Від голки — до ряси

«Я так швидко змінювався, що ніхто не міг у це диво повірити»

      Коли людина потрапляє в ув'язнення, то всі її конституційні права, окрім свободи пересування, залишаються у силі: засуджені мають право користуватися бібліотекою, дивитися телевізор. А ще — вірити у Бога. Практично в кожній колонії чи тюрмі на релігійні свята проходять служби, провадиться душпастирська робота. Але чи достатньо цього? Та й чи кожен священик знайде підхід до таких особливих прихожан? У Петрівській виправній колоніії №49, що в Кіровоградській області, питання про спільну мову священика й ув'язнених не виникає: капелан колонії отець Володимир Локотош почуває себе з прихожанами вільно, а ті вдячні за такого душпастира й іншого собі не бажають. Усе більше мешканців колонії знаходять свій шлях до Бога, а декотрі навіть збираються стати священиками. Тим більше, їм є у кого повчитися і з кого взяти приклад. Отець Володимир має дар від Бога бачити паростки добра в душі кожного. І на власному прикладі знає, як важко засудженим змінювати своє життя.

      Життєвий шлях Володимира Локотоша був не з легких. «Господь довго стукав у моє серце, — каже він. — Можу про себе сказати, як апостол Павло: «Я — перший серед грішників». Володимир 20 років вживав наркотики — почав в армії, так і пішло... А потім сталося найстрашніше: помер його син. «Він думав, що як батько вживає наркотики, то і йому можна, — згадує вже отець Володимир. — Мене тоді якраз не було вдома, а він... Помер від передозування...» Здавалося б, смерть дитини кого хочеш зупинить, змусить покаятися. Але Володимир не змінився, і наркотики привели його до в'язниці. «Чому Господь звернув на мене увагу — не знаю. У якийсь момент зрозумів — я гину, так жити більше неможливо. І що я сам вдіяти нічого не зможу, — розповідає отець Володимир. — Пішов до церкви, плакав і молився: «Оце, Господи, я прийшов до тебе такий, як є. Якщо можливо, помилуй мене, звільни. Якщо ні, забери мене з цього світу, щоб не заважав жити своїм рідним». На ранок другого дня я вже знав, що не буду колотись, а на четвертий день кинув палити. Думав про Бога, плакав при співі духовному, молитвах. І так швидко я змінювався, що ніхто з близьких не міг у це диво повірити. Сприйняття світу, життя моє стало іншим».

«Колись мені навіть хреститися було соромно...»

      Зміни, які відбувалися із Володимиром, були настільки разючими, що чимало людей почало звертатися до нього по пораду, допомогу. Навіть називали «отче». «І коли в Києві я зайшов до патріарха Філарета, то він прийняв, вислухав мою історію, благословив, — веде далі отець Володимир. — Тут же був єпископ Кіровоградський і Голованівський, владика Серафим, той мене й посвятив у сан священика. Усе збіглося — прийом у Філарета, а це теж непросто — і присутність владики з моєї області. Так сталося».

       Нині отець Володимир заочно вчиться у семінарії, практикує в Олександрії, селі Протопопівка та у Петрівській виправній колонії. «Тепер я тут у зовсім іншій ролі — проповідую слово Боже, — пояснює отець Володимир. — Знаю, що люди тут більш гостро відчувають фальш, гру. Або щирий із ними, або ніякий. Вони — як діти. Ми розуміємо один одного: вони знають мою дорогу до Бога. Тут я навіть зустрів знайомого по ув'язненню. Правда, тепер я ще гостріше відчуваю, як воно, коли немає волі. Заходжу на територію колонії — тяжко на душі стає. Виходжу — теж сумно: я ж-бо дві-три години за цими стінами. Та й іду собі, а вони — залишаються».

      Отець Володимир визнає, що це важка робота — служити у подібних місцях. Але водночас зазначає: дуже важливо, що священики мають можливість потрапити до місць позбавлення волі. «Поки є люди, які хочуть повернутися до повноцінного життя, я буду працювати. Моє місце служіння — саме тут», — пояснює отець Володимир.

      Колишній наркоман і засуджений, а нині лікар для хворих душ, має неабиякий авторитет серед мешканців колонії. Скажімо, один із них — Олександр — каже наступне: «Бог знаходиться всередині, у кожному з нас. Часто до Бога приходять у тяжкому стані. Колись мені навіть хреститися було соромно. А тепер... Я прийшов до Бога в тюрмі. Із допомогою отця Володимира».

      Поважає священика й керівництво колонії. «Упродовж багатьох років в установах позбавлення волі, а таких у Кіровоградській області п'ять, постійно працює кілька релігійних конфесій, — каже Валерій Голобородько, заступник начальника управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Кіровоградській області з соціально-виховної, психологічної роботи та діяльності кримінально-виконавчої інспекції. — Петрівську виправну колонію № 49 регулярно відвідує отець Володимир. Вплив священика тільки позитивний, а категорія ув'язнених, яка починає жити за канонами церкви, зовсім змінюється. Шансів адаптуватися до нормального життя у них більше».