Жан Баез в процесi.
Концерти такого рівня виконавців у нашій країні бувають нечасто, тому аншлаг для цього виступу був гарантований наперед. У рамках «Французької весни в Україні» Французький культурний центр днями підготував киянам ласий музичний шматочок — виступ джазового тріо Жана-Франсуа Баеза.
Гурт, що існує вже близько трьох років, за цей час устиг засвітитися в багатьох країнах з концертами. Минулого року їхня праця вилилась у диск під назвою «Нікіта». Кажуть, що альбом здобув шалений успіх, і не тільки у Франції.
Власне, окрім самого акордеоніста Баеза до гурту входять ще саксофоніст Жан-Шарль Рішар та контрабасист Паскаль Берн. Послужний список виступів цих музикантів не коротший, ніж у лідера їхнього тріо — всі вони активно виступають вже більше десятка років.
На сцені Баез вітається французькою, а потім, несподівано, починає говорити досить прийнятною, як для іноземця, російською. Розгадка такого поліглотства виявилась простою — дружина лідера тріо за походженням українка. Вона й навчила чоловіка «великому та могутньому». А далі почалась музика.
Зізнаюсь, наперед очікував від музикантів якихось традиційних французьких мелодій в якихось джазових обробках. Стереотип француза з акордеоном. І помилився.
Вже перша тема, швидше, нагадувала імпровізацію з якоїсь східної мелодії, ніж традиційний французький шансон. Потім були асоціації з грузинськими, молдавсько-румунськими та, нарешті, французькими народними мелодіями — мотиви мінялись навіть по ходу однієї пісні. Така собі невеличка подорож країнами світу.
І кожна наступна пісня гурту зовсім не схожа на попередню. Після виступу музиканти скажуть, що справді використовують в деяких творах етнічні мотиви країн, в яких вони виступали. На запитання від «УМ», чи можна очікувати в одній із нових пісень появи українських мелодій, саксофоніст Жан-Шарль відповідає тільки посмішкою. Каже, що з нашою культурою вони практично не знайомі, але його дуже зацікавила інформація стосовно столичних джазових клубів.
Дивитися, як ці французи грають, саме задоволення — музиканти, схоже, тішаться від своїх творів не менше, ніж самі глядачі. Баез, хоч і сидить на кріслі, але, здається, підстрибує зі своїм акордеоном кожні 5—10 секунд, робить смішне обличчя та, час від часу, використовує свій акордеон як перкусію. Контрабасист теж не відстає і встигає відбивати тріолі по інструменту в перервах між безпосередніми обов’язками. Саксофоніст же просто фантастично експериментує зі звуками. Коли ж лідер відіграє особливо майстерні та складні моменти, то весь його вигляд ніби каже: хлопці, невже це я так зумів, невже це мій інструмент зіграв? Відчуття просто фантастичні.
А остаточно прихильність публіки лідер тріо здобув, «заджазивши» пісеньку крокодила Гени з мультфільму про Чебурашку. Концертний зал Національної музичної академії відреагував ураганно, чого музикант і добивався. Поки Баез дозволяє бажаючим сфотографуватись з акордеоном та розповідає про його будову, два інші учасники тріо відповідають на запитання «УМ». «Найбільше мене втішила велика кількість студентів консерваторії, які прийшли сюди зі своїми інструментами та сиділи просто в оркестровій ямі», — каже саксофоніст Жан-Шарль Рішар.
Музикант, схоже, не помітив усіх людей, які сиділи майже на всіх сходах концертного залу, інакше його настрій був би ще кращий. А те, що глядачам виступ сподобався, свідчили хоча б темпи розпродажу диска тріо після концерту — після нього платівки просто розмели.
Після Києва тріо Баеза мало виступити ще у Львові та Одесі. Втім уже кажуть, що із задоволенням зіграли б ще раз у Києві. Але тільки після того, як хтось з українських джазових колективів виступить на їхній батьківщині. Адже, в першу чергу, має бути культурний обмін, стверджують французи.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
