський: «Якщо є можливість платити за результат, якщо всі знають, що треба комусь щось давати, і всі вже до цього звикли, то корупцію побороти буде дуже тяжко. І не варто вирішувати, яке співвідношення чесних і куплених дипломів і наукових ступенів в Україні — 50 на 50 чи 30 на 70. Хабарництво буде процвітати, доки викладачі отримуватимуть такі мізерні зарплати як сьогодні».
Пан Калінський захистив докторську дисертацію наприкінці 80-х років. «Мені сказали, — розповідає він, — плати дві тисячі доларів, і в тебе не буде жодних проблем ні з захистом, ані з ВАКом. А в мене вже було дві монографії, підручник і 53 публікації, то нащо було мені платити гроші? Я здав і так».
За словами Михайла Калінського, в Америці кожен штат має свою освітню систему, більше того, кожен університет є автономним і практично незалежним від держави. Саме тому говорити про те, що в США держава якось контролює якість освіти, не доводиться. У США, де система вищої освіти встановилася протягом багатьох років, корупція є не лише підсудною справою, а й незмивною плямою на репутації викладача. Тобто якщо за кимось помітили намагання «підзаробити» на оцінках, така людина втратить роботу і більше не зможе знайти місця за спеціальністю.
У США існує конкуренція викладачів. Оголошення про появу вакансії друкують у газетах, примірники яких можна знайти практично у кожній бібліотеці. Конкурс на одне місце може становити 10, 20 і навіть 60 чоловік. За принципом конкурентності, на посаду беруть сильнішого (тут враховують досвід роботи, кількість публікацій, доповідей, загалом активність в занятті наукою). З викладачем підписують контракт на певний термін. Коли час терміну закінчується, знову відбувається конкурс, на якому знову виграє сильніший.
Крім того, студенти щомісяця оцінюють своїх викладачів, відповідаючи на анкету, що складається з 62 питань. Чи цікаві їм лекції пана N, чи добре він, на думку слухачів, розбирається в своєму предметі, чи ввічливий, акуратний, чи не запізнюється на лекції, чи справедливий?.. Якщо студенти ставлять викладачеві низьку оцінку, то це знак для дирекції, що можна думати про нового претендента на це місце.
Науковці зацікавлені активно працювати, адже через це вони можуть отримувати більшу зарплату. Більшість університетів проводять конкурси між викладачами, на яких розігрується надбавка до заробітної платні, яку людина отримуватиме доти, доки працює в цьому університеті. Ці гроші університет виплачує зі своїх фондів. Основним доходом навчальних закладів є плата студентів за навчання.
В Україні вважається моветоном, коли на місце, на яке вже знають, кого брати, на яке є свій фаворит, претендує ще одна людина. Конкурси проводяться найчастіше під певну людину. Дізнатися про появу вакансії можна через «свої канали» (через родичів або знайомих) і через них же можна спробувати «домовитися», щоб на вакантне місце взяли саме тебе. Логічно, що така антиконкурентна система лише гальмує розвиток науки в країні.
Саме тому люди з вищою освітою масово виїздять за кордон. Михайло Калінський розповів, що з 800 науковців, які виїхали з України, лише 20 працюють за спеціальністю. Інші зайняті у сфері обслуговування, на будівництві чи доглядають за літніми людьми. Через те, що науковці з усього світу з'їжджаються в США, конкуренція дуже жорстка, і не всі наші співвітчизники можуть пройти крізь це суворе «сито». Микола Калінський переконаний, що українській державі варто зробити все для того, щоб науковці, викладачі, професура повернулися в Україну. А для цього треба лише створити умови — збільшити заробітну плату, дати можливість займатися наукою, зменшити забюрократизованість науково-освітнього сектору. Це не лише сприятиме розвитку науки, покращенню рівня освіти, а й допоможе боротися з корупцією. Адже люди, які зіштовхнулися з тим, як за кордоном ставляться до хабарництва, не ризикуватимуть своїм добрим ім'ям тут, щоб, можливо, ще повернутися в Європу чи США. А якщо буде можливість працювати тут за нежебрацьку зарплатню, то й залишитися тут назавжди.
У США: Члени докторської комісії — три зі свого навчального закладу та два з іншого — слухають доповідь. Саму ж дисертацію члени комісії мають прочитати за місяць-два до захисту. Ставлять питання, підписують висновок, і якщо кандидат достойний, то вітають його зі здобуттям наукового ступеня.
В Україні: Спочатку роботу приймає (чи не приймає) науковий керівник. Вища атестаційна комісія (ВАК) установлює вимоги для кандидатських і докторських дисертацій — кількість публікацій та доповідей, обсяг дисертації. Профільна установа, в якій вчиться пошуковувач, ставить свій підпис, зазначаючи, що ця дисертація хороша. Власне на захист запрошують офіційних опонентів з інших вищих навчальних закладів, які також мають посвідчити письмово, що дисертація є доброю. А вже після цього оцінює роботу ВАК. Із вищої атестаційної комісії можуть сказати, що запрошені на захист опоненти не розбираються в темі дисертації, бо не є спеціалістами з цієї теми. ВАК може відіслати дисертацію на рецензію професіоналу, який, наприклад, виявить, що робота переписана з чужих трудів. І тоді дисертацію відсилають на доопрацювання.
Члени ВАКу, за словами Калінського, можуть «заробляти» на своєму праві допускати і не допускати роботи до захисту. Попри те, що це може бути ще однією корупційною сходинкою, ВАК справді здійснює контроль за загальним рівнем наукових робіт. Калінський припускає, що якби не було цієї установи, а університети та академії в сьогоднішіній Україні мали право самі надавати наукові ступені, то рівень наукових робіт різко впав би. Адже новостворені «університети» та «академії», які не мають достатнього наукового рівня та потенціалу, випускали б таких же некваліфікованих кандидатів та докторів наук.
В Україні: це забезпечує доплати до вчительської, поки не надто високої, зарплати. Крім того, науковець (людина, яка має ступінь) може розраховувати на пільгову пенсію (отримують до 90 відсотків окладу). Народні депутати, які мають науковий ступінь, отримують 20 відсотків окладу додатково (кілька тисяч гривень).
У США: без докторського ступеня (та ще й за спеціальністю) неможливо влаштуватися на викладацьку посаду в університеті. Науковці отримують більшу заробітну плату. Вищий ступінь передбачає більшу оплату. Через це навіть існує термін «оверкваліфікайт» (занадто освічений), коли університет відмовляється брати людину, у якої вищий ступінь, ніж їм потрібно на вакантне місце.
«У мене на іспиті існує єдиний варіант, — каже Михайло Калінський, — дуже складний, на 8 сторінок. Там стільки питань, що списати просто ніколи, а вгадати неможливо. Єдиний мінус тестів — витрачається дуже багато паперу. Тому я вважаю, що тести не зменшують інтелектуальний рівень студентів, але гарно економлять час викладача, який перевіряє всі роботи. Я бачив усні іспити, наприклад, у Болонському університеті в Італії — це абсолютна дурниця».
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
