Зелені хвилі Амура

      Про цей диво-парк на дніпропетровському Амурі вже знають у багатьох країнах. От тільки самі городяни не можуть повірити. Бо Амур традиційно мав репутацію дурну. Наркота, цигани — багато хто з дніпропетровців десь у такому дусі відразу назве найспецифічніші особливості цієї місцевості на лівому березі Дніпра. Навіть моя дружина, проводжаючи мене на Амур із сином, знічев'я застерегла: «Не відпускай його назад одного — там же цигани...» «Ми ж до циганів і їдемо», — відповів.

      І хоч мені нерідко доводиться пишатися тим, що у Дніпропетровську  немає місць, де б я не побував, тут, як не соромно зізнатися, моя нога ще не ступала. Проте довго блукати не довелося. Перехожі, почувши, що я шукаю парк, відразу уточнювали: «Який парк? Циганський?» І впевнено вказували потрібний напрям. Орієнтиром стали й пісні воєнних років, що лунали здалеку з динаміка, — саме було 9 травня. Коли ж підійшли ближче, побачили, як група людей просто на вході до парку чаювала під акомпанемент дрібного дощу. «Заходьте сюди, — відразу запросили, ледь нас побачивши, і запропонували з неприхованою гордістю: — Скуштуйте циганського чаю».

      Чай та ще й з млинцями справді був дуже смачним. Не менше вражало й побачене довкола. З лівого боку від входу до парку — цегляна стіна з заокругленими вгорі нішами, у яких написані прізвища загиблих воїнів. Тут же й цілий ряд скульптурних композицій на воєнну тематику, що вражають своїм натуралізмом і простотою.

      — І хто ж це створив? — запитую геть зачарований.

      — Раїса  Іванівна, — відразу вказали на жінку виразної циганської зовнішності.

      — Усе це робиться під моїм керівництвом, — адресатка компліменту сказане скромно уточнила. — А працюють усі й щодня.

      Ця місцина, як з'ясувалося, має дуже сумну історію. Бо саме тут розташувався один із найдавніших цвинтарів на лівобережжі Дніпропетровська, що проіснував до кінця минулого століття. У роки війни він став місцем поховання розстріляних підпільників, партизанів, цивільного населення, загиблих радянських та німецьких воїнів. Проте з часом територію занедбали настільки, що вона перетворилася на звалище для сміття, прихисток випивох та наркоманів. Словом, похмурішого місця навіть для Амуру з його характерною репутацією не знайти.

      Оселя циганки Раї, на біду, розташувалася поруч. Звісно, таке сусідство ніскільки не радувало. Зрештою, Раїса Іванівна загорілася ідеєю створити тут дитяче містечко з великою кількістю глиняних казкових персонажів. І згодом завсідники парку з подивом стали спостерігати, як один за одним з'являються Баба Яга, Шапокляк, Колобок, Буратіно.

      Паралельно iз парку-звалища вивозили сміття. Кузнєцова стверджує, що ним завантажили до трьохсот КамАЗів. І до влади по допомогу зверталися, але звідти — реакції жодної. Тільки колишній нардеп Анатолій Клименко машину щебеню завіз.

      У процесі хтось з місцевих наштовхнувся на людські кістки. Стали розкопувати — вжахнулися: протягом місяця виявили понад 900 (!) черепів з рештками скелетів. Знайдені солдатські зірочки, армійські гудзики, німецькі хрести та інше свідчили про масове поховання. Хоча сім скелетів могли пролежати у землі всього років з десять. Біля одного з них, зокрема, виявили металеві атрибути залізничника.

      — Звернулися з цим до правоохоронців, ті стали віднікуватися — мовляв, кістки належать ... тваринам, — згадує Тетяна Вєтрова, на очах якої виявили страшну знахідку.

      Сперечатися не стали — перепоховали усіх по-людськи біля Стіни плачу (так її назвали). Водночас загорілися метою встановити прізвища загиблих воїнів. На сьогодні, з допомогою військового комісаріату їх на Стіні вивели вже більше шiстдесяти.

      Невгамовна циганська фантазія тим часом працювала далі, і згодом у парку стали з'являтися глиняні скульптури на воєнну тематику. Ось присіли двоє втомлених воїнів, поруч захисники Вітчизни мужньо стоять з прапором у руках, а неподалік — стікає кров'ю легендарна дніпропетровська підпільниця Галина Андрусенко на тлі чоловіка з наставленим на неї пістолетом... А ось постав на повен зріст архангел Михаїл, неподалік можна побачити Сергія Радонезького і навіть Ісуса... Кожна композиція вражає своєю простотою та щирістю.

      Сюди вже приїздили і німці, і євреї, і поляки — усі щиро дякували за те, що цигани таким досить оригінальним чином зберегли пам'ять про їхніх предків. Ще й підказали безліч цікавих ідей щодо розвитку меморіалу. Зокрема, вже будують капличку на прохання поляків.

      — Знаєте, як приємно робити добро людям, — резюмує Кузнєцова. — Водночас ми піднімаємо і свою, циганську, національну свідомість. Щоб спілкування з нами не асоціювалося з необхідністю тримати ... кишені. Цигани — це вихідці з Індії, які розбрелися по всьому світу. Недарма ж нас називають дітьми Сонця. Тому й намагаємося зберігати свою ідентичність в усьому — і свята відзначаємо з національним колоритом, і наш театр циганської пісні «Юсмалос» у Дніпропетровську вже добре знають — причому його учасниками є не лише дорослі, а й діти, навіть чотирирічні.

      До речі, і сама назва театру увібрала в себе початкові літери планет Сонячної системи: Ю — Юпітер, С — Сатурн, М — Марс і так далі. Певна річ, і в цьому колективі Кузнєцова — лідер. Бо співає, скільки себе пам'ятає. І хоч її батько походить з донських козаків, своїм циганським корінням по матері пишається неабияк. На весіллях зазвичай свашкує.

      — Якщо там дають якісь гроші, то за них купуємо цемент, — зазначає.

      І справді у циганських скульптурах це — найнеобхідніший будматеріал. Трохи заглибившись до парку, бачиш, що чиясь зла рука безжалісно потрощила чимало скульптур, насамперед з казкового містечка. Постраждали і Баба Яга, і Золота Рибка, і Буратіно, і Червона Шапочка, а Чебурашку і взагалі забрали з собою... «Фігури, що постраждали від рук хуліганів, перебувають під реставрацією» — на одній iз табличок пояснюється для відвідувачів.

      Зловмисники намагалися знайти у скульптурах метал. Звісно, поживитися могли хіба що арматурою. Проте Кузнєцова з цим погоджується не зовсім. Адже після того, як парк став привабливим, ділові люди стали пропонувати розмістити тут і автостоянку, і кафе, і ще щось прибуткове, однак отримали рішучу відмову. Отож помстилися досить оригінально — якраз напередодні Всесвітнього дня циганів 8 квітня.

      Проте Кузнєцова зі своїми сподвижниками перед труднощами не пасують. Більше того, продукують усе нові ідеї. Зокрема, загорілися бажанням відбудувати розтрощений літній кінотеатр, у якому мріють показувати фільми тільки на військово-релігійну тематику.

      І озеро почали копати — кажуть, таке тут було в роки війни. Щоб плавали у ньому лебеді, качки та риба, символізуючи життя...