«Всі танцювали масово під «Воплі Відоплясова». (Фото Івана ЛЮБИША-КИРДЕЯ.)
Будувати країну своїх мрій продовжує громадський діяч Олег Скрипка. Поки до 7—9 липня, коли відбудеться третій фольклорний фестиваль «Країна мрій», яким він завідує, залишається чимало деньків, а фестивальний сезон уже відкрито, Олег спільно з Мінкультом провели фест іншого спрямування, але з тим же національним ухилом. Цього разу відроджували вітчизняну рок-музику, яка, відомо, «не в кайданах, та все ж не на волі». 20 років тому на розвиток теперішніх гуру — ВВ — вплинув саме перший рок-фестиваль Київського рок-клубу, одним з учасників якого вони були (саме з цього виступу літописці гурту ведуть свої записи). Час дати такий же поштовх молодим, тому тепер, запевняють організатори, після повноцінного сорокахвилинного виступу для кожного з приблизно 40 маловідомих гуртів-учасників, вітчизняний рок-рух просто не матиме права не розвиватися на якісно новому рівні.
Назва фестивалю взаємозалежить від його концепції. Скрипка не тільки знає літочислення своєї групи, а й добре знайомий з історією своєї країни. Отож виникнення рок-козацтва пов'язане з необхідністю захищати сучасний рок від попсового іга. А де в нас гартувалися славні лицарі? На острові посеред Дніпра — за схожим принципом заснували і сьогоднішню «Січ». Таке місце проведення, на думку Олега, мало би відтворити атмосферу європейських open-air фестивалів, а також зруйнувати стереотип сприйняття українцями музичних акцій винятково як заходів, що відбуваються в центрі міста. Ну не місце рок-козацтву на майданах — «їхав, їхав козак містом, під копитом камінь тріснув», — а на Трухановому острові справжнє тобі Гуляйполе: відсутність житлових будинків, зелені насадження, річка... Можна, скажімо, втілити в життя включені в програму байкерські та козацькі кінні шоу, якщо їх узагалі можна було зробити з тих декількох залізних та живих коней, які були на Трухановому.
Утім проти виступили представники екологічних організацій, на думку яких, виходити «зрана, співати славу звірям, птахам — братам нашим» на Трухановому острові, зважаючи на його природну та історико-архітектурну цінність, не гоже. По-перше — це один із найдавніших київських островів, пов'язаний з трагічними подіями Великої Вітчизняної (знищення селища водників гітлерівцями у вересні 1943-го) та нашою героїчною історією (перемога флоту козаків над литовцями в Матвіївській затоці 1651 року) тощо. «Рок Січ» же сконцентрувала на острові не тільки тисячі «рокової» молоді, а й купу техніки, обслуговуючого персоналу, що мало би порушити природний баланс, зокрема, скажімо, гніздову тишу птахів. Голова молодіжного відділення Національного екологічного центру України Олексій Василюк свою позицію в «УМ» коментує ще й так: «Природоохоронці ведуть роботу для того, щоб острів отримав природоохоронний статус. От зараз там частково витоптали траву і молоді дерева, тож коли буде чергова спроба надати Труханову цього статусу, нам скажуть: «Дивіться, а тут же все витоптали, що ж тут можна охороняти?».
На думку екологів, які, між іншим, минулого року виступали проти проведення на цьому ж місті схожих рок-концертів та встановлення наметового містечка для гостей «Євробачення», слід заборонити проведення «Рок Січі» (як, судячи з усього, і будь-якого іншого фесту) на території цінного природно-рекреаційного комплексу. Масові гуляння можна перенести, наприклад, на спорткомплекс «Чайка».
Оргкомітет, у свою чергу, заявив, що до співпраці відкритий і хоч місце проведення і не змінить, але на поступки, скажімо, фінансові чи організаційні, піти може. Прес-секретар «Рок Січі» Василіса Дребушевська розповідає «УМ», що розмовляла з представниками інших екологічних організацій, на думку яких, ажіотаж довкола Труханового є надуманим, а популяції деяких птахів, названі екологами, на острові взагалі ніколи не водилися. І хоча прихильникам рок-музики за таких розмов апріорі байдуже, вже сам факт їхнього виникнення заставляє задуматися над зміною місця. Мені, наприклад, згрубша кажучи, байдуже, де слухати рок-музику — на «Чайці», Трухановому острові чи іншому опенейрі, а назву і змінити можна — благо, героїчно-історичних сторінок у нас вистачає. Тим часом уже зараз на наступний рік в оргкомітеті планують «Рок Січ» масштабнішого формату: в кількох містах України і з плаваючою головною сценою на баржі.
Крім того, на дебютному фестивалі в життя втілили безпрецедентну акцію «Чистий рок». У 50-літрові пакети всі охочі могли збирати сміття на острові і в пропорції 1/100 обмінювати їх на пиво. Ще одним з екологічних заходів стала посадка горіхової алеї музикантами кожної групи: один гурт — одне деревце. У прес-центрі жартували, що скромні скоцюрблені деревинки горіхів нагадують сучасну українську музику, а що саме зараз пора їх висаджувати, то і таким фестивалям — дорогу.
Основним позитивом і водночас, на думку Олега Скрипки, негативом на «Рок Січі» був безкоштовний вхід. Усе ж ввести бодай символічну плату планують. Це обмежить потік небажаної публіки та забезпечить гонорари для виконавців. А цьогоріч, переконують у оргкомітеті, навіть імениті ТНМК та ВВ співали безкоштовно.
Що робили на рок-фестивалі «танки»? По-перше, вони вдало закликали «не стояти, а стрибати» і «відриватись» усіх присутніх. По-друге, Скрипка говорить, що «загальна назва музичного напрямку «рок» дуже умовна, тому що кожен колектив має елементи різних стилів. Ми пропонуємо зіграти музикантам всіх альтернативних напрямів, крім класичних, академічних і попси». Щоправда, ще однією обов'язковою умовою для учасників була українська мова їхніх пісень.
Не сказати б, що ідея міксувати все, що на рок схоже, в одному казані дуже вдала. Скажімо перед ТНМК виступали гості з Великобританії, гурт Carpathiana. Засновник «Карпатіани», колишній львів'янин Юрій Балюк говорить «УМ», що їхню творчість свого часу охрестили як фолк&бейс, а співає гурт переважно для англійців. «Представники української діаспори, які ще чули народні пісні не з записів, — люди старшого віку, їх усе менше, — говорить пан Юрій. — А їхні нащадки уже народилися у Великобританії, росли і виховувалися в іншому середовищі, тому народними традиціями масово не цікавляться». Якби оргкомітет запросив «Карпатіану» на етнічний фестиваль «Країна мрій», то відвідувачі того фестивалю теж цікавилися б музикою гурту більше, ніж на «Рок Січі». Крім того, англійські бек-вокалістки встигли б виготовити потрібні документи для приїзду в Україну, а Юрій Балюк, мабуть, «скинув штани, тоді б можна було говорити, що виступ вдався. Втім завжди радий бути в Україні. Майже всі учасники гурту сюди приїхали вперше».
І все ж виконавців намагалися класифікувати. Для цього встановили три сцени: «Вежа», «Баржа» і «Ротонда». Виступи загальних хедлайнерів — «Борща» і ВВ — проходили на «Баржі» (була встановлена на воді, а танцмайданчик, відповідно, — на піску) після закінчення роботи на двох інших сценах. Загалом же, згідно з особливостями національного прослуховування музики, більша частина фестивальної публіки підтягувалась до сцен тільки тоді, коли на них починали виступати відоміші команди. З незрозумілих причин між виступами на сценах вклинювалися записи з трьох останніх альбомів «справжнього рок-гурту «Тартак»: вигідно придумали, за принципом «як не приїду (група мала комерційні виступи на Західній Україні), то на незабудь заспіваю».
Розповісти про вихід кожного гурту на «Рок Січі» просто неможливо — за два дні на сценах фестивалю заграли близько сорока гуртів. Їхні резюме можна переглянути на сайті фестивалю www.rocksich.com, а виступи з Труханового можливо й почути — за словами прес-служби, співи всіх музикантів записувалися з метою створення спеціальної бази.
На сцені «Вежа», що була «найважчою», найбільш ласим шматочком першого фестивального дня виглядало тріо музичних «суперважковаговиків» «Анна» — «Карна» — «Тол». Дві перших західноукраїнських команди досить рідко виступають у Києві, а «Тол», після доволі успішного дебютника «Синдром бажання», зараз готує до виходу новий альбом, тому любителів «м'яса» на «Вежі» було чимало. Наступного дня сцена виглядала трохи бідніше, але ситуацію з усіх сил виправляли львів'яни з «Полинового поля», а також рок-ветерани з «Вія», яких чомусь записали до «важких» гуртів. Закінчували другий день музиканти з Луганська (одні з небагатьох представників Східної України) — «Назад шляху немає». Кілька років тому гурт записав спільну пісню та відео з Олегом Скрипкою, цікаво, скільки нових дуетів виникне після цього рок-злету?
На «Ротонді» виступали найбільш неоднорідні гурти. Кумедна історія трапилася з одним із них — львівським гуртом «Верховна зрада», яку, зі слів організаторів, хотів бачити на фесті сам Скрипка, а також кіровоградською «Еффою». Хлопці з Кіровограда, які дещо молодші за львівських колег по музичному цеху, до певного часу називалися саме «Верховною зрадою» і змінили ім'я тільки тоді, коли дізнались, що у Львові вже багато часу існує команда з аналогічною назвою. Організатори у своїх пошуках «оригінальної» «Верховної зради» спочатку вийшли на кіровоградців, а вже потім на львів'ян. У результаті на фестиваль потрапили обидві команди.
Ситуація з цими двома гуртами тільки зайвий раз показує, в якому інформаційному вакуумі живуть українські молоді групи, які можуть знайти хоч якусь інформацію одне про одного хіба через інтернет. І тим більшою, на цьому тлі, є заслуга фестивалю «Рок Січ», що зібрав на трьох сценах стільки відомих і не дуже команд.
Довелося змінити свою назву ще одному учаснику — зі сцени «Баржа» (сюди приписали найбільше іменитих команд). Гурт «Мотор'ролла» буквально став жертвою глобалізації. Оскільки їхня назва у більшості, в першу чергу, асоціюється з фірмою-виробником мобільних телефонів, а серед офіційних спонсорів фестивалю зазначався один із них, назву гурту вирішили подати криптонімом М.Р. Лідер гурту Сергій Присяжний також припускає, що група найближчим часом може навіть змінити назву. «Мотор'ролла» виконала кілька нових пісень із нового альбому, над яким саме трудиться. Над схожими завданнями працює і гурт «От вінта!», який презентував чудову маршеву пісню на слова вокаліста Юрія Журавля «Попереду». Ця композиція, яку музиканти виконують лише під барабанний бій, стане заглавною в черговій платівці «гвинтів» — до неї також увійдуть обробки народних пісень та дует з гуртом «Флайза».
Про новий альбом ВВ «Були деньки» весь час розповідав і сам «учитель» — Скрипка. Вів, словом, своє військо, військо запорізьке, і додавав, що прагне в укрсучмузиці здорової конкуренції, а не піар-ходів.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
