На Балаклавській висоті...

      Днями Україна відсвяткувала 61-шу річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Теле- i фотооб'єктиви зафіксували урочисту ходу ветеранів-орденоносців у відомих містах-героях, солдатську кашу та традиційні «фронтові сто грамів» у причепурених парках Слави, натомість урочистості навколо пам'ятних місць зі статусом меншим, ніж монумент Батьківщині-матері на столичному Печерську чи обеліск Слави на Сапун-горі поблизу Севастополя, лишилися непоміченими. Але й ці пам'ятні місця на увагу громадськості цілком заслуговують. Тим більше що з таких невеличких історичних епізодів створюються великі, ледь не епічні. От i у ці дні, тоді як чимало севастопольців i гостей міста-героя поспішали на Сапун-гору, де військово-історичні клуби театралізовано відтворювали епізод штурму цієї висоти у травні 1944 року, автор цих рядків потрапив на іншу висоту, де 62 роки тому в боях за Севастополь відбувалися не менш драматичні події.

      Отже, десятий кілометр Балаклавського шосе, парк Слави колись закритого i більш втаємниченого за Севастополь міста. Запеклі бої з фашистами на цьому напрямку вели дві «кавказькі» дивізії — 414-а Анапська стрілкова, сформована переважно з грузинів, та 89-а Таманська стрілкова, — з вірменів. Звиклі до гірської місцевості, кавказці мали більше переваг у горах Криму. Голова Балаклавської громадської пошукової організації «Подвиг» Володимир Сергієнко розповів «УМ», що саме в цій долині німецька артилерія підпалила 24 наших танки, але вісім екіпажів вирвалися з-під вогню, вийшли на німецькі позиції й «відутюжили» їх гусеницями, розвертаючись на 360 градусів. Та у вирішальний момент скінчилося пальне, тож нерухомі танки розстріляли з усіх боків.

      Вражаючий факт: жоден із танкістів, а серед них були не лише кавказці, а й українці та росіяни, не вийшов з машини, бiйцi відстрілювались із гармат та кулеметів i згоріли у вогні. Обгорілі тіла героїв, руки яких продовжували стискати важелі, знайшли лише через два тижні (!) їхні однополчани, коли нарешті наблизилися до Херсонеського мису після вдалого штурму Сапун-гори. А перед цим, як з'ясували активісти «Подвигу», в родини 263 загиблих танкістів полетіли звістки — пропав безвісти... Лише згодом їхні прізвища увійшли до списку тих, хто героїчно загинув у боях за Севастополь, а їхні останки було поховано у Балаклаві, у братській могилі. Останній спочинок тут знайшли ще півтори тисячі загиблих бійців «кавказьких» дивізій.

       Це скрижалі історії, а тепер про пам'ять. На місці поховання уряди Вірменії та Грузії ще у 1961 році спорудили два пам'ятники. Темно-сірий граніт, жовтий баліський туф, бронза та мідь — усі матеріали везли з Кавказу. Довгий час бронзову скульптуру воїна-грузина та листову чеканку фігури жінки-вірменки з факелом у руці ніхто не чіпав. Та останні роки безгрошів'я спонукали декого з наших несвідомих співгромадян до варварства, бо дорогоцінні метали добре ціняться у пунктах прийому металобрухту. Наприклад, на вірменському обеліску обірвали мідні листи аж до талії фігури Батьківщини-матері, оббили й дорогоцінні літери з прізвищами загиблих. Член правління вірменської громади Севастополя Бороздат Гігітян розповів «УМ», що обидва пам'ятники намагалися відновлювати, але з кожним новим актом вандалізму це вдавалося усе менше i менше.

      На щастя, знайшлися благодiйники, яким доля таких пам'ятників не байдужа. «Військова тематика нам близька, тому й почали цю святу справу — реставраційні роботи з кримської землі, де велися найзапекліші бої за Севастополь, — каже директор Сімферопольського представництва ТМ «Десант» Олександр Мусієнко. — Бо ці пам'ятники — не просто наша пам'ять, вони мають мистецьку цінність, тож їх не варто забувати!» Цікаво, що брилу з прізвищами загиблих відновили таким чином, що спроба щось вкрасти може завершитися серйозною травмою для вандала.

      I наостанок. Того дня, коли місцеві ветерани, молодь, представники влади i національних меншин зібралися, щоб вшанувати пам'ять загиблих, справжньою несподіванкою став приїзд у Балаклаву «золотого голосу України» Ніни Матвієнко. Народна артистка, а віднедавна й Герой України заспівала ветеранам своїх найвідоміших пісень, i треба було бачити, з якими сльозами радості вони потім спілкувалися з гостею й одразу переходили на українську мову.

      «У Балаклаві я вперше в житті, випадково дізналася про цю акцію i буквально напросилася в організаторів. Дуже рада, що побачила цих людей. Хай Бог їх любить i допомагає, вічна пам'ять нашим братам i сестрам, i грузинам, i вірменам, i всім, хто в цій землі лежить загиблий», — зазначила «УМ» Ніна Матвієнко.

      Інтерв'ю з відомою співачкою читайте в найближчих номерах «УМ».