...Сади тут були колись — до неба. Як зацвітуть яблуні з черешнями, заплівшись білими кронами в суцільний вінок — не намилуєшся цією небаченою красою, не надихаєшся пахощами! Хатини чепурненькі, чистота довкруг, як у німця, — не село, а рай. Німецькими тут були не лише порядки, а й значна частина населення належала до голяндерського роду — племені ще з часів, коли цариця Катерина розселяла голландців, де були ліс, вода і родючі землі. За чотири століття свого існування голяндерська колонія на березі Перевірського озера виросла у велике село, де змішалися й долі людські, і кров голландсько-німецька з українською. Німці принесли в поліську глушину не лише свої звичаї й культуру. Вони вчили поліщуків господарювати. І хтозна, яким би був нині цей край, якби у 1940-му голяндерці не покинули за наказом Москви і Берліна оброблені ними землі й не поїхали на історичну батьківщину...