Любов паперова, діти — натуральні

      Та хоч раз у житті хто не говорив, що діти — квіти життя, але краще хай ростуть на чужій грядці?.. Любимо ми пожартувати зі своїх маленьких монстрів, коли не можемо їх «подолати», а заодно начебто i з себе покепкувати. Та з часом це невміння брати на себе відповідальність (і за маленького ближнього, і за власне слово) намертво вростає в мозок і серце, і лише надокучливий розум час від часу нагадує «про нагальне питання духовності». І на цей голос знаходиться зручне рішення: паперова круговерть указів-наказів, свят-років дітей в Україні.

      От і 2006 рік Президентом України Віктором Ющенком «указаний» роком захисту дитини. На цей Указ за кілька місяців відгукнулася й столична влада, видавши розпорядження (цитую дослівно, бо «знання» культури мови чиновників таки заслуговує на увагу читачів) «Про затвердження загальноміських заходів щодо проведення у м. Києві у 2006 році Року захисту прав дитини». У якому, зокрема, й передбачаються «культурно-мистецькі, інформаційні, просвітницькі» заходи, планується створювати науково-популярну літературу для пропаганди здорового способу життя й організовувати широкомасштабні інформаційні.

      Однак у реальному житті пошанування дітей «проведенням Року» набуває сумних, аж ганебних рис. Відомий і люблений тисячами маленьких українців журнал «Соняшник», попри скоро вже піврічне поневіряння чиновницькими кабінетами, досі залишається без «стійкого» даху над головою. Не допомогли у вирішенні питання редакційного приміщення ані офіційні й неофіційні «заслуги перед державою», ані листи нардепів, ані відповіді на них. Адже питання вперлося в можливість великим бізнесом приватизувати привабливу нерухомість у центрі столиці. Планували собі ділові люди прикупити для розвитку фірми будинок (та Бог із ними!), аж тут перешкодила дрібниця — кілька кімнат у будинку орендує якийсь «Соняшник».

      Склалася парадоксальна ситуація: державна «рука» дає дитячому виданню допомогу й гарантії, офіційно й голосно пообіцявши ще кілька місяців тому, що до надання нового приміщення «Соняшник» ніхто нікуди не має права виганяти. Але для місцевих «рученят» «Київжитлоспецексплуатації» державні рішення байдужі, як, зрештою, і той президентський Рік захисту прав дітей.

      Найближчі перспективи «Соняшника» — судове засідання 15 травня. Якщо до цього дня редакцію не викинуть на вулицю, суд, мабуть, виявить не лише реальність «верховенства права» в нашій країні, а й авторитетність рішень державної влади.

Тетяна ЩЕРБАЧЕНКО.

ДОВІДКА «УМ»

      Історія поневірянь редакції та мандрів чиновницькими кабінетами набула особливого масштабу за кілька місяців до закінчення терміну оренди, коли редакція звернулася до Головного управління комунальної власності м. Києва щодо вирішення питання про продовження редакції дитячого журналу «Соняшник» терміну дії договору оренди у приміщеннях нежилого будинку № 37/14 на вул. Воровського/Гоголівській.

      Відповідно до рішення Київської міської ради від 27.10.2005 № 265/3726 «Соняшнику» було відмовлено в продовженні терміну дії договору оренди № 10/0443 у зв'язку зі збереженням та відновленням нежилого фонду територіальної громади м. Києва. Будинок був віднесений до переліку нежилих будинків, що підлягають реконструкції або реставрації шляхом залучення інвесторів на конкурсних засадах.

      Заступник начальника Головного управління комунальної власності О. Копил повідомив, що відповідними підрозділами Київської міської державної адміністрації проводиться пошук придатного нежилого приміщення для переселення редакції дитячого журналу «Соняшник». При цьому наголошувалося, що переселення в інше нежиле приміщення буде відбуватись тільки за умови відповідного письмового погодження редакції журналу.

      Крім того, редакції гарантувалося право користування приміщенням на вул. Воровського, 37/14 відповідно до наявного договору оренди та без будь-яких обмежень — до моменту переселення редакції дитячого журналу «Соняшник» в інші приміщення.

      Під час вивчення документів з'ясувалося, що наказ начальника Фонду державного майна України по м. Києву В. Ф. Збуржинського щодо нежилих приміщень площею 166,0 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Воровського/Гоголівська, 37/14, літ. «А», про приватизацію шляхом викупу АТЗТ «ЗовнішЕкспоБізнес», згідно з рішенням Київради від 16.03.2006 № 221/3312 «Про внесення змін до рішення Київради від 18.03.2004 № 100/1310 з питань приватизації», не має жодних законних підстав, оскільки спирається на неіснуюче «рішення».