«Тож не діставайся ти нікому»

Що стоїть за індивідуальними умовами приватизації

      Якось дивно проявляє корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД) свою принциповість у приватизаційному процесі. Судіть самі. Недавно щодо продажу майже стовідсоткового пакета акцій Дніпровського металургійного комбінату імені Дзержинського (ДМК) голова ради директорів ІСД Сергій Тарута заявив: «Сторона, яка програє, негайно ініціює процес банкрутства підприємства». Іншими словами, якщо ДМК не дістанеться «донецьким», то буде проданий з молотка. Мовляв, якщо не мені — то нехай не дістанеться нікому. Майже драма за Островським.

      Якщо по-людськи, то ІСД зрозуміти можна. Після того як ця корпорація підігнала умови продажу ДМК під свої можливості, вона майже підраховує акції у власному портфелі. І тут — на тобі! — Президент заявляє, що всім претендентам на пакет належить створити рівні умови.

      Що ж це за привілеї, позбувшись яких ІСД готовий на таку відчайдушну агресію? Укласти мирову угоду з кредиторами ДМК і допустити до участі тільки того претендента, в якого як мінімум половина коштів для оплати пакета акцій — «прозора».

      Зафіксуємо це як факт. Прокоментуємо трохи пізніше. Тому що в конкурсі, який проводиться паралельно, щодо продажу акцій Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського корпоративні інтереси ІСД зосереджені зовсім на іншому. Хоча, здавалося б, ті ж мільярдні борги, ті ж кошти з невизначеною «прозорістю». Чому ж у випадку з «Петровкою» ІСД пропонує розібратися вже з тими, хто створював «кредиторку»? Та тому, що у «дзержинці» «донецькі» до тієї «кредиторки» руку приклали, а тому й викупили її.

      А кошти? Якщо всіх «чистих» нашкребти на «Дзержинку» — на «Петровку», можливо, й не вистачить. Тепер уявіть, якщо з легкої руки «донів» увійде в моду взагалі приймати тільки «прозорі» кошти. На сто відсотків «прозорі»! Й оголосити продаж, скажімо, Укррудпрому?.. Тоді взагалі кінець вітчизняній приватизації! Доморощених інвесторів навіть на поріг не пустять. І будуть Укр- рудпром дерибанити закордонні покупці. Причому за таку ціну, яку самі й запропонують. Нашим крити буде нічим.

      До речі, якщо вже відверто говорити про походження вітчизняних капіталів, то не знайдете ви кришталево чистих. Навіть удень зі свічками. Наприклад, зацікавлені органи легко виявлять у фінансовій історії ІСД дуже рiзнi й цiкавi надходження. Зокрема, з початком приватизації «засвітилися» «давальницькі» схеми. Було по-різному. Можна, звичайно, забути минуле, але звідки ж сьогодення?..

      Між іншим, я далекий від думки ставити «донів» до ганебного стовпа. Я реаліст. Час тепер такий. Законів мало, а можливостей багато. Хто встиг — той розбагатів. Але навіщо сьогодні перти у дворянське зібрання босяцькою ходою? До того ж попутно обливати брудом бізнес-партнерів... Воно, звичайно, заразливо. Тим паче коли маєш колоритну біографію. Можна таку грудку з гори звалити — дивись, щоб самого тебе не роздушило.

      А якщо серйозно, то коштів «у тіні» багато. На жаль. Залучати цей капітал до роботи треба. Навіщо ж йому лежати в офшорах, чому б не легалізувати під час приватизації? І таким чином не гріх поповнювати державну казну.

      Мабуть, і це зіграло свою роль, коли Президент України доручив переглянути умови конкурсу з продажу акцій ДМК, аби в ньому могли взяти участь не тільки конкретні «дони», а й решта бажаючих. Нехай торгують за законами ринку. А раптом ціна пакета збільшиться. Державі тільки прибуток.

Платежів — на копійку, обіцянок — на червонець

      Що ж пропонує пан Тарута? Йому, наприклад, більше до душі умови польського та угорського конкурсів, коли «сума, яку сплачують, не є визначальним критерієм». «В Угорщині, — пояснює голова корпорації, — під час приватизації заводу Dunaferr, на цей критерій виділяють лише 5 балів зі 100, тоді як на збереження робочих місць — 30 балів, екологію — 19, інвестиції — 25. Такі ж умови у Польщі, на Huty Stali Czestochwa».

      Чи можливий такий підхід в українській приватизації? Чому б і ні? Тільки, знову ж таки, ми біжимо поперед паровоза. Мабуть, ранувато поки що змінювати встановлений порядок. Чому? На це сам же Сергій Тарута й відповідає: «Уряди країн Східної Європи віддають пріоритет інвестиційній програмі й збереженню робочих місць. Це в нас за дев'ять років звикли, що обіцянки інвестицій мало що важать, а там упевнені, що держава зможе проконтролювати реальне виконання інвестиційних зобов'язань». Іншими словами, пан Тарута визнає, що українська держава ще не готова до того, аби «контролювати реальне виконання інвестиційних зобов'язань». Ось чого добивається Індустріальний союз Донбасу: сьогодні заплатити менше, а завтра — як Бог дасть. Невже не зрозуміло? Хіба не про таке в народі кажуть: «Платежів на копійку — обіцянок на червонець».

      Такий підхід добрий тим, що дозволяє маніпулювати громадською думкою. Цитуємо фрагмент із листа, розміщеного на сайті obkom.net.ua. Це лист трудового колективу «Дзержинки», який адресовано Президенту України, Голові Верховної Ради, Прем'єр-міністру та голові Фонду держмайна. «Колектив усвідомлює, що результатом конкурсу поза фіксованих умов стане прихiд не ефективного власника, а компанії, яка пообіцяла найбільшу суму за пакет. Такий власник вестиме політику, спрямовану на отримання максимальних прибутків у найстисліші терміни на шкоду робітникам і місту в цілому». У розвиток цих начебто справедливих вимог звучить звернення пленуму ЦК профспілки металургів і гірників України до Леоніда Кучми. У зверненні, зокрема, зазначається: «Як вважають у профспілці, скасування додаткових умов конкурсу може принести більше коштів до бюджету, однак майбутній «власник» уже в перший рік спрямує всі зусилля на повернення витрачених коштів за рахунок заморожування зарплати і жорсткої економії на планових ремонтах» (інтернет-видання Glavred.info).

      Знаєте, чому я назвав подібні заяви «нібито справедливими»? Та тому, що брехливі люди навіяли заводчанам викривлені думки. Будучи упевненими, що народ недопетрає. Насправді ніхто фіксованих умов конкурсу не скасовував. Тим паче Президент. Усе, чого вимагають робітники, гарантовано умовами конкурсу. Та й «донецькі» начебто нічого понад виконання фіксованих умов не обіцяють. Почитайте. Чи не пора спитати з тих, хто про це чудово знає і свідомо заводить людей в оману? Зміни умов стосувалися лише додаткових, попередніх умов на участь у конкурсі. А це кровних інтересів трудового люду не чіпає.

      Насправді ті, хто  любить використовувати народ як знаряддя тиску на Президента, а насправді обстоює лише власні фінансові інтереси, добиваються одного — дозволити чиновнику втручатися в приватизацію. На свій смак рихтувати умови будь-яких конкурсів. Не мені нагадувати, що подібна політика завжди служила прикриттям для того, аби повернути закон на користь замовника. На жаль, чиновнику важко встояти перед спокусою. Ось звідки з'являються умови, які виключають одна одну, на «Дзержинці» і тій же «Петровці». При одній і тій же законодавчій базі. В обох випадках додаткові умови складено таким чином, аби за найменших витрат ІСД відхопив у держави найсоковитіші шматки її майна. В іншому випадку, як недвозначно попереджає ІСД, — банкрутство.

      Скажу відверто, людям без спеціальної освіти, а така є далеко не в кожного, навішати «лапшу на вуха» не так уже й важко. Так, можна встановити правила торгів, згідно з якими неодмінними вимогами стануть мирові угоди з кредиторами, підтвердження походження капіталу, не виключено й застосування польських, угорських та інших схем. Але правила належить встановити раз і назавжди, для всіх без винятку. Єдині правила.

      Країною повинен правити Закон, а не чиновник. І не олігарх.